Ядерний пафос анексії Криму

В середині грудня підключилася важка артилерія. Керівник МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що відтепер Крим є територією держави, яка за статусом має ядерну зброю.

Після цього підключилися посольства. Відомі пасажі на ядерну тему були озвучені російським послом в Данії.

Сьогодні «ядерна риторика» цілеспрямовано використовується російською стороною, ймовірно для інформаційної протидії планам деокупації Криму.

Окрему заяву на підтримку можливій реалізації «російської ядерної ідеї» на кримському півострові в березні поточного року зробив і керівник самопроголошеної влади Криму Сергій Аксьонов. Останній відзначив, що як на то буде воля, він її обов'язково виконає.

В умовах наближення другого окупаційного курортного сезону російська ядерна парасолька затьмарює колись безхмарне та гостинне небо кримського півострову. І це не робить кримчан більш щасливими, або впевненими у завтрашньому дні. Нова військово-політична реальність жахає, соціально-економічне майбутнє не дає підстав для оптимізму, а думки все більше розгортаються у зворотному від Росії напрямку. Час працює на Україну.

Через зовнішні військово-політичні впливи анексії змінюється вигляд Криму, його ідейно-культурний зміст та імідж. Населенню півострову активно втлумачується образ обложеної фортеці, блокадної території. Замість курортної зони Крим перетворюється на військову базу. Прискореними темпами відбувається його мілітаризація. Російська сторона продовжує нарощувати військову присутність. На тимчасово окупований півострів передислоковуються мотострілецькі з'єднання та підрозділи тактичної авіації.

Ракетний крейсер Москва в Севастополі, ракетний дивізіон «Іскандер» в Гвардійському, авіація та розташовані на півострові тактичні артилерійські підрозділи демонструють готовність нести ядерні набої. І нікого не цікавить, що «коротка кольчужка», а військово-політичний та ядерний потенціал Росії не можна порівняти із військовими можливостями країн НАТО. І навіщо взагалі використовувати ядерні набої?

Втім, все не зрозуміле жахає. Набутий досвід останнього року підказує, що чекати можна чого завгодно. Європейські країни та США на фоні зростання потенційної ядерної загрози з Криму, також помітно посилюють військово-політичну риторику щодо співробітництва з Україною. Генсек НАТО Йенс Столтенберг відзначає, що РФ нарощує військові сили, що можливо свідчить про її готовність і надалі змінювати кордони та анексувати інші європейські країни.

Про ядерну загрозу з Криму активно висловлюється в березні відомий громадсько-політичний діяч США З.Бжезинський, а окремі експерти відзначають, що Росія цілеспрямовано «ховається за гіпотетичну атомну бомбу в Криму» та намагається шантажувати міжнародне співтовариство можливістю військового конфлікту з її застосуванням.

Розмахування дубинкою ядерної загрози із зав'язаними вщент очима формує імідж непередбачуваної та на все готової, після моторошного окупаційного похмілля, країни, роздратованої до того ж і чисельними санкціями. В ЗМІ ірраціональна складова набуває константи у тлумаченні сучасної політики російського керівництва.

Так, намагається працювати ідеологічна машина, коли економіка країни вже серйозно кульгає. Проте, як би там не було, а сьогодні за наявними ознаками можна констатувати розширення ядерної зони у Східній Європі, яке відбулося через російську анексію Криму. Це змінило військово-політичний баланс сил у Чорноморському басейні та негативно вплинуло на архітектуру європейської регіональної безпеки.

Надалі чекаємо подальшої мілітаризації регіону, вірогідної активізації «ядерної риторики», принаймні в її тактичному аспекті, посилення присутності Північноатлантичного Альянсу в Причорномор'ї. В глобальному сенсі всі ці військово-політичні зворушення виглядають штучними спробами відтворення ідеології та атмосфери холодної війни, двополярного світу зразку другої половини ХХ століття.

Втім, той хто намагається жити в минулому не матиме майбутнього. Усвідомлення російським суспільством цієї простої речі допоможе вирішити складні питання нормалізації військово-політичної обстановки у Великому Причорномор'ї, відновлення суверенітету України на кримському півострові, повернення Криму до нормального без'ядерного життя.

У цьому контексті, цікаво, за що б голосували кримчани на ядерному референдумі - pro aut сontra? І чи є сенс його чекати? Принаймні, неформальне, справжнє голосування потрібно починати вже зараз.

Об'єктивно ядерна загроза сприятиме консолідації міжнародного співробітництва, що створює для України сприятливий дипломатичний та інформаційний фон поглиблення співробітництва із Заходом. Одного фону звісно недостатньо, ситуація потребує більш цілеспрямованих та наполегливих політико-правових зусиль, у той час як оборонні доктрини країн Європейського Союзу чекають на модернізацію за прикладом нової стратегії національної безпеки США.

На порядок денний має бути винесене питання термінового проведення на високому представницькому рівні міжнародної конференції країн Великого Причорномор'я з питань безпеки. Туреччина, Румунія, Болгарія як члени НАТО, Україна та Грузія з іншого мають запропонувати нові механізми моніторингу та посилення безпеки в чорноморську басейні з урахуванням нових викликів регіональній стабільності. Нормативно-правова база країн Причорномор'я у безпековій сфері має бути модернізована та наповнена новими формами співробітництва.

Георгій БЯНОВ