Не всі учасники «таврійського десанту» (так назвали нашу групу львів'яни) були між собою знайомі, тому, по приїзду, відбулось швидке знайомство на вокзалі, зробили загальне фото, а далі все закрутилось - понеслось, і два з половиною дні перебування у Львові пройшли на одному подиху.
Щоб розширити наше уявлення про місто Лева, «хрещений батько» проекту «Схід – Захід разом» голова громадської організації «Меридіан» Олександр Лавринович, замовив нам екскурсію. Ходити вузькими вуличками старого міста, слухати легенди і оповіді можна безкінечно довго, особливо якщо гід має добре почуття гумору, в нашому випадку так і було.
Незчулись, як промайнув відведений час і нас повели на зустріч з місцевими представниками громадських організацій та громадської організації Польщі «Європейський вектор», яку представляв Маріуш Маршевський. Запашна львівська кава дозволила м'яко перейти від одного формату спілкування - екскурсійного до іншого – дискусійного. Усі поділилися корисною інформацією, а херсонці ще й презентували свій край та волонтерську роботу.
Час плинув. Обід нашвидку. І нас вже чекали у міськраді в Інформаційному туристичному центрі. Цей центр у Львові працює з 2007 року і фінансується з місцевого бюджету. Кожен, хто приїздить сюди може отримати усю необхідну (усну та письмову) інформацію безкоштовно: починаючи з карти міста, брошури з туристичними маршрутами та пам'ятками і закінчуючи адресами готелів чи костелів, у які можна заселитись (в залежності від товщини вашого гаманця). Повністю дослухати все про роботу інфоцентру не вдалось, бо частину нашого «десанту» вже чекали на прямий ефір на ТРК «Львів».
Час піджимав, ми запізнювались, потрібно було таксі. Замовляти таксі у Львові необхідно заздалегідь, за 5- 10 хвилин машина не приїде (в Херсоні з цим набагато краще) тому вирішили «ловити». Поки «ловили», пройшли частину шляху, нарешті «спіймали» втулились 5 чоловік та доїхали (таксі на відсотків 30 дорожче ніж в Херсоні). Нас зустрів журналіст обласної телерадіокомпанії «Львів» Василь Мацько, разом з ним побігли познайомитись з гендиректором (у них так прийнято, гостей – журналістів спочатку знайомити з генеральним, потім на ефір).
Напудритись не дуже вийшло бо часу не було, ведучі передачі «Блок пост» вже були в кадрі. Нас запустили. Хотілось розповісти багато, думки в голові створили Броунівський рух і не вистроювались послідовно. Та ось надали слово «таврійському десанту» - кожен сказав по декілька речень, питання від глядачів, відповідь, подяка за прийом... і все кажуть – вільні – дякуємо, що прийшли до нас.
А спочатку пів години видавались такими безкінечними. Та виявилось замало часу для розповіді про наш край та волонтерську роботу. Зате на телебаченні ми познайомились з львівськими волонтерами з організації «Допомога армії України» - Ігорем Стефанюком та Володимиром Гладишевим. Їх центр співпрацює з багатьма організаціями які підтримують переселенців, військових, поранених, допомагають розшукувати зниклих. Ми обмінялись контактами і наступного дня домовились про зустріч у них в центрі.
Взагалі, день провели насичено, ділились враженнями, тому вечеря переросла в похід до криївки і затягнулась до пізнього вечора.
Наступного дня ми розділились і наша невеличка група відвідала центр Допомоги армії України.
Організація знаходиться в центрі міста, приміщення надав приватний підприємець, який і оплачує всі витрати по утриманню.
Там ми зустріли і волонтера з Білозерки, який давно співпрацює з цією організацією і приїхав отримати допомогу по заготівлі лісу. Познайомились. Розмовляли про необхідність спільних координаційних дій волонтерського руху, так краще було б надавати допомогу військовим. Домовились про співпрацю, та пішли на круглий стіл з місцевими журналістами.
Говорили здебільшого представники Херсонщини, ми намагались донести більше інформації про наш цікавий край, про людей, які є патріотами України, про те, що війни у нас немає і влітку Херсонщина чекає усіх на відпочинок на морське узбережжя. По закінчені на усіх чекала запашна кава та неформальне спілкування.
Хотілось би відзначити, що прогулюючись містом, нам траплялись об'яви на будинках, в яких зазначалось як мають себе поводити люди в разі небезпеки та укритті у підвальних приміщеннях. І хоча Львів, по відношенню до Херсонської нині прикордонної області, знаходиться в глибокому тилу і людям прямої загрози немає, все ж роботу міської ради та піклування про людей видно одразу.
У під'їздах висять листівки з роз'ясненням що потрібно робити населенню, як поводитись, що брати з собою, де знаходиться укриття. Прикро, що в Херсоні немає нічого подібного, адже люди до сих пір не знають куди ховатись або до кого звертатись в разі небезпеки.
Ввечері ми гуляли містом, фотографувались та намагались визначити в якій кав'ярні смачніша кава. Наступного дня ми вирушали додому. Всю дорогу ми ділились враженнями, обговорювали побачене та почуте.
Врешті погодились, що люди де б вони не жили і якої б віри не були прагнуть одного – миру, нормальних умов для роботи і проживання та достойної оплати за роботу, щоб мати можливість подорожувати.
Алла ДІГТЯРЕНКО
