У Херсоні показали виставу про найбільший людський гріх

вистава, театр, Молоко
З 3 по 5 липня на херсонській сцені гостив фестиваль театрів «Молоко». Однією з вистав, яку побачили гості храму Мельпомени імені Миколи Куліша, стала постановка «Майстер і Маргарита». Привіз її колектив Полтавського академічного музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя.

А відповідав за постановку, сценографію та музичне оформлення — заслужений діяч мистецтв України, головний режисер Херсонського драмтеатру Сергій Павлюк.

У залі – підзабутий через пандемію аншлаг. На сцені – відомі персонажі, вигадані безсмертним Михайлом Булгаковим.

Тих, хто очікував побачити на сцені, так би мовити, класичне прочитання твору, написаний майже 100 років тому, чекало певне розчарування. На сайті театру імені Гоголя сказано, що це «п’єса Сергія Павлюка за однойменним романом».

Тому головними на сцені було не кохання чи історія про Пілата та Ієшуа. А саме епоха, у якій розгортається дія роману. Із піснями про партію, всесоюзними зарядками, маршами та мільйонними доносами за будь-який прояв незгоди із діями державної машини. І все разом це більше нагадує палату у божевільні, де «пацієнти» перетворюються на піддослідних.

Однією з головних думок роману була, що найтяжчий людський гріх – боягузтво. І на сцені ми бачимо дуже багато «грішників».

Історія вистави почалась…із доносу. Люди почули, як під час репетиції лунала пісня про «утро красит», і вирішили, що виставу про криваві реалії тоталітаризму потрібно заборони через пропаганду…того самого тоталітаризму.

До речі, у виставі задіяна ледь не вся трупа, а це майже 100 людей!

Реакція глядачів на подібну інтерпретацію відомого твору була кардинально протилежною – від повного несприйняття до захвату.

Епохи змінюються. Чи змінюються люди? Якщо словами Воланда: «Люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було..., легковажні... милосердя іноді стукає у їхні серця... звичайні люди… загалом, нагадують колишніх... квартирне питання тільки зіпсувало їх…». Ще у їхніх «вождів» змінюються обличчя та прізвища. Вічне лише кохання. Та рукописи, які не горять.

Олена ПІМЕНОВА
Фото автора

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів