Спортивні традиції Станіслава: на футбол приходили, мов на свято

Але головні події на стадіоні відбувались тоді, коли наша доросла збірна команда грала, як нині кажуть, з «опонентами» – командами сіл Білозерського району. Пам'ятаю, що чи не найбільш запеклими були поєдинки станіславців з командою Чорнобаївки.

Стадіон знаходився на самому березі лиману (див. світлину, відреставровану майстром поліграфії Анатолієм Горєвим) на, так званому, «озері» -- солончаковому майданчику (у 1980-і роки ця територія входила до бази відпочинку «Барвінок», а нині є частиною рукотворного півострову з досить розмаїтим набором деревних та чагарникових порід).

З одного боку був Лиман, під вербами розміщувався ряд лав, з іншого – теж лави, але ж іще були й «трибуни» на станіславських скелях (район так званої «Дряпачки»), що завжди заповнювались болільниками. На футбол люди приходили, мов на свято, в ошатному одязі.

Ідею використання, в якості «трибун», схилів величезної станіславської балки успішно втілено в життя в останні роки: в селі облаштовано аж два чудових стандартних футбольних поля!

Футбольних зірок у селі було багато, на них ми хотіли бути схожими, їх згадуємо. Нині, у час футбольного злету станіславської «Бригантини» (організатор, меценат – керівник фермерського господарства «Діана» Василь Ференц) – команда стала чемпіоном Білозерщини, згадаймо попередників сучасних футболістів: це вони у 1960-1980-х роках формували у станіславської юні смак до перемог, мурували підґрунтя успіхів сьогоднішніх.

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО

На світлині - один із зіркових складів команди середини 1960-х років (зліва направо): другий ряд – Павло Сахненко, Георгій Костюченко, Микола Савельєв, Микола Мілютін, Георгій Кістін; перший ряд – Микола Регорек, Іван Шейко, Олександр Божко, Віктор Сонько, Борис Михайліченко, сидить – Василь Макаренко. А ще потрібно згадати Бориса Маєвського, Богдана Печерика, Павла Тарасова, Віктора Майстренка та багатьох їх футбольних побратимів! Приходьмо на стадіони!