Побори в школах і садках: апетити зашкалюють

Комунальні освітні заклади перетворилися на вотчину їхніх директорів та завідувачів, котрі замість того, щоб дбати про свої прямі обов'язки — підвищення якості освітньо-виховного процесу — зайнялися «підприємництвом» за батьківські гроші!

Цей крик душі прозвучав практично в кожній емоційній промові батьків, котрі з власної ініціативи взяли участь у прес-конференції, присвяченій першим результатам реалізації проекту низки громадських організацій під егідою ГО «Громадська безпека і розвиток» (ГБР) з вимогою припинення поборів у херсонських закладах освіти.

Починаючи з грудня минулого року, громадська ініціатива отримала суспільне схвалення та пронеслася не лише Херсоном, а й областю, де обурені безкінечними внесками батьки теж поступово починають чинити опір збиранню непомірних сум на незрозумілі цілі. Особливо загострилася ситуація внаслідок масового зубожіння населення через економічну скруту.

Сіли на шию і звісили ноги

Сьогодні кожна пересічна родина буквально рахує копійки, аби звести кінці з кінцями, залазить у борги, аби хоча б діти не відчували злиднів, в один голос коментують ситуацію, в якій опинилися, присутні батьки дітей.

За словами голови ГБР Олександра Гуляєва, після оголошення їхньою організацією обговорення стану справ в конкретних школах (про садки спочатку навіть не йшлося) на вказані контакти відгукнулися понад 1200 осіб, більшість з яких у розпачі не приховували ні своїх імен, ні конкретних класів та шкіл, де панує безлад зі збиранням коштів.

Відчувається, що, окрім громадськості, яка взялася відслідковувати ситуацію та обіцяла правову підтримку громадянам, чиновники від освіти небезпідставно закривають очі на факти сумнівного «благодійництва», що набули масового характеру, прикриваючись відписками на кшталт «благодійність — справа добровільна, не хочете — не платіть», «грошей у бюджеті бракує, а це ж ваші діти». Про формальність у реагуванні на конкретні подеколи кричущі факти свідчить зворотний зв'язок на сайті управління освіти міськради в розділі «громадська приймальня».

Вочевидь, безсоромне спекулювання на батьківських почуттях, які останню сорочку віддадуть заради своїх нащадків, як правило, відмінно спрацьовує, і ті витрясають з гаманців останнє на штори, вікна, меблі, лінолеум. Що вже говорити про оплату «додаткових освітніх послуг», якими виявляються насправді програмні дисципліни, які зобов'язані викладатися повною мірою безкоштовно, або про фонди класу (на крейду та електролампочки), дидактичні матеріали, охорону, яка ночами за батьківський кошт солодко спить, а на ранок освітяни рахують побиті вікна, а двірники змітають купи відпрацьованих шприців та битого скла на спортивних та ігрових майданчиках.

Напевно газетної шпальти забракне, аби перерахувати всі «гострі потреби», на які безсоромно трясуть кишені батьків. Як вони самі ж визнають, користуючись їхньою довірою та м'якотілістю.

«Дотискати» їх допомагають класоводи та батьківські комітети, які авторитетно, немов досвідчені торговки, агітують, що школі чи класу дійсно не обійтися без нових вікон, ламбрекенів та жалюзі, заміни кришок парт, вхідних дверей, прогнилих батарей, сучасного освітлення, проекторів, екранів і ще бозна чого, що на здоровий тверезий розум іноді й не спаде.

Почасти збирають на одне, а в результаті замість латання обідраної підлоги чи даху ремонт роблять в кабінеті директора чи завуча, обурюються батьки.

Є межа довготерпінню «дійного стада»

За словами членів ГБР, на батьківські плечі сьогодні перекладено левову частку витрат на утримання освітнього закладу, а ще «вступні внески», придбання меблів та інвентарю, комп'ютерної техніки тощо. Чи є край довготерпінню батьків — питання риторичне. Скажімо, Максима Салабая, батька другокласника, до відчаю довели систематичні побори в школі, що він детально описав у зверненні до міського управління освіти.

— Два роки тому мій старший син став школярем, — розповів чоловік під час прес-конференції. — Альма-матер для нього, моєї гордості, стала ЗОШ № 41. Ще перед тим, як пролунав перший дзвоник, батьків ввели в курс справи: класу катастрофічно бракувало штори (нової, бо стара вже не влаштовувала), терміново треба було замінити плінтуси. Далі пішло визначення сум фондів класу та школи, відповідно 30 грн./місяць та 200 грн./рік. Тиснули «это же для наших детей» — і ефект стада таки спрацював. Більшість батьків просто сиділи і відмовчувалися, хоч тема непокоїла. Потім учитель підійшла до мене, як такого, що не змовчав і запропонував збирати кошти тільки на справді невідкладне, і попросила змінити школу! Система перемогла: я здав і на школу, і на клас, і на ремонти та штори. Таким чином, у першому класі в «фонд класу» зібрали 8 640 грн., у «фонд школи» — 6 400 грн. Тобто тільки з одного класу (!) зібрано 15 040 грн. батьківських коштів. А якщо порахувати, скільки з усіх разом. Далі побори, інак­ше не назвеш, стали ще більшими та частішими, я знову не міг змовчати, внаслідок чого став ізгоєм, наживши ворогів. Це не означає, що всі ополчилися проти мене, ні, багато хто такої ж думки, але покірно здає. Поточний навчальний рік почався з того, що ремонт класу обійшовся батькам кожного з 32 учнів у 270 грн. Зібрані майже 9 тисяч кудись випарувалися, адже в класі, окрім пофарбованої стелі, я більше нічого нового не помітив. Плюс щомісячний фонд класу близько тисячі гривень почав десь щезати. Шкільний фонд роздувся аж до 300 грн. А помножити на кількість учнів школи... На моє прохання показати батькам чеки або решту грошей голова батьківського комітету за­явила: «Я не должна!». На чергове прохання здати по 300 грн. на ремонт якоїсь стіни в школі я категорично відмовився разом зі ще кількома батьками. Планувалося додатково здати 9600 грн. На нашу відмову вчитель відреагувала так: «Мені все одно, стіна вже зроблена!». Надалі класний керівник по телефону попросила мою дружину, щоб я на збори більше не приходив. Чесно, мені навіть легше стало, от тільки оцінки мого сина різко гіршають...

Якщо ситуація з тиском на учня продовжуватиметься, його батько обіцяє звернутися до прокуратури та правоохоронних органів, відстоюватиме свої права в суді.

На відміну від нього, інша мама, Світлана Смирнова, від обіцянок перейшла до дій — від імені батьків 1-Г класу тієї ж таки ЗОШ № 41 (звернення підписали 16 осіб) звернулася не тільки до міськуправління освіти, а й подала заяву до правоохоронних органів: «Прошу вжити заходів до директора школи № 41 Горбунової О. І., яка вимагає від батьків забезпечити клас шкільними меблями для навчання першокласників та здати вступні внески 300 грн. з учня як обов'язкову умову для зарахування до 1-го класу, а також одноразово на рік з кожного учня по 300 грн. до фонду школи. У разі невиконання цих вимог, зі слів директора, клас 1-Г буде розформовано...».

Батьків, з їхніх слів на прес-конференції, спантеличив тон директора, який взяв на себе одноосібне право вирішувати, скільком першим класам бути в школі і на яких фінансових умовах. У міськуправлінні освіти у відповідь на скаргу батькам письмово повідомили, що «з директором проведено бесіду», а також, що в річному бюджеті закладено разом з захищеними статтями видатків на зазначену школу «поточні видатки в сумі 42,7 тис. грн.», а також, що «після прийняття попередньої мережі загальноосвітніх навчальних закладів 2015—2016 н. р. з 1 вересня планується відкрити 4 перші класи. Ви­датки на їх відкриття заплановано в кошторисі закла­ду». Тож на які цілі просила такі суми з батьків кожного учня директорка, наразі їм так і не зрозуміло.

В садках оббирають не по-дитячому

— Прийшла моя дитина в ясельну групу садка № 28 у 2012 році, — розповіла мама дошкільняти. — Там ми замінили три вікна та зробили парту-мийку. В травні 2013-го перейшли в молодшу групу «Дельфінчик»: замінили 3 вікна в ігровій та вікно в роздягальні, закупили посуд, по 30 глибоких та мілких тарілок, чашок, 30 рушників для рук, зробили парту-мийку, дитячий майданчик, пісочницю, паровозик, місток, придбали масляний радіатор. Перейшли в середню групу (2014—2015 рр.): придбали меблі в ігрову кімнату — перукарню, кухню, магазин, аптеку, а ще шафу для квітів та акваріуму, подушки на стільці, килим в ігрову, замінили вхідні двері в групу. І, нарешті, цьогоріч ми в старшій групі: придбані тюль на вікна в ігрову, двері з роздягальні в групу, триває ремонт стін.

Щоб цей неосяжний список виглядав предметнішим, жінка продемонструвала оригінали чеків з магазинів, де фігурувало місце доставки товару: міський дитсадок № 28, і суми, які вводять у ступор. Зрозуміло, що батьки, котрі настільки пере­ймалися «насущними потребами» закладу, явно погарячкували зі щедрістю, однак чашу терпіння переповнило інше — перш ніж випустити старшу групу в шкільне життя, батькам запропонували придбати... подарунок дитсадку на прощання! Чим ще можна обдарувати групи, які з багатьох скромно забезпечених родин за роки перебування дітлахів у садочку витягли мало не останні жили?!

Та й зараз, зі слів батьків, триває ремонт у групі та роздягальні: найняті майстри шпаклюють стіни, переклеюють шпалери. Ремонт роблять по вихідних, бо дітей нікуди перевести — тижнями вони вимушені перебувати в обідраних стінах порожніх груп. Чим не подарунок ненаситному садку?

— За наші гроші створюють затишок, і апетити не вщухають, — обурюється представниця батьків. — Причому здавати гроші на все, що кому заманеться, вже вважають обов'язком батьків, а не добровільною пожертвою, посилаючись на те, що бюджетних коштів не виділяється.

— Окрема болюча для батьків тема — харчування дітей у садках, — переповідає інша мама. — 65% вартості харчування компенсують батьки. Якщо раніше дошкільні заклади інтенсивно перевіряла СЕС, то зараз контролю за харчуванням узагалі ніякого. В садках дають напій «кавовий». Імовірно, «Колосок», але ж дітям по 2—4 рочки?! Гречка та рис зникли з меню, навзамін прийшла «каша в'язка». Це, як з'ясувалося, каша на воді, без молока та масла. За що, питається, батьки платять по 300 грн.?

Не директори, а «сомалійські пірати»

Зрозуміло, що бюджетного фінансування не вистачає, однак не можна на шиї батьків висіти безкінечно. Здоровий глузд має підказувати, що терпець рано чи пізно увірветься і станеться со­ціальний вибух.

«Людське невдоволення зашкалює не тільки через те, що грубо нехтуються конституційні права на безкоштовну освіту, а й тому, що місцева влада навіть не думає працювати над розв'язанням завдань раціонального формування та розподілу бюджету на ключові цілі, — зазначає Олександр Гуляєв, порівнюючи методи впливу директорів деяких шкіл на батьків у збиранні данини з нахрапом сома­лійських піратів. — А тому ми зберемо тисячі мам і тат під стінами міськради, котрі таки змусять чиновників або ж виконувати свої безпосередні функції, або піти геть. Члени нашої організації мали власний гіркий досвід одноосібної боротьби з системою. Тому саме це й породило ідею створити комітет з протидії корупції у системі освіти на місцевому рівні».

І, вочевидь, ідея отримала розголос та широке схвалення, причому не тільки серед батьків школярів, на яких власне була розрахована громад­ська ініціатива, а й батьків дошкільнят. Завдяки їхній спільній підтримці вже запущено механізм заборони будь-яких поборів у школах з винесенням відповідного питання на найближчі сесії міськради, створюється також комісія з контролю прозорості механізмів роботи благодійних фондів, які міцно «присмокталися» до шкіл.

За словами громадських активістів, у місті нині працює 12 благодійних фондів в системі освіти. Найкрупніші з них: «Надія» — охоплює 20 навчальних закладів, «Ерудит» — 10 та «Розвиток» — 6. Втім, діяльність їх до кінця не зрозуміла, окрім відбирання коштів у батьків. Принаймні їхня допомога в розрізі конкретних навчальних закладів наразі непомітна. Сьогодні слід чітко розмежувати такі поняття, як «благодійна допомога» та «меценатство», переконані батьки.

Крім того, частіше слід контролювати, куди витрачають кошти шкільні адміністрації, адже, зі слів членів ГБР, в деяких навчальних закладах примудряються ставити вікна та латати дахи за рахунок батьків, а потім з'ясовується, що на це вже після оплачених батьками робіт виділялися ще й бюджетні кошти й підписуються фіктивні акти виконаних робіт. Тож батькам не зайве перевірити, чи поставлене у класі за ваш кошт вікно не приписали якійсь підрядній організації, нагрівши на цьому руки.

ГБР пропонує усім зацікавленим та не­байдужим батькам звертатися на свою «гарячу» лінію за тел.: 44-58-39, 050-318-58-39; е-mail: gbr.org.ua@gmail.com; адреса: м. Херсон, вул. Суботи, 35.

Стосовно подібного досвіду в інших регіонах, то на Тернопільщині теж заборонили збирати подать у садках та школах. На все тепер там знаходять інші джерела. Так само пропонують піти й Херсону шляхом упорядкування процесів отримання благодійної допомоги закладами освіти, де, за скромними підрахунками, збирається щорічно до 30 мільйонів батьківських гривень.

Олена НЕЧИПУРЕНКО
Новий день

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон