Місія ініційована Міністерством оборони України в межах військово-громадянської співпраці з Всеукраїнською громадською організацією пошуковців «Союз «Народна пам'ять», яка є її безпосереднім виконавцем. Свою назву «Чорний тюльпан» проект має по аналогії з гелікоптерами радянських військ, котрі вивозили загиблих бійців зі страшної війни в Афганістані у 70-80-х роках минулого століття.
Групи під керівництвом ВГО «Народна пам'ять» працювали в Україні й до початку АТО – тоді вони розшукували й брали участь в урочистих похованнях останків радянських воїнів, полеглих під час Великої Вітчизняної війни в 1941-1945 роках, віддаючи останню шану захисникам Батьківщини, імена багатьох з яких так і залишилися невідомими. Девізом цієї важкої, але благородної справи стали слова про те, що війна не закінчена доти, доки не похований останній солдат. Тепер ці слова набули ще більш трагічного, а від того й більш актуального значення...
Участь у місії бере й наш земляк – член Каховського козачого куреня та воєнно-історичного клубу «Каховка», пошуковець Євген Кишкін. Він також є неодноразовим учасником польових пошуків «Слідами Великої Вітчизняної», урочистих захоронень бійців тієї війни на території Херсонщини; одним із наставників козачат загону «Сокіл». У теперішній скорботній експедиції він виконує обов'язки водія (на фото внизу біля свого автомобіля).
Щодня білий фургон з великим червоним хрестом та написом на лобовому склі «Вантаж 200», в якому вранці «на роботу» їде група з 6 волонтерів, «намотує» по 600-1000 км. Але це далеко не найважчий фактор їхнього завдання...
Базуючись у старому, давно покинутому будинку, який вони відремонтували й зробили більш-менш пристосованим для життя, чоловіки там лише ночують протягом 10 днів (саме стільки триває термін ротації кожної групи; хоча Євгену довелося пробути дві ротації поспіль, позаяк на зміну йому вчасно не знайшлося іншого водія). Кожного ранку від ЗС України з пошуковцями їде озброєний військовослужбовець, котрий супроводжує їх до останнього українського блокпосту.
Потім – нейтральна полоса, яку наші хлопці долають самостійно, що називається, на свій страх і ризик, намагаючись проскочити цей шлях якомога швидше у надії на те, що ніякому з «таборів» не захочеться поцілити в них, прийнявши за ворожий десант... Раніше це вдавалося робити швидко, а зараз, зважаючи на погіршення погодних умов, розбиті «Градами» непролазні дороги й зношеність транспорту, часу на це з кожним разом необхідно все більше...
Після нейтральної території на блокпосту «тієї сторони» (за попередньою домовленістю на вищих рівнях обох військових керівництв) «Чорному тюльпану» надається уже їхній супроводжувач, який має гарантувати українським волонтерам безпеку пересування на «тому боці» . На щастя, тепер їх уже добре знають по обидва боки, адже постійно проїжджають одні й ті ж блокпости, та розуміють, що вони, дійсно, цивільні й виконують саме ту місію, про яку зазначено в супроводжуючих документах, ставлення до них дещо пом'якшується, якщо, взагалі, на війні можна казати про якусь «м'якість»... Як би там не було, а й «на тому боці» розуміють, що вбитий боєць, хай навіть і ненависний для них ворог, — теж чийсь син, батько, коханий, і його чекають вдома...
- Тому ми й повинні проводити пошуки якомога оперативніше, — зазначає Євген, — адже з кожним днем знайти останки наших бійців все важче: якщо відразу після загибелі вони були «прикопані» (частіше – місцевими жителями, у разі загибелі у «котлах» чи на віддалених блокпостах), то час робить ці могильні горбочки все менш помітними, а якщо вони й досі лежать на полях непоховані, то, буває, що й знаходити нічого... Навіть якщо місцеві й вказують точне місце, де вони бачили тіло, його рештки за ці кілька місяців уже об'їли й розтягли дикі тварини...
Збираємо й евакуюємо все, що вдається знайти – у надії, що будуть взяті аналізи ДНК і, принаймні з часом, рідні, що шукають свого зниклого безвісти солдата, зможуть дізнатися про його долю... Великою проблемою, і тут нічого не змінилося для наших бійців ще з часів Другої світової війни, є відсутність жетонів. Добре, якщо документи залишилися в одязі або поблизу з тілом...
За період перебування Євгена в зоні АТО їхній групі вдалося знайти й доправити на українську територію близько двадцяти тіл. А загалом, усі виїзні групи місії, в яких трудиться близько 40 волонтерів (нарівні з ними виходить на польові пошуки і їхній лідер – голова правління ВГО «Союз «Народна пам'ять» Ярослав Жилкін), уже евакуювали й передали військовим представникам більше ніж 170 останків. І все це, фактично, на власному ентузіазмі, у співпраці з іншими громадськими організаціями (наприклад, Міжнародним Червоним хрестом) та за кошти благодійників.
Крім того, що ламається техніка і треба збирати кошти на її ремонт чи оновлення, нерідко на віддалених блокпостах віддають українським солдатам власний теплий одяг і взуття. З болем згадує Євген одну з таких зустрічей з караульним – із мобілізованих з самого початку цієї кампанії, як тоді їм обіцяли, «терміном на десять днів», у якого ще влітку при обстрілі згоріли чоботи і тепер йому доводиться у 25-градусний мороз стояти у розірваних старих кросівках...
«Ми – на самому «передку», — оповідав солдат, — до нас доходять лише залишки волонтерської допомоги – ковбаса чи цукерки... Теплої зимової форми у нас досі немає. Кожен одягається в те, що знайде...». І ось тоді, коли ти знімаєш з себе теплий одяг і віддаєш його змерзлому солдату, коли навіть за подаровані йому рукавиці чи поділену на двох останню цигарку він вважає тебе братом, коли після годинної розмови здається, що знаєш людину все життя, і ти впевнений, що вона тебе не зрадить, — тоді настає той самий «момент істини», якого іноді в ситому мирному житті можна не зустріти за довгі роки.
І як не згадати слова Юрія Шевчука, вони теж про війну: «Чем ближе к смерти, тем чище люди... Чем дальше в тыл, тем жирней генералы...» А далі – зовсім уже пророчі рядки цієї пісні, яка, начебто, зовсім про іншу війну, та й написана була з десяток років тому: «И я знаю, что, может быть, будет с Украиной, Россией, Уралом...».
Так хочеться вірити, що ті українські хлопчики, чоловіки, дідусі, кому сьогодні, на жаль, уже мертвими, але таки допомагають повернутися додому наші пошуковці (і каховчанин Євген Кишкін разом із ними, адже після короткої відпустки знову збирається туди, на лінію вогню, на межу війни і миру, на ті поля, що тепер все більше нагадують поля Другої світової), полягли там не даремно, не за чиїсь бізнесові інтереси, а за те, щоб діти цієї країни жили в мирі.
Давайте всі разом промовимо до Небес це бажання у Новорічну ніч, давайте молитися про це кожного дня. Нехай не падають більше українці мертвими серед своїх же рідних степів і лісів, нехай навесні там розквітнуть маки й тюльпани, але вже не чорні.
А поки що «Чорний тюльпан» в дії. Він виконує страшну, не всім під силу, але таку потрібну місію. «Якщо не ми, то хто ж?» — сказав Євген у бесіді зі мною. Так, хлопці... Хто ж, якщо не ви, професійні пошуковці. Але, браття, давайте ж і ми також – чим можемо: фінансово, речами чи технікою, доєднаємося до акції добровольців-пошуковців хоча б заради того, щоб віддати землі її останнього солдата, щоб війна закінчилася й більше не повторилася.
Бажаючі допомогти в роботі місії «Чорний тюльпан» можуть звертатися на сайт naidy.org.ua і телефон гарячої лінії 0-800-210-135. Потрібні: теплі речі, взуття, консервація. Особливо необхідні ключі для ремонту автомобілів, які постійно ламаються (а це не тільки уповільнює пошуки, а й може коштувати життя, адже повертаються з полів хлопці ввечері, «на тому боці» діє комендантська година, і краще не уявляти, що може чекати на них у разі, якщо темрява застане їх з поламаною автівкою на фактично ворожій території)...
Також пошуковці дуже б хотіли долучити до своїх лав волонтера-кінолога з собакою, яка навчена шукати людей. Колись їм так допомогла знайти прикопане тіло чужа такса, що зовсім випадково опинилася поблизу.
Фінанси можна перераховувати на рахунок: ПАО КБ «Приватбанк» р/с 26003056209093, МФО 380269, ЕГРПОУ 37820137, ВОО «Союз «Народная память», назначение платежа – Фонд поиска погибших на востоке Украины».
Бажаючі надати допомогу в Каховці також можуть телефонувати волонтеру НВІК, тел. +380990233977.
Також після спілкування Є.Кишкіна з міською владою, виник задум відкрити тимчасовий пункт збору допомоги волонтерам «Чорного тюлпана». Свою допомогу до полудня п'ятниці каховчани можуть приносити у приміщення адміністрації Каховського ринку.
Не залишаймося байдужими, допоможемо повернутися додому нашим загиблим героям. Якщо не ми, то хто ж?
Ірина СОШНІКОВА
Фото з протоколів робіт експедиції «Чорний тюльпан».
«Каховська зоря»
