Шлях талановитого херсонця: з журналістики до літератури
Учасник Другої світової війни (1944-1945). Після демобілізації завідував бібліотекою у рідному селі. Як громадський кореспондент, активно співробітничав з місцевими виданнями, з часом перейшов на професійну журналістську роботу. У 1960-і роки працював заступником редактора обласної газети «Наддніпрянська правда».
1972 року Кость Михеїв приходить до журналу «Донбас» й одразу ж піднімає в цьому виданні художню планку публікованої української прози. 1984 року стає редактором журналу і, за свідченням колег, виводить видання на новий якісний рівень.
Природа подарувала Костю Єгоровичу гумористичний дар, що розкрився у таких книгах: «Яка совість, така й честь»(1961), «Ворона на кручі»(1963), «Не в імені суть»(1966), «Вузлики на пам'ять (1968), «Виховний момент»(1973). Кость Михеїв -- автор книги віршів для детей «Дід Оксеник» (1974).
Знайшов свідчення дослідника творчості письменника, що багато з гумористичних творів Михеїва стали тим фундаментом, на якому виросли його прозаїчні «полотна»: «Смак хліба»(1978), «Престиж»(1982), «Відлуння»(1984), «Мідні труби»(1985), «Золоте перо»(1987), «Тоська»(1969)...
Костю Єгоровичу були притаманні не лише журналістські та письменницькі таланти. Він добре грав на фортепіано, майстерно малював (зацікавив такий факт: під час Другої світової війни, вже в Європі, слідуючи за фронтом, йому, сімнадцятилітньому бійцю, вдавалося робити замальовки німецьких міських пейзажів).
Графічні роботи письменника стали невіддільним "супроводом" його сатиричних та гумористичних творів. У відмінній техніці малювання земляка переконався наочно: з-поміж родинних книг зберігаю й збірник Костя Єгоровича «Не в імені суть», подарований батькові 1966 року з дарчим написом (у книжці -- кілька десятків майстерних малюнків).
Хоча письменницький талант Костя Єгоровича Михеїва вповні розкрився на Донеччині, можливо, його творчість ще зацікавить земляків.
