Ми знову позичаємо для того, щоб віддати

Ми знову позичаємо для того, щоб віддати
Минулої середи відбулося останнє засідання попереднього Уряду, на початку якого Прем'єр Арсеній Яценюк коротко звітував про здобутки та досягнення.

Перед складенням повноважень перед новообраним парламентом він «розсекретив» дані про кредити та борги, отримані і повернені Україною.

Виявилося, що борг держави не тільки не зменшується, а постійно зростає.

«В цілому ми отримали $ 8,6 млрд від міжнародних фінансових організацій, з яких знаєте скільки ми заплатили по боргах, які ми не брали? $ 9,1 млрд. Ще $ 1,67 млрд ми заплатили по боргах НАК «Нафтогаз» - це євробонди, які ми погасили місяць тому», - розповів Яценюк.

Економічна ситуація не така проста, як може здатися на перший погляд. Аби допомогти пересічним громадянам розібратися у тонкощах та хитросплетіннях економічного павутиння, ми запросили до розмови кандидата економічних наук, народного депутата України VII скликання Володимира САЛЬДО.

КОР. Якщо у «тонкощах» політики «розуміється» більша частина населення, то із економічними питаннями без відповідної освіти розібратися дуже складно. Ви багато років займаєтеся саме фінансовими та економічними питанням, тож «людською» мовою пояснить «розумний» звіт Прем'єра.
Почнемо із боргів, які цей Уряд не робив, а які отримав від попередників...

В.С. Звіт Яценюка іноді мене відверто вражав. По-перше, що значить «брали не ми»? Зрозуміло, що це робив не Уряд під керуванням Яценюка. Але йдеться про борги України. Незалежно від того, куди й як витрачалися гроші, - це борги держави і віддавати їй. Пройде рік, може півтора, і зі зміною Уряду на місце Яценюка прийде хтось інший. Хіба правильно буде, коли він також почне з того, що «борги не мої...»? Так ставити питання некоректно.

По-друге, говорячи про борги, Арсеній Петрович дав зрозуміти, що теперішньому Уряду доводиться «розгрібати» завали в «авгієвих конюшнях». Мабуть, від скромності він забув сказати, що головний газовий борг для України утворила його колишня партнерка Юлія Тимошенко, адже саме за часів її прем'єрства було підписано відповідну угоду і Україна отримала величезні борги.

По-третє, до сьогоднішнього дня немає чіткої відповіді, а хто ж насправді винен, що упродовж кількох років Україна була змушена покупати блакитне паливо за ціною, вищою за ринкову майже на 250 дол., та при умовах, коли взяв газ, не взяв, а гроші треба заплати. Ми бачимо, що сьогоднішня влада не особливо-то й поспішає розібратися у цій «темній» історії і відповісти на ключові запитання, а їх – три.

«Хто прийняв рішення»? Тимошенко – самостійно, чи Ющенко – опосередковано, і хто повинен нести відповідальність за нанесену державі економічну шкоду.

«Чому ціна виявилася саме такою»? Так захотілося росіянам – монополістам, чи все ж Україна, упродовж усіх цих років, «гасить» борги, утворені ЄЕСУ під головуванням Юлії Володимирівни при прем'єрові Лазаренку?

І третє запитання: «Чи змогла б Україна вижити, без того контракту»? Сьогодні видобуток газу зменшено, на окупованих територіях втрачено частину вугледобувних майданчиків. І ця ситуація показує, що із певними ускладненнями, але виживати все ж можна. Виходить, що тоді просто були якісь приватні зацікавленості у такому контракті і таких умовах?

КОР. Здається, що для влади це питання зараз не на часі. Хоча у разі ускладнення ситуації у Парламенті або в надрах Коаліції, можна припустити, що це може бути...

В.С. Це може бути добрим козирем у чиємусь рукаві. Тим більше, якщо окремі політики почнуть шукати винних у «недбальстві»...

КОР. То, хтось може знову отримати «чудовий краєвид» з вікна Качанівської тюрми?

В.С. Це Ваша суб'єктивна думка. Я ж пропоную подивитися на ситуацію більш широко. Україна не припиняє споживати, натомість, все менше й менше виробляє, це по-перше. По-друге, Україна все більше й більше старіє – нація не відроджується. Статистика свідчить, що наше населення невпинно зменшується. Офіційні дані Держкомстату невблаганні. У 2009 році в Україні проживало 46,1 млн., а у 2013 – 45,5. Скорочення – 600 тисяч людей. Станом на 1 вересня, поточного року, чисельність наявного населення України становила вже 42,9 млн. (без урахування тимчасово окупованого Криму і Севастополя). За останні 20 років найбільше громадян в Україні жило у 1993 році – 52,2 млн. осіб. У порівнянні з 2013, населення стало менше на 6,7 млн. Цифри говорять самі за себе.

Що ж до працюючого населення, то й воно невпинно зменшується, а потік робочих мігрантів збільшується. Можна ратувати за «патріотичність», але працювати частина західної України їздить саме закордон: Польща, Словаччина, Румунія, Німеччина. Неофіційно закордоном працює від 5 до 11 мільйонів дорослого населення нашої держави.

КОР. Але деякі політики говорять, що це вигідно. Люди везуть до України валюту.

В.С. Невже? Давайте рахувати, що, насправді, має від цього Україна. Податки? Ні. Видатки з придбаних товарів власного виробництва? Ні. Можливо ми отримуємо прибутки з товарів, придбаних на ці гроші, які офіційно завезли інші держави-виробники? Ні.

Гроші, які гастрабайтери заробляють закордоном працюючи «по-чорному», перевозять на територію України нелегально, вони не обкладаються податками. Тобто бюджет не отримує жодної копійки.

Ви правильно звернули увагу, що дехто із сучасних «горе-економістів» намагається «протягнути» думку начебто саме ті люди, які працюють там, годують нас тут. Це не так. Вони годують не нас – не державу. Вони – годують свою родину.

Гроші, які пройшли повз державний бюджет, - це втрачені для держави гроші. Вона не отримує надходжень і не може розраховувати на видатки, які з кожним роком все більше й більше обтяжують бюджет: утримання пенсіонерів, виплати при народженні дитини, по догляду за дитиною до 3 років, соціальні платежі... Все це перекладається на плечі офіційно працюючих в Україні, а їх все менше й менше.

То який зиск державі від того, що хтось хвалиться непоганими заробітками українців у Європі і обіцяє, що вступ до ЄС та безвізовий режим відкриють для нас двері, і ми, нарешті отримуватимо офіційну платню. Питання дуже спірне і підлягає окремому розгляду.

Я – за рух до Європи, але рух цивілізований. Справа у тім, що закони України і ЄС ще дуже далекі він ототожнення: і щодо оподаткування, і щодо соціальних виплат. Якщо, нарешті, запрацює Договір про співпрацю; якщо Європа відкриє нам двері для легальної роботи, Україна знову не матиме з цього зиску. Адже податки будуть сплачуватися там – на місцях, до тих місцевих бюджетів, а не в Україні. Про це добре знають і в Уряді, і у Президента, але мовчать. Жодна країна ЄС не «відпустить» гроші задурно, не обклавши їх податками. Що ж робить Україна замість того, аби створювати внутрішньодержавні робочі місця, залучати працездатних громадян для роботи тут, стимулювати нормальну заробітну платню, що дозволить реально наповнювати бюджети всіх рівнів? Наш Уряд не знайшов нічого кращого, як обкласти ще одним податком гроші, що надходять із-за кордону. І в результаті – пересічні громадяни, якщо й будуть працювати «по-білому», то будуть змушені оплатити свою чесно зароблену копійку ще раз. Наміри найкращі – утримувати державу (силовиків, хворих, стареньких)... Але, чому ж лише за рахунок тих, хто свої гроші заробив чесно, а не тих, хто їх вкрав?..

КОР. Що ж роблять громадяни, які заробляють чесно?

В.С. Нажаль, вони ввозять готівку «підпільно», не декларуючи. Або купують все життєво необхідне там, а не тут. От і виходить, що гроші, які заробили, знову таки, підкреслюю, чесним шляхом, громадяни використовують не в Україні. От вам і патріотизм...

КОР. Залишимо поки філософську складову і повернемося до реалій економічного життя.
Відомо, що останні кілька десятиліть ми запозичуємо гроші у Міжнародного валютного фонду. Це було при всіх Урядах: Ющенка, Тимошенко, Януковича, Азарова, Яценюка. Тут немає нічого нового...

В.С. Так, це загальносвітова практика. Але різниця у тому, що раніше ці гроші хоч якось та використовували на розвиток, а останні кілька років вони йдуть, виключно, на проїдання: виплати зарплат бюджетникам та соціальні платежі, або на обслуговування зовнішніх боргів. Я вже говорив:борг не зменшується, а продовжує рости. Для того, аби виплачувати зовнішні зобов'язання, доводиться робити все більше й більше нових запозичень.

Яценюк прямо сказав, що ми віддаємо більше, ніж запозичуємо, але при цьому не стаємо меншими боржниками. Ті реляції, які ми чули від Арсенія Петровича упродовж останніх кількох місяців про покращення фінансового стану, не відповідають дійсності.

КОР. Але ж він неодноразово повторював, що ми отримуємо грошову допомогу від кількох десятків країн світу.

В.С. Це не зовсім так. Гра слів. Ні, ми насправді отримуємо гроші з-закордону на беззворотній основі. Але це абсолютний мінімум. Більшість «допомоги» треба називати правильно – «запозичення під мінімальні відсотки». Це не допомога, а звичайна позика, яку рано чи пізно доведеться віддавати. І, навіть, якщо кошти дають під мінімальні відсотки і дуже рідко на безвідсотковій основі, то їх віддавати все ж доведеться. От і виходить, що сьогодні країна семимильними кроками рухається у бік фінансового дефолту.

КОР. Невже нас чекає найгірше?

В.С. Якщо держава не змінить свою політику, нажаль, дуже не професійну (сьогодні Нацбанк має біля свого керівництва найбільш непрофесійних людей за всі роки Незалежності) і не припинить згубну процедуру – фінансувати зовнішній борг за рахунок нових запозичень, крах для економіки країни настане дуже швидко.

КОР. Дефолт – неможливість платити за власним запозиченнями, може чекати Україну вже у березні – квітні, принаймні, про це говорять міжнародні аналітики.

В.С. Невипадково всі світові рейтингові агентства раз по разу продовжують знижувати рейтинг довіри до нашої держави. Під час звіту, про який ми сьогодні говоримо, Яценюк похвалився, що інфляція, яку прогнозували на рівні 10%, буде не такою страшною, а складе 7%. Але ж, все одно це падіння, а не утримання хоча б на нулі.

При цьому жодного слова не сказано про те, що бюджет наступного року передбачає «заморожування» пенсій, зарплат, стипендій, соціальних виплат. Тобто, з одного боку, ми визнаємо, що у нас є падіння виробництва, зростає інфляція, а з іншого – замовчуємо, що, навіть, суто декоративно не підтримуємо найменш захищені верстви населення.

Уряд Азарова, хоч умовно та підтримував рівень державних виплат, хоча б не на багато, але тричі на рік піднімав пенсії і соціальні виплати...

Уряд Яценюка повинен був би чесно сказати, що наступного року тільки інфляція «з'їсть» у людей, які отримують гроші з бюджету, щонайменше 7% прибутку. Елементарне розуміння законів макроекономіки дає підстави говорити, що завтра кожен, хто залежить від бюджету, буде жити не краще, не стабільніше, а гірше.

КОР. І на закінчення цієї розмови, кілька слів про ціни, адже й це є покажчиком рівня життя.

В.С. Згоден з Вами. Можна не збільшувати виплати, натомість, зменшувати ціні. Чи є така тенденція?.. Ні, навіть, думок таких немає. Ціни стабільно й неухильно продовжують зростати кожного дня. Іноді вони піднімаються без жодної мотивації, а держава, нажаль, знову нічного не робить для їх стабілізації.

Ми бачимо зростання курсу долара, а він впливає на складову ціни: пально-мастильні матеріали, видатки на зарплату і т.і. Чи насправді це так? Давайте подивимося, чи збільшується заробітна плата у державному секторі? Ні, вона залишилася на тому ж рівні, що й рік тому. А податки за цей час збільшилися у кілька разів. Крім того, збільшуються ціни, які регулює держава. Транспорт, тепло, електрика... А це, у свою чергу, потягнуло збільшення ціни на продукти харчування.

Субсидії та соціальні виплати, на жаль, не збільшилися. Хоча чиновники продовжують декларувати, що найменш захищені верстви населення залишаються під опікою держави, але це все менше й менше відповідає дійсності.

Умови отримання траншів стають все більш складними. Той самий МВФ, який є основним фінансовим донором України, при розгляді питання надання чергового траншу кожен раз наполягає, аби витрати бюджету були все меншими й меншими. Чому? Тому, що хоче розуміти, що, надавши кошти, матиме шанс повернути їх назад. Для цього є тільки два шляхи: вкласти запозичене у виробництво – отримати продукт – реалізувати його – отримати прибуток – віддати борги. Другий: запозичувати для того, аби віддавати запозичене. І цим шляхом йдемо ми. В Україні виробництво не зростає, а зменшується. Ми маємо все більше й більше закритих підприємств. Що працює сьогодні у Херсоні? Картина плачевна: жодне велике виробництво не працює і бюджет не наповнюється. То ж за рахунок чого віддавати борги? Питання для України болюче і дуже складне. І в той час, коли в країні така складана ситуація, окремі клани продовжують наживатися на українцях. На жаль, пагубна для держави практика, яка розпочалася за часів Кучми, отримала розвиток при Тимошенко, набула апогею при Азарові, не спадає й тепер. Всі заяви про подолання корупції залишаються лише словами. На ділі нічого не змінюється, в окремих галузях, навпаки, погіршується. Останній випадок – регулювання авіаперевезень. Лобіювання інтересів компанії «Міжнародні авіалінії України», яка належить Коломойському, трохи не призвело до бойкотування більшості авіаперевізників світу, а єдиний лоукост, який залишився працювати у міжнародному небі України – Wizz Air в ультимативній формі заявив, що, у разі невжиття відповідних заходів, припинить роботу в Україні. Міжнародна компанія відкритим текстом, устами свого директора Акош Буша заявила, що клімат в Україні тільки погіршується.

То де ж зміни на краще, де боротьба з корупцією? Закон «про люстрацію», якого так вимагало суспільство, ми прийняли. Але його зробили лише інструментом для розправи з незручними для влади людьми. Зараз в Україні шукають відьом, а не тих, хто зробив для держави та її громадян насправді щось погане. Ну, скажіть, у чому суть звільнення із посади заступника прокурора Харкова із кадрових питань? Людини, яка ніколи не приймала жодного рішення щодо відкриття або провадження кримінальних справ? У тому, що він справно працював «кадровиком»? У чому вина заступника міністра, який видав розпорядження про закупівлю у Росії електроенергії? Тим більше, що Уряд зараз продовжує розвивати цей напрямок співпраці з Росією. Тоді, за логікою, треба засудити весь Кабмін разом із Прем'єром тільки за те, що вони спілкуються із Росією по закупівлі газу? Ну, не можемо ми вижити самостійно, не можемо відключити електрику, тепло... Вони потрібні людям. Невже «патріотизм» у тому, щоб калічити громадян України, тримаючи їх у холоді і темряві?

Закони економіки непідвласні політикам. Вони живуть власним життям. Їх треба поважати.

То, чому б державі не почати із встановлення правил однакових для всіх. «Однакових», тому що виконувати їх будуть усі. І ті, які мають 1000 гривень місячної пенсії, і ті, які 1 мільйон за одну годину. Коли держава забезпечить таку систему, вона забезпечить своє процвітаюче існування і як геополітичного суб'єкта міжнародних відносин, і як країни, яка захищає інтереси всіх своїх громадян».

Василь КУРУКОВ

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів