Нічого, скажу вам, особливого. Коридор, він і в колгоспній конторі коридор... Тільки коридор в нинішній ОДА – особливий. Колись тут, як у Мистецькому арсеналі, портретам колишніх зверхників області було тісно – представлені всі, як на параді, починаючи від Фьодорова і закінчуючи Костяком (Одарченків портрет залишився недомальованим).
Тепер же – стіни порожні, як мозок алкоголіка на похмілля.
І правильно! Ну, хто такий, скажіть на милість Фьодоров? Генерал? Партизанський командир? Перший секретар відновленої в березні 1944-го у своєму статусі Херсонської області? Чи й не величина! Та таких генералів у нас зараз стільки, що Фьодорова у їхньому натовпі ніхто б і не помітив. Він до свого звання йшов скільки років?
Отож! А наш нинішній генералітет – спати лягають старшими лейтенантами (у кращому випадку), а то й єфрейторами, а вранці прокидаються генералами армії! Хто такі? А ви поцікавтесь біографіями наших достойників, і дізнаєтесь. Воно не знає, яким боком автомат до плеча приставляти – прикладом чи дулом - а вже генерал армії!
Не треба забувати, що обтяжуючими обставинами у випадку із Фьодоровим є те, що він двічі Герой Радянського Союзу!
Або взяти Кочубея, Антона Самойловича. Теж очолював обком. Ну, з цим більш-менш ясно: Починав керувати областю на зламі завершення хрущовської відлиги і на початку брежнєвського застою. Ну, не зронив честі області, то й що? Та й давно це вже було. Аж у 1962-у – 1972-у роках! Хто ті часи пам'ятає? І що може згадати? Ну, становлення, наприклад, у Цюрупинську Целюлозно-паперового комбінату. Тільки де той комбінат, який будували десятиліттями, який став долею тисяч людей? Нема. За рік-півтора - як корова язиком злизала! І з пам'яті стерся, як непотрібний файл.
При Кочубеї область була удостоєна ордена Леніна? Так про такий ганебний факт зараз непристойно навіть згадувати. Мовчати треба!
Отож з Кочубеєм теж все, як каже одна політбаришня (а за нею, як папуги, повторює її посполитий бомонд) – все чітко, ясно й зрозуміло.
Кочубея на посту очільника області, як пишуть його тлумачі, змінив Мозговий. Іван Олексійович (це так звали Мозгового, хто не знає) не має права бути на портреті в коридорі ОДА по одній причині: він «донецький». Так, так родом із Донецької області. Щоправда, у нього є, так би мовити, пом'якшуючі обставини: закінчив Херсонський сільгоспінститут. Тобто, він і «донецький», але з домішками тавричанина. Плюс свого часу працював на партійній роботі у Закарпатті і на Рівненщині. Одне слово, не біографія, а вінегрет.
Виправданнями його життєвого кредо (у певному, звичайно, значенні) можуть бути хіба що рекордні врожаї зернових на Херсонщині за його керівництва областю, небувалий розквіт промислових гігантів – Суднозаводу і Бавовняного комбінату, становлення Комбайнового і Заводу напіпровідників. Ну, і так далі...
Як позитив можна додати й життєвий принцип Івана Олексійовича: «Друзів вибирай лише на крутих поворотах свого життя». Але такий позитив повністю перекреслює його негатив: три ордени Леніна, ордени Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», «За заслуги» ІІІ ступеня і ціла купа медалей. Плюс депутатство у Верховній Раді СРСР чотирьох скликань і Верховної Ради України – трьох. Протягом 8 років – секретар ЦК Компартії України.
Ну, куди, скажіть, пхатись із таким багажем?! Та з такими досягненнями хіба що в тюрму дорога! Але Іванові Олексійовичу поталанило: пішов в інші світи до зняття свого портрета з галереї.
Про інших очільників області не говоримо. Щоб не товкти вроду в ступі. Познімали – і правильно! Починаємо жити, як мовиться, із чистого листа. Як там казав поет – «Мне бы всё зачеркнуть, да сначала начать...». Отож, він тільки мріяв зачеркнуть, а ми взяли - і зачеркнули. Без сентиментів. Бо: «Мы диалетику учили не по Гегелю, Бряцанием боёв она врывалась в стих...».
Борис ПРИЩЕПА
