Олександр Голобородько

Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

«Незабутній Дід» з Херсонщини

«Незабутній Дід» з Херсонщини
Сьогодні, 25 грудня виповнюється 110 років від дня народження видатного українського вченого - нашого земляка Стефана Пилиповича Самійленка.

Якось мене зацікавила світлина, що її отримала моя мама, у минулому сількор Антоніна Гаврилівна, від випускника Станіславської школи 1925 року, тоді ще семирічки, Юрія Миколайовича Прокудіна (мамину кореспонденцію про нього, знаного вченого, доктора біологічних наук, 1986 року надрукувала районна газета).

На світлині (вміщена вище), поруч із тодішнім завідувачем школи Іваном Терентійовичем Котеленцем, були зображені шість вихованців. Нині важко з'ясувати яким був кількісний випуск того далекого року.

Можливо, керівник школи сфотографувався лише з найуспішнішими учнями, але освітній результат цієї групи випускників 1925-го вразив: двоє з них стануть докторами наук (!), решта їх товаришів, за деякими даними,– заслуженим учителем, капітаном корабля, лікарем, агрономом. (На жаль, із шістьох тих випускників нашої школи, мені вдалося дізнатися про життєвий шлях лише двох).

Другим доктором наук (філологічних), професором, відомим мовознавцем став Стефан Пилипович Самійленко (на шкільному фото він крайній справа у другому ряду). 25 грудня виповнюється 110 років від дня народження вченого-земляка.

Ось деякі факти з біографії С.П.Самійленка. Народився в містечку Станіслав (нині с. Станіслав Білозерського району). Зростав у бідній селянській родині та з дитинства знав, що таке нелегка праця біля землі, допомагав дорослим, часто хворів. Після семирічки закінчує сільськогосподарську школу, працює агрономом.

Любов до мови та літератури приводить Стефана до Херсонського інституту народної освіти, в якому він вчиться з 1926 по 1930 рр. Тут починають розкриватися його здібності до наукової роботи, визріває рішення стати вченим. Далі – можливо, визначальний етап в науковій біографії Стефана Самійленка – аспірантура в Державному інституті мовної культури (Ленінград, 1930-1933).

За свідченням науковця В.А.Чабаненка, як мовознавець, С.П.Самійленко формувався в оточенні й під впливом славетних учених: М.Я.Марра, В.М.Жирмунського, М.С. Державіна та ін. Після закінчення аспірантури Стефан Пилипович працював викладачем Полтавського, Луганського (у минулому Ворошиловградського) та Запорізького державних педагогічних інститутів (в останньому, понад 26 років – на кафедрі української мови; завідував кафедрою з 1960 по 1975 рр.).

Виховав 15 кандидатів філологічних наук. Науковий доробок вченого становить понад сто друкованих праць. Він автор капітальної праці «Нариси з історичної морфології української мови», що була високо оцінена в наукових колах, співавтор вузівських підручників, за якими десятиліттями вчаться студенти-філологи педінститутів та університетів, автор робіт з питань славістики, загального мовознавства, лінгвостилістики, української літературної мови, працював також у галузі лексикографії.

Перу науковця належать також дослідження про мову багатьох українських письменників: Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка та ін. Пішов з життя С.П.Самійленко 26 жовтня 1977року у Запоріжжі.

Учень, а потім колега С.П.Самійленка по Запорізькому педінституту (нині національний університет), його духовний послідовник Віктор Антонович Чабаненко (1937-2014) – доктор філологічних наук, мовознавець, лексикограф, фольклорист – подарував мені,з дарчим написом,книгу спогадів про видатних людей, яких пощастило зустріти на своєму життєвому шляху («Незабутнє й незабутні»), а серед них – й Стефан Пилипович.

У книзі Віктор Антонович шанобливо відгукується, що доля й Бог послали йому такого вчителя й наставника як С.П.Самійленко: «Це була людина широкої душі, дуже розумний, глибокий учений. Навіть такі люди, як академік Іван Костьович Білодід, знімали перед ним шапку й низько кланялися...».

Зовні нагадував справжнього запорожця. Стефан Пилипович звернув на Чабаненка увагу, коли ще той був студентом, запропонував бути старостою діалектологічного гуртка, яким Віктор Антонович керував протягом усього навчання.

Не забув вчитель про колишнього студента і коли той перебував лавах Армії: за півроку до демобілізації написав Чабаненку листа – запрошував до аспірантури: «Я був його першим аспірантом. Провчився три роки (1962-1965), оформився на роботу на цю ж кафедру асистентом, а згодом захистив кандидатську дисертацію. Пізніше став доцентом».

Вчитель завжди підтримував свого учня, особливо під час ідеологічних переслідувань (Чабаненко відверто захищав роман Олеся Гончара «Собор», розкуто висловлював перед колегами та студентами свої думки, що суперечили офіційним «течіям», зокрема проти русифікації запорізьких шкіл; 1968 року, його, кандидата наук, доцента, було звільнено з інституту). Стефан Пилипович страшенно радів, коли учня й колегу було поновлено на роботі.

Цікаві спогади про Стефана Пилиповича Самійленка залишила його колишня студентка по Запорізькому педагогічному інституту – відомий краєзнавець, вчитель, журналіст Ганна Черкаська. З її кореспонденції «Незабутній Дід», розміщеної на сайті UAHistory, дізнаємось чимало важливих подробиць про нашого земляка. Ось фрагмент тексту: «Пам'ятаю, на своїй першій лекції зі вступу до мовознавства Дід Самійленко знайомився з нами (Дід, хоч зараз я старша за нього тодішнього).

Високий, міцний, поважний, наче з картини І.Рєпіна «Запорожці», вразив своєю інтелігентністю, лагідністю мови степовика. От професор пояснив нам, що він не Степан, а Стефан (у перекладі – вінок), що це ім'я йому «дали» матуся.

Я з того роду, де батьків називали на «Ви», тому це таке шляхетне, рідне «матуся дали» врізалося в душу степовички. І полилася лекція-бесіда мудрої людини, що вирізняло професора зі зграї читачів пожовклих конспектів...

Мав феноменальну пам'ять і не забував прізвищ, імен своїх студентів через роки; не любив запізнень, але не принижував студентів – пускав усіх; не засипав студентів, не гнав нас із іспитів, не різав стипендій, давав змогу перескласти...».

Пані Ганна наводить й такий характерний епізод: якось Стефан Пилипович переніс час екзамену, коли дізнався, що їдальня не працювала і студенти голодні... Дійсно, вчителі завжди живуть у вдячній пам'яті учнів...

Син Стефана Пилиповича – Юрій Стефанович – відомий вчений-математик, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент Національної академії наук України, завідуючий відділом функціонального аналізу Інституту математики НАН України.

Підготував
Олександр ГОЛОБОРОДЬКО

Шкільне фото 1925 року, все тільки починається (з архіву автора).

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон