День Незалежності: 2014 – 2019. У чому різниця?

У минулу суботу, 24 серпня, в Україні відзначили 28-у річницю проголошення Незалежності. Вперше за ці роки заходів було два: протистояння носили публічний і принциповий характер.

Перший – офіційний, організатором якого став Офіс Президента «Марш гідності». Режисерами стали Алан Бадоєв та Олена Коляденко. Вперше режисери намагалися відійти від формалізму і зробити його із більш «людяним обличчям».

Другий захід, у піку першому назвали амбітно: «Марш захисників України» (тоді як серед людей його називали «Марш націоналістів»). Тут організаторами стали як окремі «націоналістично» налаштовані організації так і партія екс-президента Порошенко.

Сам пан Порошенко на жодному заході не з'явився. Як стверджують обізнані люди він не хотів нарватися на негативну реакцію учасників, адже серед багатьох ветеранів АТО і націоналістів він підтримкою, м'яко кажучи, не користується.

Головні висновки які роблять експерти можна звести до трьох основних тез:

По-перше, не дивлячись на те, що смислове протистояння обох маршів (на Марші націоналістів вистачало супротивників Володимира Зеленського – прим. авт.) загалом обійшлося без публічних конфліктів.

На «офіційному» параді, до участі у якому запрошували жителів усіх областей, демонстративно підкреслювали тенденції до миру і демонстрації України як держави, яка прагне миру, але змушена воювати.

Саме тому весь військовий і радикальний елемент перекочував на марш у Парк Шевченка. Але й там розгулятися їм не дали, обмеживши всю агресію лише «кричалками» про Путіна.

Така ситуація дала право зробити перший висновок: представники колишньої влади, які все ще мають певний вплив на радикалів, вирішили відмовитися від загострення ситуації? Нагадаємо, що раніше ходили чутки, що націоналісти і прихильники Порошенко використовуватимуть марш на День незалежності для провокування масових заворушень.

Як бачимо, цього не сталося. Хтось провів відповідну роботу? І, все ж, у Порошенка продовжують «попереджати» Зеленського, що наступного разу може бути все не так мирно.

«Поки марш не був проти президента, а за те, щоб влада не забувала війну. Але ця енергія дуже легко може вийти з берегів. Якщо хтось вирішить, що суспільство і його переконання нічого не варті», - написав у соцмережі Сергій Висоцький, учасник передвиборчого списку «Європейської солідарності».

Відомо, що вже по закінченні маршу націоналістів, частина його учасників, не більш як 50 – 70 осіб, прийшли до Офісу Президента і провели акцію «Ні капітуляції».

Т.т. «партія війни», як називають політичну силу Порошенко, натякає Зеленському, що його чекають якісь «наслідки» якщо він наважиться виконувати політичну частину Мінських угод: дасть Донбасу особливий статус і оголосить амністію, які підписав саме Петро Порошенко? Де там логіка?

По-друге, фахівці свідчать: зовсім не варто перебільшувати значення цих загроз. Адже як тільки Порошенко та його прихильники опинилися без адмінресурсу в руках, як ситуація одразу змінилася. «Підтримка» широких мас та верств населення «здулася». Марш націоналістів показав досить скромні кількісні показники.

У кращому випадку там було 4 – 5 тисячі осіб (організатори говорили про 15 тисяч, дехто з «пригодованих» представників ЗМІ заявили взагалі по 30!?). Але чи не половина з них були не учасники, а просто глядачі.

Дана кількість людей не дотягує до останніх маршів націоналістів, які проводилися скажімо ще рік тому. Скоріш за все падіння «інтересу» до «ідеї» сталися і через відсутність «адмінресурсу», і через загальний тренд ослаблення позиції «партії війни» в українському суспільстві.

По-третє, слід звернути увагу на суттєві відмінності у промовах Порошенко і Зеленського. У попередні роки величезна частина спічу президента була присвячена «наїзду» на Росію. Це була основна теза, яку екс-президент доносив до аудиторії.

Зеленський натомість вперше за останні п'ять років жодного разу не згадав сакральні для минулої влади слова: «Росія» і «агресор». Весь його «наїзд» обмежився алегорією про відібраних дітей, через яку прочитувалася історія анексії Кримського півострова. Натомість левова частина промови Зеленського була присвячена закликам пишатися Україною, боротися за її об'єднання і трудитися на її славу.

Висновки? Експерти роблять різні. Але, якщо їх узагальнити, то виходить, що Зеленський в цілому продовжує тренди Майдану. Його Хода вийшла помірно патріотичною, але при цьому зберегла дискурс Революції 2014 – наприклад, старт заходу на місці розстрілу Небесної сотні і фініш з нагородженням воїнів на Донбасі.

За змістом схоже на те, що було за часів Порошенко, але за формою суттєво відрізняється.

Втім, це вже тенденція, яка переростає у стиль та форму: більшість аспектів з якими працює Зеленський суттєво відрізняються від того, що робив Порошенко.

Мабуть саме тому його і продовжує підтримувати така кількість українців не дивлячись на те, що противники продовжують виливати тони бруду.

Сергій ОСОЛОДКІН

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон