Олександр Голобородько

Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Поради молодому вчителеві. Перший урок

Поради молодому вчителеві. Перший урок
Завтра шкільний дзвінок покличе в класи не тільки дітвору, а й її наставників, серед котрих немало молодих – тих, хто тільки-но розпочинає свою педагогічну діяльність і за віком не набагато старший від учнів.

Їх перший урок – то перша сторінка у великій книзі трудового життя, що тільки-но засновується. Від того, яким він буде, залежатимуть подальші взаємини педагога з дітьми. Адже перше враження найсильніше. Отож хочеться, за правом старшого, дати кілька порад молодому вчителеві, аби його перша зустріч із класом була хвилюючою, цікавою.

...Ось він постав перед ними – своїми вихованцями. Кілька десятків допитливих очей уважно стежать за вчителем. У них поки що одні-єдині запитання: «Який ти, наш наставнику? Чи багато знаєш, чи вмієш захоплююче розповідати? Лагідний ти чи злий, терплячий чи нестриманий? Як ти реагуватимеш на наші, скажімо, розмови під час уроку, на спробу вивести тебе з рівноваги?».

Подібних запитань у дитячих очах вчитель може прочитати безліч. Відповідати на них нелегко, але ж треба. І не в лоб, а манерою триматися, своєю поведінкою, змістом свого першого уроку.

Чого вимагають учні від свого наставника? Передусім глибокого знання предмету, широких духовних обріїв, вимогливості до себе й до інших, об'єктивності в оцінці знань, поваги людської гідності школяра.

Тому вже на першому уроці молодий педагог повинен непомітно для класу провести думку про те, що навчання дітей – така ж відповідальна і важлива справа, як праця дорослих на заводі, фермі, в установі чи полі. Він мусить знати, що серед учнів будуть сумлінні хлопці й дівчата, котрі бажають вчитися, але знайдуться і такі, котрі намагатимуться лише відсиджуватися на уроках.

Вони не люблять трудитися, зате люблять похизуватися своєю «обізнаністю», приміром, в питаннях кіномистецтва, театрального життя тощо, іноді раніше за вчителя переглядають новий фільм або виставу. А потім, звичайно, удають із себе оригіналів і нігілістично ставляться до оточуючих.

Цих учнів молодому вчителеві (та й не тільки молодому) важко чимось здивувати, примусити активно мислити на уроці. Вони вже заражені мікробом зверхності і байдужості. А що може бути шкідливішим за байдужість? З неї ж бо починаються всі лиха підлітка.

Молодий фахівець, ідучи на свій перший урок, мусить пам'ятати про свою відповідальність за виховання дітей перед народом. Непримиренність до байдужості має стати рисою його педагогічного мистецтва.

Нашому суспільству не потрібні байдужі споглядальники і скептики. Суспільство чекає від школи, що вона виховає людей сміливих, крилатих, мислячих, здатних перетворювати світ, активно протистояти злу.

З чого ж починати молодому вчителю роботу, щоб він мав моральне задоволення від неї, щоб виходив з класу в оточенні дітей і приходив на уроки жаданим? З органічного поєднання навчання і виховання.

До речі, виховання – справа куди складніша, аніж навчання. У навчанні все конкретне, перевірене досвідом сотень років. Тут вчитель спирається на підручник, методики, можливо, навіть на певний трафарет (хоча кожний його урок повинен бути глибоко творчим).

У вихованні ж не існує второваних шляхів, звичних форм, якихось канонів. Виховна робота строго індивідуалізована і визначається не тільки складністю, а й різноманітністю учнівських характерів. Те, що годиться для однієї дитини, непридатне для другої і шкідливе для третьої.

Найкращий взірець для наслідування – особистий приклад самого вчителя. Якщо учні помітять, що вчитель допитливий, закоханий у свій предмет, то ця допитливість і закоханість передасться і їм. Дуже багато важить у формуванні юної душі книга. Навчити учнів постійно дружити, радитись з нею – обов'язок молодого вчителя.

Професія педагога вимагає великої самовіддачі – дітям передаються знання, досвід, переконання. І щоб цей процес був безперервним, вчитель мусить систематично стежити за новинками художньої і спеціальної літератури, поповнювати свій духовний багаж, інакше він не зможе вести за собою юнь, виховувати з неї громадян.

Щодня вникати у розмаїте життя учнів, бачити і розуміти широкий світ їх захоплень, у першу-ліпшу хвилину бути готовим допомогти їм правильно розібратися у складних питаннях та ситуаціях – і означає бути наставником. Вчитель не має права бути ані глухим, ані черствим. Душевна тонкість, чуйність, справедливість – основні риси його як вихователя.

І як же боляче вражає серце учня негідний вчинок учителя! Чимось заплямований педагог більше не користується повагою ні у дітей, ні в дорослих.

До шкіл Херсонщини прийшов великий загін молодих педагогів. У масі своїй вони мають міцну фахову підготовку і покликання до вчительської праці.

Віриться, що всі вони стануть схожими на садівника, котрий любовно плекає кожне деревце, щоб воно рясно родило. Хай же перший засів молодого вчителя буде вдалим, щоб кожне зернятко, кинуте в дитячу душу, зійшло надійним, стійким зелом, розквітло добром.

Автор кореспонденції – заслужений учитель УРСР Костянтин Йосипович Голобородько (матеріал опубліковано 31 серпня 1971 року в обласній газеті «Наддніпрянська правда»).

На світлинах: К. Й. Голобородько на уроці у Станіславській школі (1930-і роки) та у 1950-х роках.

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон