Чи відродиться унікальний солепромисел на Херсонщині

Чи відродиться  унікальний солепромисел на Херсонщині
Зазвичай о цій порі, до настання дощів, на унікальних озерах вже гуркоче старечим голосом комбайн, збираючи неоціненне багатство, віддане Чорним морем за турботу людську.Нині ж така тиша, що чути, здається, як дзижчать комарі на Кінбурнській косі.

А біля «мертвих озер» - гори солі, зібраної у попередні роки. Чиї це гори? І чому тисячі тонн цілющих кристалів нікому не потрібні? Невже ж ця сіль, яка вкрай необхідна людям, особливо тим, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, тільки й годиться для того, аби взимку посипати нею обледенілі дороги?..

Одна надія — на Всевишнього?

...Наприкінці торішніх вересневих днів у «ведмежому кутку» Херсонщини — селі Геройське (колишні Прогної, Прогнойськ) сталася воістину історична подія. Тут в урочистій велемовній обстановці на храмі Казанської ікони Божої Матері встановили величний позолочений купол.

Так «із невідомих причин» спалений у лихі 90-ті роки минулого століття храм, збудований понад століття тому коштом власника місцевих соляних промислів запорозького козака Григорія Капусти, титанічними зусиллями отця Андрія і сумлінної пастви народився вдруге. Тепер — як козацька церква Святого Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Запорозької Січі.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
У другій половині XVI ст. на території сучасного села запорозькі козаки розпочали промисел з видобутку солі, у той час як турки постійно заважали їм. Видобуток вівся в прилеглих озерах піщаної Кінбурнської коси. Козаки збирали сіль, ловили в лимані й солили рибу, особливим чином переробляли і перевозили на правий берег Дніпра, у район Станіславського мису і Широкої балки, а звідти возами доставляли в Січ, для своїх потреб і подальшого продажу в Московію, Польщу і Литву.

На тих пам'ятних урочистостях, звісно, багато гарних слів було мовлено, багато обіцянок виголошено. Селян проймало аж до сліз, особливо дядьків, які з діда-прадіда ловили тут рибу (якої зараз нема), добували сіль (яку Чорне море і зараз «доставляє» в садочні озера) і захищали від нашестя вузькоокого ворога південні кордони імперської держави.

«Якщо в селі немає церкви, то у нього немає майбутнього. Ми ж разом з небайдужими жителями Геройського та всієї області докладаємо зусиль, щоб село розвивалось», — привселюдно мовив тодішній очільник області.

«Після появи діючого храму наше село розквітне»,— висловила впевненість і надію сільський голова Геройського Віра Ципцук.

Аби ж то... Недарма ж кажуть у народі: обітницям не радуйся!

Після тих соборних урочистостей Геройське, вочевидь, знову поринуло у звичну для села дрімоту, у якій чути, здається, як предковічними козацькими голосами озивається минуле: «Що ж ви, нащадки, наробили! Не вберегли, не порятували спадщини, нами залишеної...»

«Хлопці, що трапилося?» — запитую у знайомих робітників солепромислів. Мовчать і лише плечима знизують. Мовляв, запитання не до нас. Тоді до кого ж?

Міністерство аграрної політики, яке своєю бездіяльністю фактично «вграло» єдине в Україні підприємство, що виробляє морську сіль, фактично ліквідоване. Районній владі воно «не цікаве», бо не у її підпорядкуванні.

Підприємці (зарубіжні зокрема) не їдуть, бо солепромисел — державний, а, як відомо, що «гуртове — то чортове».

Виходить, що так...

Маловідомий широкому загалу факт, що ще у 2000 році Кабмін України вніс Геройське дослідно-промислове підприємство до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. У цьому ж реєстрі, до речі, й Генічеський солезавод, що у селищі Приозерне. Був ще один солепромисел — Сакський, що в Криму.

На заводі у Приозерному, яким теж «опікувалося» Мінагрополітики України, поставлений капітальний дубовий хрест, а обладнання його майже все знищене. Сакський завод опинився на території окупованого Криму.

Виходить, що нині добувати кухонну харчову осадочну сіль (не мертву шахтну!) Україна спроможна лише тут, поблизу Геройського.

Пригадується мені у цьому зв'язку розмова із колишнім заступником директора ДП «Геройське державне дослідно-промислове підприємство» Миколою Цвєтковим.

— Наша сіль — рідкісна, і з кам'яною її не порівняти, — не без гордості казав співрозмовник.

— А кримська? — запитую. Крим тоді ще не був під російською окупацією.

— Кримська, як і наша, теж садочна, але за складом інша. Свого часу, коли підприємство збиралися приватизувати, нашу сіль відправили на аналіз у Швейцарію. Швейцарці були в захваті й готові були щомісяця купувати по 5 тисяч тонн геройської солі. До речі, серед мотлоху старих паперів ми знайшли також лист Міністерства охорони здоров'я колишнього СРСР, який рекомендував застосовувати ропу із наших озер для лікування...

Директорував тоді на солепромислах справжній патріот України, глибокий знавець козацької історії, а також давніх українських звичаїв Станіслав Гречуха. Власне, він, прийшовши на окрадене «папєрєдніками» і ними ж убите підприємство, покликав у спільники досвідченого партійного і державного службовця Цвєткова. Разом і згуртували невеличкий (три десятки «штиків»), але дієздатний колектив солеварів.

Непросто довелось. Із техніки — старенький комбайн і орендовані трактори. Та ще мертві котельня, транспортери, соляний млин... Мало того. Один безкарно хапкий депутат облради навісив на це «кладовище» мільйон гривень неіснуючого боргу. Він цей борг, при нинішньому відомо якому судочинстві, таки вирвав!

Станіслав Гречуха зумів переконати людей, що зараз головне не зарплати, а відродження занепалого виробництва. І люди, не байдужі ні до долі села, ні до предківської слави, взялися за важелі тракторів, за гайкові ключі, а більше — за звичайні лопати, без яких на солепромислі не обійтися, хай тут було б навіть космічне устаткування.

Директор Станіслав Гречуха, його заступник Микола Цвєтков, майстер-солевар Андрій Гущин, механізатор Олександр Ель, власне, всі гуртом таки зуміли відродити унікальне виробництво.

Легко сказати — зуміли. Не так просто все давалось. Обласна влада самоусунулася від проблем солепромислу, районна вплинути на «кураторів» із Мінагрополітики тим паче не могла. Судді, як згадано, не завжди брали державну сторону. Однак...

Вже у 2007-му ДП «Геройське державне дослідно-промислове підприємство» виробило 7 тисяч 576 тонн продукції.

«Так, це поки що для нас рекорд, — казав тоді Станіслав Гречуха. — Рекорд, але не межа...»

Як же він, досвідчений управлінець і ентузіаст унікальних промислів, помилявся!

Відтоді більше солі у Геройському не добували. Ялове Мінагрополітики воліло і надалі не втручатись у роботу підприємства. А про людське око свого «кураторства» тільки й спромоглося на те, аби влаштовувати сумнівної прозорості конкурси на посаду директора державного підприємства.

І що з того вийшло? Великий пшик!

«Що там зараз робиться, не знаю, — скрушно мовить один із колишніх фахівців солепромислів. — Люди розбіглися. А що робиться на озерах — самі бачите... В цю пору вже сіль збирали. Тепер не збирають, хоч уже пора. Може, нема вже й що збирати...»

Вже зараз неозброєним оком видно, що на «нормальну виробничу потужність» підприємство навряд чи вийде, навіть якщо й до Нового року стоятиме тепла і суха погода. Бо не все від погоди залежить. Далеко не все!

Пригадується відкритий лист солеварів до міністра почилого в Бозі Міністерства аграрної політики та продовольства, опублікований у «Сільських вістях» під промовистою назвою «Просимо захисту» (газета за 12.09.14 р.). Відомство, яке у народі називали найкорумпованішим, відмовчалося. Тільки й спромоглося на те, аби вижити «занадто принципового» директора Станіслава Гречуху і посадити свою людину.

І що ж? А нічого. Ту «свою людину» у Геройському якщо раз чи двічі бачили, то добре. Селяни кажуть: «Добуває» сіль по мобільному телефону...»

Прийшла нова влада і в Києві, і в Херсоні. І у Геройському сподіваються на те, що держава нарешті (як мало би бути!) візьме під свою опіку стратегічно важливе для національної безпеки підприємство. Покладаються люди і на нового голову облдержадміністрації Юрія Гусєва, котрий, що похвально, енергійно взявся за відродження економіки краю, зокрема переробної промисловості. То, може, посприяє відродженню ДП «Геройське державне дослідно-промислове підприємство».

З чого почати? Із головного — з інвентаризації козацького солепрому. Це конче потрібно хоча б тому, що надто вже багато туману клубочиться і над задавненими горами «чомусь» нереалізованої солі, над усім унікальним у Європі і світі солепромислом.

Василь ПІДДУБНЯК
Сільські Вісті

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів