Олександр Голобородько

Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

«Зігріти весь світ!»

Вчора свій 80-річний ювілей відзначив херсонський поет та прозаїк, дипломант літературно-мистецької премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото», автор майже десяти збірок творів Анатолій Михайлович Дунаєв.

У його творчості цілісно переплелися любов до співочого родинного світу – живого і втраченого, друзів, земляків, до рідного краю, що дав йому сили та крила. Чимало ліричних поезій митця покладені на музику і стали піснями. У Херсонському училищі культури відбувся хвилюючий творчий звіт ювіляра із презентацією збірки вибраних прозових та поетичних творів «Подих любові», з чудовим концертом учнів навчального закладу та ветеранських співочих сил міста, які виконували твори на слова поета-пісняра.

Народився Анатолій Дунаєв у мальовничому селі Станіслав Білозерського району. З неповних чотирьох років жив без батька, знищеного 1938 року сталінською репресивною машиною, разом із матусею пізнав багато лиха та випробувань – як у роки війни, так і у повоєнні часи. «Та, незважаючи на голод і холоді, я зріс... Зріс, бо за відсутністю батька, отримав усю повноту любові від матері! Все своє душевне тепло вона віддавала дітям, мені... Здається, ним вона здатна була зігріти весь світ!..».

Нелегкої днини життя їх було кочовим. Марія Ісаївна Дунаєва, після закінчення гімназії, майже два десятиліття віддала вчительській справі у Станіславській школі. Після арешту чоловіка тримати в школі дружину «ворога народу» не наважилися, тож довелося Марії Ісаївні з Анатолієм переїхати до сусіднього села Широка Балка і кілька років працювати там. Далі – ще один переїзд, тепер вже до села Чорнобаївки, школі якого Марія Ісаївна віддала ще шістнадцять років. Незважаючи на всі життєві випробування, трудилась звитяжно й за педагогічну працю отримала орден Леніна.

Свою професійну долю, у світлі «анкетних» обставин, багато років довелося «корегувати» й Анатолію Михайловичу. Окрім того, що був сином репресованого, мав ще й іншу «ваду» – був праправнуком, правнуком й онуком станіславських та херсонських священиків. Його мрія стати військовим льотчиком серйозно «законфліктувала» з обставинами «класово невитриманої» біографії.

І все ж, настійливо йшов до своєї крилатої мрії: вступив до військового авіаційного училища у місті Василькові, що на Київщині, тривалий час працював у військовій авіації, пізніше – у цивільній. В Армії не полишав свого юнацького захоплення – писати поезії та прозу, але лише по завершенні служби у Збройних силах, офіцером у відставці, вповні зміг зануритись в омріяний творчий процес.

Вірші й оповідання Анатолія Дунаєва друкувалися в районних, обласних та місцевих газетах "Придніпровська зірка", "Наддніпрянська правда", входили до колективних поетичних збірок "Чисті джерела" (1995), "Степові голоси" (1998), "Святковий віночок" (2001), "Від серця до серця" (2003), в альманасі "Степ".

Цікаво, що місцеві композитори вловили пісенний характер поезій Дунаєва. Особлива дата для Анатолія Михайловича – 8 лютого 1997 року: тоді вперше по обласному радіо прозвучала пісня на його слова "А я народилась в Таврійському краї" (музика Валентина Стеренка). Чув думку не однієї людини, що цей хвилюючий твір можна справедливо вважати музичною візитівкою Херсонщини. Першою виконавицею пісні була солістка обласної філармонії, лауреат премії «Голос України» Зінаїда Колісниченко. У супроводі оркестру народних інструментів під керівництвом заслуженого працівника культури України Василя Яротника пісня прозвучала у Палаці "Україна" в Києві (1999 р.).

2000 року побачила світ перша власна збірка віршів і пісень Анатолія Михайловича "Жива любов, жива". Далі виходять друком збірка вибраних віршів "Під крилом ¬ моя рідна земля" (2003), збірка пісень "Я прийду в твої спогади піснею" (2005). Того ж 2005 року побачила світ і перша збірка прозових творів А. Дунаєва "Два серця". І ось – «Подих любові»!

Душа поета – ветерана херсонського поетичного цеху Анатолія Дунаєва завжди у творчому неспокої. І є у нього дуже суттєвий «співавтор» – село його предків Станіслав, до якого він систематично відбуває за підзарядкою. Повертається до Херсона, наснажений могутньою ритмікою Великого лиману, рідного села, людей. Всі ті магічні звуки хвиль, резонанси вітрів, вражень вчуватимуться потім у рядках його поезій, у звуках нових пісень, що зігрівають світ.

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО,
фото автора та з архіву ювіляра

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів