Створити експозицію, присвячену пам’ятникам тоталітарної епохи, у дворику свого закладу запропонувало керівництво музею історії Каховки. В місті зберегли майже всі скульптури радянських часів.
«Як тільки у 2014 році почали демонтувати пам’ятники радянської епохи, їх стали звозити до нас. Останнім нам привезли бюст маршала СРСР Сємьона Будьонного, який колись був встановлений у центрі Малокаховки. Всі вони стоять у музейному дворику просто на асфальті.
Я запропонувала керівництву міськради зробити з них окрему експозицію і заодно впорядкувати дворик. Особисто мені не подобається назва «музей тоталітарного мистецтва». Тим більше, що подібними речами мало кого здивуєш. Ми б могли придумати для нього свою, оригінальну назву і перетворити це на своєрідну «фішку» як нашого музею, так і всього міста», — розповіла керівниця музею Світлана Сидьолкіна.
За її словами, у музейному дворику можна було б проводити окремі екскурсії, влаштовувати музичні вечори, кінопокази. Тому в музеї розраховують на допомогу громади в облаштуванні цієї території: «Тут потрібно відремонтувати частину огорожі, зруйнованої під час ліквідації колишньої харчосмакової фабрики, замінити стару бордюрну плитку, зробити постаменти для пам’ятників. Усе це не потребує великих коштів», — сказала Світлана Сидьолкіна.
Нагадаємо, що частина каховчан задовго до початку декомунізації пропонувала перенести всі пам’ятники тоталітарної епохи до музею і зберегти їх для нащадків. Категорично проти цього виступила інша, доволі активна частина містян. Вони пояснювали, що «більшість людей звикли до радянських пам’ятників і полюбляють приходити до них».
Час довів, що вони, м’яко кажучи, помилялись. Адже після перенесення всіх комуністичних ідолів до розташованого в самісінькому центрі міста музею інтерес до них у всіх зник миттєво. Як розповідають співробітники музею, за рік «провідати Лєніна» може прийти не більше одного-двох відвідувачів.
Скептично до ідеї перенесення пам’ятників до музею спочатку поставилася і сама Св
ітлана Сидьолкіна. Вона пояснила, що причиною цього була байдужість до долі цих монументів попереднього керівництва міста.
«Адже всі ці скульптури не перебувають у нас на балансі, а деякі з них зроблені з цінних металів. На них запросто хтось міг покласти око. Хоча того ж Лєніна або Фрунзе винести не так то й легко. Тож склалося враження, що всі зібрані у нас пам’ятники нікому не потрібні. Можливо, хоч тепер щось зміниться», — додала Світлана Сидьолкіна.
Як повідомлялося раніше, у Каховці досі не виконані вимоги Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні». Водночас для збереження місцевого монументу «Легендарна Тачанка» ще у 2016 році жителі міста запропонували створити на його території музей.
Влада Каховки ідею не підтримала. Але торік до неї повернулися з легкої руки Українського інституту національної пам’яті, який запропонував створити у місті музей монументальної пропаганди або Національний музей визвольної боротьби українського народу за свободу і незалежність на півдні України в 1917—1921 роках.
Олег БАТУРІН
Фото автора.
