Анексія Криму рік потому: витязь на роздоріжжі...

В Європі, після другої світової війни – це перший випадок, коли одна держава у насильницький спосіб розширила свою територію за рахунок іншої. Звісно, ані лідери європейських країн, ані США не збираються повертатися у минуле, у трагічні 30-ті – 40-ві рр. ХХ століття та заохочувати російську експансію в сучасному європейському просторі.

Міжнародне співтовариство не визнає результати цього голосування, а дії РФ однозначно кваліфікуються як анексія. Не потрібно бути ясновидцем, щоб спрогнозувати усталеність та незмінність європейської позиції щодо Криму, як невід'ємної частини території України на довгострокову перспективу і продовження політики санкцій щодо Росії.

За рік окупації Крим вже перетворився на сіру зону суспільно-політичної та соціально-економічної нестабільності, яка випадає з міжнародного правового поля – і це найголовніший політичний наслідок анексії. Серед іноземних партнерів доволі сумнівне та боязке бажання щодо подальшого співробітництва з самопроголошеною владою Криму виявило лише Зімбабве. Зазначене є яскравим індикатором реального ставлення міжнародної спільноти до російської анексії кримського півострову.

Які переваги здобули кримчани за минулий рік окупації? Чи отримали вони золотий дощ інвестицій? Чи дійсно удосконалили стандарти життя? Чи покращили рівень заробітних плат та пенсійного забезпечення?

Чи сформували передумови для проведення нового успішного курортного сезону? Чи не існує у них проблем з визнанням документів починаючи від паспортів та свідоцтв про народження, які іноді не відповідають навіть російським стандартам? Чи отримали вони очікувану «свободу слова»?

Чи спостерігаються позитивні зрушення у транспортній інфраструктурі, забезпеченні свободи пересування та виїздів за кордон? Чим викликані бажання величезної кількості кримчан отримати сьогодні українські внутрішні та закордонні паспорти у відділах управління Державної міграційної служби в Херсонській області? – чи не тим, що люди реально голосують ногами та обирають можливості для легітимного майбутнього, для майбутнього у складі України.

І чому таки не відбувається процес входження окупованого Криму в російське нормативне поле? Чому не припиняються переслідування активістів Меджлісу? Хто є режисером - сценаристом цих етнокультурних та суспільно-політичних жахів? Чи вони є породженням загального хаосу?

Ці та інші питання сьогодні висять «дамоклевим мечем» над громадянами України, мешканцями тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, які наразі перебувають у ролі заручників самопроголошеної влади півострову. Навіть той, хто рік тому піддавшись емоціям та пропагандистським трюкам пішов на референдум, сьогодні цього вже ніколи не зробить. За рік анексії кримчани не стали жити краще, а жодного позитиву у майбутньому за умови збереження сучасної ситуації не передбачається.

Кому і навіщо потрібно моделювання такої жахливої, деструктивної політичної реальності, яка не може бути пояснена ніякими міркуваннями про «турботу» за долю населення Криму?

Причиною поширення зазначених тенденцій в українському суспільно-політичному просторі є викривлене розуміння російським істеблішментом власних геополітичних та безпекових інтересів у регіоні. У цьому контексті стратегія щодо створення на південно-західній причорноморській периферії РФ, на російсько-українському, російсько-грузинському прикордонні, в Криму осередків військово-політичної нестабільності, сепаратистських анклавів, невизнаних квазідержавних утворень виглядає хибною, небезпечною і для самої багатонаціональної Росії. Чи варто російській стороні гратися з сірниками сепаратизму у власному федеративному стозі сіна? Адже воно може легко спалахнути через існуючі суперечності та тління вогників обмеженого суверенітету федеративних суб'єктів РФ.

Джин сепаратизму та загарбницької політики може легко вийти з під контролю та обрушитися проти своїх нещодавніх тимчасових номінальних господарів. Генерування геополітичної та військової нестабільності пробуджує хаос, який в результаті може поглинути і РФ. А уявлення про те, що сепаратистські анклави – сателіти сприятимуть безпеці країни, роблячи сусідів Росії слабкішими є ілюзорним.

Навпаки, саме вони підривають безпеку РФ, сприяють її міжнародній ізоляції, негативно впливають на рівень життя росіян, яким надалі все трудніше буде пояснювати: Чому внаслідок анексії Криму у них так дорожчає життя? І хто несе за все це особисту відповідальність? Чи то такий собі план, і керівництво РФ цілеспрямовано готує у себе вдома протестний електорат для започаткування акцій протесту всередині країни та повалення політичного режиму?

Сьогодні, після трагічних подій пов'язаних із загибеллю Бориса Немцова «російський витязь перебуває на роздоріжжі». Керівництво РФ узяло паузу, а в самому Кремлі, за оцінками експертів, відбувається жорстка боротьба між угрупуваннями в оточенні Володимира Путіна. Чим вона закінчиться стане відомо за результатами кадрових змін, які мають відбутися у вищих владних ешелонах РФ найближчим часом.

Зокрема, експерти прогнозують відставку Дмітрія Медведєва, якщо Путін віддасть перевагу силовикам, або навпаки усунення з посади керівника Адміністрації Президента РФ Сергія Іванова. Останнє може бути пов'язано із рішенням про остаточне згортання так званого «проекту Новоросія». Водночас, експерти чекають на результати розслідування справи Б.Нємцова, що може стати причиною для здійснення кадрових перестановок на Північному Кавказі.

За останній рік після анексії Крим горизонт політичних можливостей президента РФ значно звузився. Москві на сучасному політичному роздоріжжі необхідно обирати між миром, відмовою від імперських амбіцій, або втіленням більш жорсткої силової моделі управління, міжнародною ізоляцією, back in USSR тощо. Від цієї дилеми залежатиме розвиток політичних процесів на пострадянському просторі в найближчій перспективі.

Проте, минув рік з часу анексії кримського півострову і Україна буде послідовно відстоювати права та свободи громадян на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Час та Європейський суспільно-політичний простір працюватимуть у контексті українських інтересів.

Актуальним завданнями української влади на сучасному етапі є розробка стратегії реінтеграції кримського півострову до складу України. удосконалення та модернізація законодавчої бази що стосується, передусім, Закону України «Про створення вільної економічної зони „Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», прийняття Закону України про кримських татар як корінного народу тощо.

Необхідно посилити координацію та взаємодію між центральними та місцевими органами влади щодо забезпечення соціально-економічних, інформаційних та культурних потреб внутрішньо переміщених осіб, кримчан, які виїхали з окупованого півострову на материкову Україну та потрапили в складні життєві обставини. Для цього державі слід активізувати роботу з підтримки працівників соціальної сфери.

Дуже слушними у цьому контексті є ініціативи з проведення тренінгів та майстер-класів для державних службовців, які за своїм фахом працюють з ВПО та інші заходи. Необхідно посилювати взаємодію між державою, громадськими організаціями, експертними установами, Меджлісом кримськотатарського народу.

Питання відновлення суверенітету розробки ефективної стратегії реінтеграції Криму залишатиметься пріоритетом державної політики. У ефективну діяльність Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим яке відстоює права та свободи кримчан на всіх рівнях.

Ми живемо у бурхливому, непередбачуваному світі зі складною системою політичних відносин, алгоритми якої іноді передрікають найсміливіші прогнози експертів. Все може відбутися раптово і у найближчій політичній перспективі.

Крим обов'язково повернеться до складу суверенної України, адже «Крим – це Україна»!

Георгій БЯНОВ
Центр досліджень південно-українського прикордоння

За матеріалами Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим