Юрій Рожков: Хочу працювати для людей Херсонщини

Рожков, інтервю, меценат
Третій рік поспіль «Благодійник року» на Всеукраїнському конкурсі благодійників, меценат, ктитор, депутат та політик Юрій Рожков. Спілкуємося про благодійність, політику, особисте.

- У першу чергу Вас знають як доброчинця, як депутата вже потім. Ще менше – як підприємця.

За освітою я інженер-технолог, займаюся проєктуванням та розробкою винаходів, реєструю їх в інституті інтелектуальної власності України. Наразі 184 моїх винаходів мають патенти. Потім за моїми кресленнями продукцію виготовляють на фабриках по всьому світу: співпрацюємо з Кореєю, Таїландом, Тайванем, Кореєю, Китаєм, Італією. Реалізуємо вироби у 28 країнах. Це вигідно, адже Україні потрібна валюта. Якщо ми щось продаватимемо один одному, то грошей в наших кишенях більше не стане. А якщо італійцям, полякам, французам? В Україну піде валюта і грошей стане більше, а ВВП зростатиме. Зараз будуємо ще одне підприємство: комплектуючі, що раніше виготовляли у Китаї, плануємо виготовляти на місці. Це й податки, й робочі місця.

- Ви строгий керівник?

У кожного свої міра й визначення. Скажу так: я не засуджую працівників за запізнення, адже у них можуть бути вагомі на те причини. Потрібно завжди думати добре. У мене немає плинності кадрів, працюємо з людьми вже по 20 років. На виробництві немає чвар і сварок, ніхто немає права підіймати голос, управлінець не може користатуватися своїм становищем, ми маємо бути ввічливими й обов’язково добре заробляти. Якщо ти хочеш, щоб у тебе працювали кращі фахівці, ти не влаштовуєш їм виснажливих умов ні на співбесіді, ні на роботі.

- Ваші діти отримали економічну освіту в європейських вишах, але працюють у Херсоні. Це їхній свідомий вибір?

У мене троє дітей. Старші навчалися в Європі, молодша донька зараз у другому класі херсонської школи. Старші дійсно повернулися й отримані знання вкладають у розвиток Херсона, допомагаючи мені на наших підприємствах. Свого часу я сказав їм: Україна дала вам все необхідне для того, щоб ви могли отримати хорошу освіту в європейських країнах, набути правильних навичок, тож, було б справедливо, якби ви вклали отримане у своє місто, свою країну. Звісно, у них був вибір. Вони зробили такий, і я вважаю, що він правильний.

- Коли Ви почали займатися доброчинністю?

Допомагати почав у 1995 році. Це були родини загиблих в Афганістані льотчиків вертолітного полку, який базується у Чорнобаївці. Тоді я познайомився з товариством родин загиблих, з дружинами «афганців», дітьми, які залишилися без батьків. Із заступником голови правління спілки Ольгою Мініною співпрацюємо й досі. Привозив продукти харчування, замовляв пошив красивих суконь й костюмів на випускний – робив усе, що їм було потрібно. З цього почалася благодійна діяльність. Спочатку особистим коштом, зараз уже співпрацюю з міжнародними організаціями та херсонцями, що живуть в Нідерландах, США, Німеччині, Бельгії, Англії. З’явилася можливість привозити необхідне обладнання для лікарень та шкіл. До прикладу, багатофункціональні ліжка, які коштують 70-80 тис. грн кожне. Такі ліжка потрібні в реанімації і взагалі для лежачих хворих, у тому числі на COVID-19: людям важко дихати, потрібно, щоб підіймалося узголів’я, щоб можна було за потреби підняти підніжжя. Таких ліжок ми привезли вже десь півтисячі. Передаємо лікарням операційні столи, обладнання для рентген-кабінетів та у хоспіси.

Нещодавно приїжджали партнери з Нідерландів, тож інфекційна та обласна лікарні отримають багато необхідного обладнання. А школи – парти, інтерактивні дошки, комп’ютерну техніку та інше обладнання. Для школярів замовили на заводі-виробникові 1,5 тис. якісних шкільних ранців, якими хочемо забезпечити дітей із не надто заможних сімей. Для спортивних шкіл, садочків привозимо спеціальні татамі, які не вбирають вологу і їх легко прибирати. Для учнів молодших класів абсолютно усіх херсонських шкіл ми підготували світловідбивні жилети та світловідбивні магнітні стрічки, які «обіймають», наприклад, руку, чи рюкзак, роблять дитину помітною у тому числі темної пори доби. Декілька років тому біля пішохідних переходів, які не обладнанні світлофорами, почав встановлювати манекени школярів. Для мене важлива безпека дитини на дорозі, тож ці «хлопчики» привертають увагу водіїв, нагадуючи їм про пішоходів.

Зараз у школах впроваджується інклюзивне навчання, коли діти з інвалідністю беруть участь у процесі навчання нарівні зі всіма. Деякі класи початкової школи знаходяться на другому поверсі, а ліфтів у навчальних закладах немає. Як дитині на візку потрапити на той другий поверх? Ми привозили візочки на акумуляторах з кроковим механізмом, які підіймають дитину сходами. У деяких школах класи з трудового навчання обладнали швейними машинками.

Неподалік тролейбусного депо винайняв приміщення, створивши там «банк одягу», який працює у режимі нон-стоп – кожного дня до 100 людей користується можливістю отримати для себе необхідне. Поряд знаходиться соціальна перукарня, де людям похилого віку підстригають волосся і роблять красиві зачіски кваліфіковані майстри. Оскільки перукарня соціальна, всі послуги в ній надаються безплатно.

Я не тільки передаю допомогу – ще й за потреби сплачую за перевезення гуманітарного вантажу. Дуже вдячний нашим співвітчизникам з-за кордону за їхню небайдужість до України, за бажання допомагати тим, хто потребує допомоги, за нашу спільну роботу. Це нескінченний процес, і я надзвичайно щасливий, що можу у ньому бути, хоча багато хто не розуміє, навіщо цим займаюся.

- Так навіщо?

Вважаю, що основа всіх основ – це любов. А любов має проявлятися справами. Коли я прийшов до цього світогляду і вже 26 років з ним живу, то бачу, що природа, Бог, Всесвіт сприяють твоїм справам, тобі непотрібно у дива вірити – вони з тобою відбуваються весь час. І кожного дня ти ловиш підказки, як краще чинити. На превеликий жаль, ми не вміємо ці підказки помічати, а вони є. Головне – робити доброчинні справи й нічого не очікувати навзаєм. Це зберігає внутрішню чистоту.

- Якщо не робота й доброчинність, то що?

Я віруюча людина. Ходжу до церкви, відбудовую храми. Як ктитор займаюся відбудовою Церкви Різдва Пресвятої Богородиці селища Кіндійка (ктитор — людина, на кошти якої збудували або заново убрали православний храм чи монастир, – ред). Повністю відновлюємо п’ятибаневу церкву, все за останнім словом техніки, встановлюємо теплу підлогу, витяжки, ковані люстри. Зараз взявся допомагати відновленню церкви Святого Георгія біля Малої Кардашинки. Церква давня, побудована у 1895 році, ній збереглися неймовірні ковані вітражі. Дуже гарна!

- Вами користуються?

Звісно, користуються. Були випадки коли благодійні фонди брали у мене одяг, а потім продавали його. Я допомагав з постачанням, розмитнював, передавав їм для доброчинності, а потім дізнавався, що той одяг продають. Тому вирішив зайнятися ще й цим питанням, створивши «банк одягу».

Хтось обманюється тихим, спокійним голосом, думає, що я такий собі простачок і мене легко обвести навколо пальця. Але ж це нонсенс (посміхається, – ред). Якби я був простачком, не відкрив би мережу компаній-виробників, не займався б доброчинністю в таких масштабах.

- Найбільша ілюзія про Вас?

Що я шукаю своєї вигоди і що хочу бути у політиці.

- А насправді?

Насправді хочу працювати для людей Херсонщини. Втримати тут молодь, створювати робочі місця, адже у Херсоні можуть бути успішні, сучасні підприємства, які винаходять якісний продукт, а працівники отримують гідну заробітну плату. Стосовно політики – не планував, опинився в політиці волею випадку.

Колишній голова Херсонської обласної державної адміністрації попросив допомогти із запуском роботи аеропорту. Я зробив креслення на ватмані, приношу на депутатську комісію, щоб показати, що ми робимо і як все буде, а мене зустрічають: «Ти хто такий?». Відповідаю, що як інженер, хочу розказати вам, що ми робимо в аеропорту, куди вкладаються гроші. А їхня реакція була така, зневажлива. Тоді подумав, що так не повинно бути, депутати не можуть так розмовляти з людьми, потрібно це змінювати. І вирішив йти на вибори. Так став депутатом обласної ради. Але область мало концентрується на місті, а для мене у пріоритеті саме місто. Тож, минулого року знову пішов на вибори у команді Ігоря Колихаєва, з яким знайомий ще зі школи.

- Що Ви самі про себе думаєте?

Вважаю, що у мене немає ворогів. Є недоброзичливці, і я отримую неабияке задоволення, коли людина, що упереджено до мене ставилася, змінює свою думку, бо усе проявляється вчинками. Якщо мені немає чим дорікнути, то й питання знімається, правда ж? Не боюся йти з людьми на контакт і прояснювати незрозумілі моменти. У суперечці двох часто відіграє свою роль антагоніста третій, прихований. Коли все виноситься на світло – складне стає зрозумілим і простим.

- Завжди спрацьовує?

За бажанням усіх учасників процесу.

- Що б Ви побажали просто так, без приводу будь-якій людині?

Любові, мудрості, милосердя і – культивуйте хороші звички!

Спілкувалася Елона СТЕФАНОВА
© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів