В ті трагічні лютневі дні 2014-го, коли у середмісті Києва від куль гинули не військові, не політики, а - звичайні хлопці. Гинули за нашу волю, за гідність, за право свого народу вільно жити на рідній землі, "у своїй сторонці"...
Ніхто з нас тоді навіть не здогадувався, через які ще випробування доведеться пройти українському народу. Що будуть ще Крим і Донбас... Але Герої Небесної сотні були першими. Вони віддали свої життя заради нової України. За нас із вами віддали.
Ми ж, вважаю, дуже завинили перед своїми героями. Завинили тим, що перетворення у країні проводяться надто повільно. Тим, що їхні вбивці досі не покарані. Врешті-решт, тим, що у ці надскладні часи наші політики безвідповідально переймаються власними амбіціями замість того, щоб перейматися долею держави.
Коли на кону майбутнє цілої країни, не час з'ясовувати особисті стосунки. Бо ми сильні лише тоді, коли єдині. Згадайте хоча б Революцію Гідності.
Майбутнє дітей та онуків, майбутнє України — це те, що мусить стати цементуючою ідеєю для всієї нації і зараз, на період перетворень, коли змінюємо свою країну на краще. Не політичні дискусії, а лише наші реальні досягнення на цьому шляху будуть гідною пам'яттю, нашою шаною і подякою Небесній сотні.
Бо країна, яка має таких синів, не може жити так, як зараз, вона повинна стати найкращим місцем на землі. Я в цьому переконаний. Героям слава!
