Алена Маляренко

Писатель и журналист

Не про мову

Не про мову
Зараз дуже багато постів про мову: гнівних і радісних, мстиво ображених і реваншистськи задоволених, гостро критичних і невлучно полемічних - різних.

Але насправді прийнятий закон не має нічого спільного ані зі сприянням розвитку української мови, ані з забороною російської. Це набір літер ні про що. Профанація любові і провокація ненависті.

І привід задуматися над двома питаннями:
- чи варто розколюватися ще глибше?
- для чого це зроблено, або що за бурхливими обговореннями ховається.

Я з дитинства говорю двома мовами: російською та українською. Моя сестра - українською та російською.Чули обидві однаково, а заговорили кожна по-своєму. Але нині я письменник, що на 70 % творить українською - десь із 19 років. Вона - програміст у російськомовному середовищі. Отакої...

Ані для неї, ані для мене не є проблемою чи радістю цей закон. Ми говорили, як і говоритимем надалі, коли українською, коли російською мовами, залежно від настрою чи співрозмовника.

Думаю, так для більшості. Але ж ... ой і хочеться поговорити "вумними словами", заробити грошики за гостру статейку й відчути плече підтримки! Хайпонуть хочеться. І розумних висловлювань украй мало.

Як на мене, усі ці крики довкіль показують не якість закону, а глибину нашої внутрішньої рівноваги. Її нема, пересохла, дно. От і кричимо.

Що прикривають цим законом? Не скажу, бо надто багато дірок, усіх одним скандалом не затулити.

Чому був прийнятий цей закон? Тому що Зеленський не втрачає надії... стати "президентом ілюзій" для всіх!

Але, заграючи половинчастими кроками з україномовним електоратом Порошенка, він втрачає остаточно свій суржикомовний, російськомовний та україномовний електорат. Хоче одним сідалом на два стільці, а це неможливо.

Утім, того саме багато хто хоче - це якась одвічна українська політична мета і загадка. У своїх намаганнях Зе нічого не дає одним, але робить вигляд, що забирає у інших. Ніхто нічого не отримує і не втрачає, окрім самого Зе - рейтинг і підтримка (звісно, якщо за допомоги Авакова, не приведи Боже, він не встановить диктатури). Але поки цей закон - його персональна проблема. Не наша мовна. Не наша языковая.

Об'єктивно і спокійно, новий закон нічого не важить, нічого не змінює, крім першої фрази продавця чи службовця, зверненої до відвідувача. У фахівця і реального патріота він нічого не викликає, крім сумної посмішки.

Бо україномовний бізнес - так і не отримав допомоги від держави.
Бо україномовні письменники, поки не стали брендом чи мертвими класиками, - так і не видаються за державний кошт.

Бо українські тв-канали та кіно в інтернеті в хорошій якості - переважно на платній основі. А російські - безкоштовно: бери й дивися.

Бо українська класика та підручники в інтернет часто скорочені чи теж платно. Російські ж - бери й качай.

Бо україномовний сайт так само важко розкрутити в інтернет, як і було, адже Україна ніяк в цьому напрямі не співпрацює з пошуковими системами.

Бо україномовний фізик, хімік, математик чи медик рано чи пізно поїде за кордон і стане іспано-, германо-, англо-, франко-, італо-, івритомовним. І не привнесе своєї лепти в розвиток наукової вузькофахової української мови та мовлення.

Бо на освіті українською мовою заробляють неуки, які мають доступ до міністерств, видавництв та ЗНО.

Що ж дає цей закон? Реальну гарячу суспільну дискусію та примарний привід для штрафу й поповнення бюджету. Для чого це може бути потрібним державі - вигадайте собі самі, я не знаю…

Знаю одне. Я вже вчетверте за 40 років переживаю стадію: "уррра!!! говоримо українською!!!" паралельно з : "прекратите вашу украинизацию, фуфуфу, у нас тоже есть права!".

І мені були і будуть чужі обидві сентенції та обидва табори. Особливо, коли в них не молодь, для якої це вперше ( у 1993му я буда молоддю, що раділа українізації - чесно, не зрікаюся, та де мої 15 років?). Але нині, мої ровесники й люди старші за мене, невже ви не награлися в декларацію та імітацію?

Невже, щоб бути українцем чи росіянином, вам досі потрібен закон, що комусь дозволяє, а комусь обмежує? Невже знати мову - така проблема?

Неужели с вашим убогим, в большинстве случаев, знанием русского языка вам есть чем кичиться и что защищать?

Невже з вашим знанням української ви будете розуміти, що вам каже медик чи податківець і не заплутаєтеся остаточно? Ну давайте скажем чесно...

Підсумую: Держава - це НЕ ТІЛЬКИ МОВА. Це в першу чергу ЖИВЕ ПРАЦЕЗДАТНЕ НАСЕЛЕННЯ, яке ХОЧЕ жити й плодитися саме на цій території. Коли хоче - знаходить шляхи порозумітися й учиться поважати усі мови, а якщо ні - обгрунтовує своє право стигматизумати, відокремити, зректися інакших.

І якщо держапарат не консолідує людей, а підсовує їм приводи для розколень - це недолугий апарат. Мова, традиції та культура, як не дивно, творяться знизу, проростаючи вгору, а не спускаються звідтам.

Згори формуються умови для їх "проростання" - економічний добробут, соціальне рівноправ'я, неухильний правопорядок, загальна стратегія розвитку - де все це?
Давайте спочатку станемо людьми, з якими хочеться жити поряд і говорити - бодай якоюсь мовою. Бо останнім часом мені хочеться мовчати - і українською, і російською. Є вже закон, що велить мовчати?

Думаю, договоримося - скоро буде…
© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів