Олександр Голобородько

Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Уроки на завтра

Під час пошуків в облдержархіві даних про свого репресованого діда Йосипа Юхимовича, пробігаючи очима нескінченні списки жертв тоталітарного режиму з усіх куточків Херсонщини,звернув увагу, що у цьому стражденному мартиролозі часто зустрічалось й прізвище земляків зі Станіслава – Квадріціус.

Запитав у вчителя Станіславської ЗОШ Сергія Яковича Квадріціуса, чи не доводяться потерпілі йому родичами? Почув: «Так, це представники різних гілок нашого роду. Можу дати почитати рідкісну книгу, що отримав у дарунок від родичів з Німеччини, тут чимало сказано і про моїх предків».

Гортаю книгу під назвою «Знехтувані батьківщиною», видану у Кьольні (див. фото обкладинки). Її автор, Генрієтта Гьотте, присвятила цю фундаментальну працю своїм родичам – кільком європейським родинам (Гьотте, Антоні та Квадріціус з Німеччини, Гехлер та Шевалье з Швейцарії), які переселились до Росії у XVIII-XIX століттях, зокрема у часи колонізації Північного Причорномор҆я та в період, що настав в Європі після наполеонівських воєн та потрясінь.

На прикладі п'яти поколінь швейцарців та німців засвідчено їх велику самовідданість при виконанні взятих на себе зобов'язань, у подоланні різноманітних життєвих випробувань, що виникли при освоєнні нових земель. Це були люди великого життєвого потенціалу, заповзятливі, працьовиті, професійно підготовлені. Разом з іншими співвітчизниками, за відносно невеликий час, вони змогли домогтися успіхів на своїй новій батьківщині: брали участь у спорудженні Херсонської фортеці, заклали підвалини виноградарства та виноробства у Бесарабії (Шабо), стали першопрохідцями в освоєнні сипучих пісків Таврії, перетворивши їх у щедру виноградарську та землеробську оазу.

Завдячуючи великому документальному масивові матеріалів (101 текст та 154 фотографії), ретельно зібраному автором у зарубіжних та вітчизняних архівах, зокрема херсонському, можна уявити, настільки складним був цей шлях на нові життєві рубежі. В долях переселенців відбилися всі соціальні зміни та катаклізми, що відбувалися в Європі у XIX-XX століттях, а пізніше й в СРСР.

Події ці принесли колишнім європейцям та їх нащадках як щасливі відчуття від досягнень, так і гіркі розчарування, що були завдані чиновницькими знущаннями, тоталітарними репресіями (розкуркуленням, ув'язненнями, розстрілами, засиланням до таборів, депортацією, жебрацтвом, недосяжністю освіти тощо). Географія подій надзвичайно широка: це німецькі колонії, засновані 1804 р., Шлангендорф – у подальшому Зміївка, Мюльгаузендорф – Михайлівка, Клостердорф – Костирка Шведського округу (був призначений імператрицею Катериною II на березі Дніпра для шведів з естонського острову Даго у Балтіському морі, колишніх кріпосних), селище Розенталь (Крим), швейцарська колонія Шабо та її дочірня колонія на Херсонщині – Основа, пізніше ж – вся Україна, Сибір, Казахстан, Австрія, Німеччина й, нарешті, Швейцарія...

Дещо про родовід Квадріціусів на Херсонщині. Тягнеться він до одного зі своїх предків Андрія Квадріціуса, легендарного коваля, який брав участь у спорудженні Херсонської фортеці та інших крупних об'єктів, зокрема Бериславо-Каховської переправи. Свого часу ця переправа мала стратегічне значення, адже під час Кримської війни по ній рухались війська, транспорти зі зброєю та продовольством, а у зворотному напрямі йшли обози з пораненими та евакуйованими; переправа зіграла також значну роль у розвитку ярмаркової торгівлі на Півдні. У багатьох відновлювальних роботах протягом усього періоду експлуатації переправи брали участь вже нащадки Андрія Квадріціуса.

За матеріалами місцевого дослідника вчителя зі Шлангендорфа Вільгельма Ізерта, який підготував історичний огляд виникнення німецьких колоній у Шведському окрузі, Андрій Квадріціус у другій половині XVIII століття 14-річним хлопчиком прибув із Німеччини до Риги, де опанував ковальську справу, а пізніше, вже досвідченим майстровим, на запрошення губернських властей відправився до Херсона, де протягом 8 років брав участь у спорудженні Херсонської фортеці. У подальшому його доля та доля нащадків була пов'язана із колоніями Шведського округу.

Продовжуючи родинну традицію, хлопчиків з дитинства навчали ковальській справі, тож Квадріціуси у всі часи славились на цих землях як зразкові фахівці. Окрім ковальської справи, представники цієї династії, як й усі поселенці місцевих колоній, займались сільським господарством – землеробством, тваринництвом, розводили племінну худобу.

Катастрофи початку XX століття не оминули й берегів Дніпра: мирна течія життя порушувалась лихоліттями першої світової та громадянської воєн, під час яких від артилерійського вогню тяжко постраждали колонії Шведського округу, були ревізовані майже вся худоба та запаси зерна. Як пише автор, під час страшного голоду 1921 р. на Україні, лише продовольча допомога зі Швеції дозволила вижити не лише мешканцям села Старошведського (колишня назва – Альтшведендорф), але й багатьом колоністам німецьких поселень цього округу. Надалі колоністів, серед яких були, зокрема, нащадки Якова та Християна Квадріціусів, чекали нові й нові випробування – розкуркулення, допити та процеси, сфабриковані звинувачення у контрреволюційній діяльності, розстріли та засудження до робіт у виправно-трудових таборах, виселення до Казахстану, виїзд до інших міст, де знову ж таки на них чекали нові репресії...

Дослідження Генрієтти Гьотте, що витримало вже три редакції, збагачене кожного разу новими документальними свідченнями, – дуже благодатний матеріал для пошуковців з історії економічного розвитку українського Півдня. Адже дозволяє відслідкувати витоки появи та піднесення таких важливих галузей як виноградарство та виноробство й осягнути, який величезний внесок у цю справу було зроблено мужніми, наполегливими «Дон-Кіхотами» з європейських країн: їм вдалося подвижницькою працею перетворити колишні пустельні місцини в обжиті селища, поля та виноградники, показати зразки заповзятливої праці та підприємництва.

Чимало уваги у своїй книзі автор присвячує висвітленню історії народження однієї з перших швейцарських колоній в Росії – Шабо в колишньому Аккерманському повіті Бесарабської губернії (нинішній Білгород-Дністровський район Одеської обл.), що у подальшому дала початок дочірнім поселенням на Херсонщині (Основа, Британи, Нове Шабо та ін.). Фактично, переселенці з Європи потрапили на берегах Дніпра до піщаних пустель з летючими пісками, де нічого не росло. Залишились спогади, зокрема Ю. Гехлера, Ю. Тардана, М. Берте, що в перші роки освоєння «української Сахари» колоністам Основи довелося витримати виключно складну, нерівну боротьбу зі стихією.

Один із засновників цього регіону, Цезарь Жатон, порівнював придніпровські піщані бурі з африканським самумом – в таких умовах не можна було не лише працювати, а навіть дістатися домівки. Садивний матеріал переселенці привозили на вітрильниках із Шабо, а воду – доставляли із Дніпра, долаючи повне бездоріжжя у кілька верст. Дуже трудомісткими були роботи по вирівнюванню «кучугур»: доводилось перелопачувати тисячі тонн піску. Роботу ускладнювали різноманітні труднощі: постійні загрози весняних та осінніх заморозків, боротьба з виноградними хворобами та шкідниками, градобиття, потрави худобою тощо. Автор: «Не дуже дружелюбно прийняло прибульців й населення сусіднього села Британи. Його мешканці ніяк не хотіли вірити, що на цих пісках можна що-небудь вирощувати, особливо ж виноград, що, за їх переконанням, міг рости лише на найкращих землях...».

Але найбільш наполегливі, витривалі колоністи подолали всі випробування і стали першопрохідцями виноградарства у придніпровських пісках. Мине якихось 10-15 років і весь лівий піщаний берег Дніпра на протязі 120 верст вкриється суцільною смугою виноградників, роботу на них знайде багато бідняцького населення із сусідніх сіл, з'являться нові населені пункти: села Ключове (нині Нова Каховка), Нове Шабо, Лугове, Нові Судаки, Нова Основа.

Автор пише: «Роль колоністів у розвитку виноробства раніше замовчувалась, нині ж беззаперечно доведено, що колоністи не лише забезпечували роботою більшість місцевих мешканців, але й розвинули на науковій основі на Таврійських землях виноградарство та землеробство, підготували фахівців найвищого рівня, вели метеоспостереження...». Зокрема, один з піонерів виноградарства, основець, Цезар Жатон був близьким другом визначного вченого В. Є. Таїрова, чиє ім'я носить Інститут виноградарства та виноробства в Одесі. «...Так ряд відкриттів, пов'язаних із природою, її підземною та надземною фауною, грибними хворобами та практичними засобами вирощування винограду, належить працелюбним, наполегливим, енергійно-ініціативним виноградарям Основи».

Події 1929 року в Основі та Британах вітчизняною історіографією тривалий час подавались викривлено та неправдиво, вони були типовими для політики більшовизму: існував міф про основських куркулів, які безжально експлуатували батраків, мовляв, після того, як куркулі відмовились підписати запропонований британо-основськими батраками колективний договір і виконати елементарні вимоги трудівників, останні оголосили страйк, котрий, за офіційною версією, «сколихнув широкі лави сільськогосподарського пролетаріату, діяльність британо-основських наймитів дістала підтримку директивних органів, за ходом страйку слідкувала вся країна».

Насправді ж почало жорстко запроваджуватись кероване планове соціалістичне господарювання. Автор наводить витримку з постанови Херсонського окружкому партії: «Повністю відібрати в основських колоністів-поміщиків виноградники та інвентар, а самих поміщиків вислати за межі округу. Виїзна сесія обласного суду звинуватила колоністів у незадовільному використанні виноградників й винесла рішення відібрати всі виноградники, будови, інвентар; землю передати у держземельний фонд, на місці колонії організувати сучасне господарство, назване батраками «Перемога британських наймитів».

Лише починаючи із 1990-х років почала з'являтись об'єктивна інформація про основські події як про інспіровану владою примусову колективізацію, жорстокі репресії, застосовані як до колоністів (етнічних швейцарців, німців), так і представників інших національностей. У краєзнавчому збірнику «Основські хроніки» (2012) читаємо: «В останній час, починаючи з 2002 року, ведеться кілька незалежних спеціальних досліджень, результати яких вперше засвідчили дійсні масштаби Основської трагедії. Масштаби цієї трагедії вражають – лише за офіційними даними було репресовано 71 родину, або близько 400 чоловік».

У своїх книгах Генрієтта Гьотте веде особистісно-зболене, а водночас і безжальне наукове викриття злочинів тоталітарного режиму, наводить неспростовні факти жорстоких репресій, застосованих до основських виноробів-кооператорів, про страждання та випробування, що випали на їх долю. Осягаючи подвижницьку працю пані Генрієтти, розумієш, що приклад її діяльності надзвичайно повчальний, що кожен рід міг би пишатися, маючи такого самовідданого праведника-захисника.

Авторка книги з великою вдячністю відгукується про допомогу у випуску книги багатьох ентузіастів – архівістів, музейників, зокрема директора музею АПФ «Таврія» Анатолія Авеніровича Яковлева, стараннями якого давно забута історія селища Основа з її переселенцями з Шабо, знайшла нове дихання. Краєзнавець буквально по крихтах відновлює історію рідного краю, змальовує постаті засновників чудового селища та сучасників-виноробів, їх подвижницьку працю, нелегкі долі та ділиться цими матеріалами із земляками у ЗМІ. Книга пересипана щирими, проникливими поезіями Яковлева про творців «Шампані» Дніпровських пісків, справу їх майстерності, долі усіх, кого жорстоке життя розвіяло по білому світу, прогнавши із улюбленої Основи.

Книги Генрієтти Гьотте дають ще й багатющий матеріал для розширення нашого уявлення про розмаїте полікультурне обличчя Нижнього Подніпров'я, що творилося протягом століть представниками різних націй, які внесли багато потужних економічних, культурницьких, духовних «штрихів» (сільське господарство, вівчарство, виноградарство та виноробство, суднобудування, машинобудування тощо) та є беззаперечним набутком новітніх часів. Маємо прискіпливо вдивлятися у власне минуле, поглиблювати наші знання про нього, шукати паралелей та перетинів із іншими культурами та народами. Наш прадавній край може відкрити великому світові ще багато фантастичних таємниць. Чому б спільно не гортати цивілізаційну «книгу культурних шарів»? Маємо надію, що представники не одного європейського народу відчувають потребу відкрити у кронах своїх генеалогічних дерев буяння соків придніпровського коріння. Це послужить популяризації нашого краю у світі, розробці нових туристичних маршрутів, привабленню на наші терени гостей, яким би захотілося пройтися прадідівськими, наприклад, «грецьким», «шведським», «німецьким», «французьким», «швейцарським» маршрутами...

Історичне дослідження Генрієтти Гьотте не фокусує читацьку увагу лише на минувшині. Це твір глибоко застережний та звернений у майбутнє. Автор сумно констатує: пам'ять про жертв тоталітарних режимів, скалічені та загублені мільйони доль, на жаль, дуже швидко відходить у небуття. «Час згладжує гостроту спогадів, а що залишається нащадкам? Скупі фрази зі шкільних підручників, замовчування, домисли, а інколи й неприхована брехня... Забуваючи уроки минулого, ми ризикуємо отримати їх знову... Правда про минуле – застереження майбутнього».

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО,
за матеріалами книги «Знехтувані батьківщиною»

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів