"Агрофірма-Булюк" у минулому році сплатила до державного бюджету майже 8 мільйонів гривень

Сільська молодь завжди мріє вилетіти з рідного гнізда і мало хто прагне повернутися. Суттєва причина – проблеми з працевлаштуванням, а значить – з подальшими перспективами.

Про їх зародження в громаді інформують кілька важливих звуків - це весільні передзвони, сміх дітей і гуркіт будівельної техніки, – вважає керівник сільськогосподарського ТОВ «Агрофірма-Булюк», що у Скадовському районі Віктор Булюк (на фото справа) - і додає, що без можливості мати робоче місце, навряд чи це тріо для людей звучатиме в унісон.

Про що йдеться, молодий керівник знає, адже на підприємстві, яке він очолює 5-й рік в сезон працює понад 110 людей, близько 70 з яких працевлаштовані на постійній основі. Середня зарплата працівників близько 10 тисяч гривень, що для сільської місцевості є краще, ніж добре.

Рекордною торік він називає зарплату тракториста - 29 тисяч гривень на місяць, а в середньому в сезон ця категорія працівників заробляє 17 тисяч гривень на місяць.

Підприємство «Агрофірма-Булюк», яке охоплює кілька населених пунктів - Скадовськ, Таврія, Приморське, Тарасівка, Благодатне, Новоукраїнка та Олександрівка, в нинішньому році святкуватиме 9-ту річницю заснування. Агрофірма є сімейним бізнесом, який очолив найстарший із дітей - Віктор.

Скоріше, зацікавився, аби зайняти вільний час. Після 4 курсу юридичного факультету університету ім. Шевченка, це був 2016 рік, я зрозумів, що юриспруденція - не те, чим я хотів би займатися все життя.

Якщо віддаватися справі, яка подобається, то вважай, жодного дня і не працював, - удома досить часто звучала ця фраза. Я подумав, що сільське господарство може бути цікавим, але незчувся, як мене захопило.

За рік тут видно результати роботи. У разі, щось пішло не так, зробивши висновки і вносячи корективи, є можливість підправити процес з наступного циклу.

Є кілька моментів, які мають значення, серед яких найбільша проблема - це податкове навантаження. Наприклад, щоб працівник, після сплати всіх відрахувань отримав на руки 20 тисяч гривень, я маю йому начислити майже 29 тисяч. Це одна із причин, чому не всі сільгосптоваровиробники показують свої прибутки.

З іншого боку, через таку їх позицію бюджети втрачають кошти для розвитку громад. Наприклад, в Скадовському районі через невідповідальність місцевих аграріїв громада недоотримує до 40 мільйонів гривень на рік. Без нового Податкового Кодексу це коло не розірвати. Через вік, я брав участь у 2 президентських виборах, і обоє кандидати обіцяли його бізнесу. Але документа немає навіть у проекті.

Я пропоную не переводити папір і вмістити Закон на кількох аркушах - це має бути єдиний податок для всіх: заробив 1 гривню – віддай у державну казну певний відсоток. А то за нинішнім законодавством доходить до абсурду: деякі хитромудрі сільгосптоваровиробники, заплативши в бюджет умовні 100 гривень, повертають собі з державної казни вже 105 гривень. Це тільки одна зі схем, як граються з державними грошима.

В минулому 2020 році ми сплатили в державний бюджет понад 7 мільйонів 900 тисяч гривень податків. Окрім цього є зарплатний фонд, який сягає 10 мільйонів гривень. І знову таки частину цих грошей наші працівники залишають в Скадовському районі, підтримуючи внутрішній ринок.

Так, ми займаємося переробкою рису-сирцю на крупу. Також відпрацьовуємо кілька нових бізнес-планів: це переробка кукурудзи на крохмаль, сої на соєвий шрот і виробництво комбікормів. Є розуміння, як запустити всі проекти, але будемо відштовхуватися від потреб ринку. Для нашого господарства, як багатьох інших місцевих товаровиробників, ринок збуту залишається актуальним. У цьому питанні хотілося б допомоги від держави.

Давайте продемонструю на збуті нашої продукції. Зараз на українському ринку повно дешевого китайського рису, тому нам свій доводиться продавати за ціною, як і 3 роки тому, попри зростання в ціні води, зарплат й інших складових. Можна все звалити на конкуренцію та закони ринку.

Та є суттєві моменти, від яких не можна відмахуватися. Одеська академія харчових технологій перевірила якість рису, який завозить Україна з Китаю. З’ясувалося, що це партії з державного резерву, що лежали років 5 на складах і неодноразово оброблялися хімією проти гризунів. Китайці регулярно оновлюють свої запаси рису, а від залежаного позбавляються, відправляючи українцям і в 3 країни світу.

А наше підприємство, якщо 3 роки тому у сівозміні мало рис на площі 900 га, у 2020 році - 520 га, то в цьому році плануємо засіяти лише 430 га. Немає ціни – немає сенсу вирощувати. І так не лише з рисом. А Ви питаєте, якої допомоги від держави потребує сільське господарство.

У торговельну мережу зайти з одним рисом складно, нам доводиться продавати його перекупщикам, які везуть вже в місцеві супермаркети. А яким чином його фасують, в нас не питають. Та й про відсоток місцевого і привізного рису на прилавках складно сказати, тому що ринок рису, як і в цілому сільськогосподарський, не зовсім прозорий в Україні.

Фразу про те, що кадри вирішують все, повною мірою усвідомив, як очолив підприємство. Частина колективу нам залишилася у спадок від попереднього господарства. Деякі працівники починали там працювати, чи не з часів СРСР. Але деяких спеціалістів ми переманили з інших місць.

Гарними умовами праці.

Молодь у нас не лише працює, ми даємо їй можливість здобути вищу освіту. Зараз за кошти «Агрофірми-Булюк» у вищих навчальних закладах України маємо двох майбутніх економістів, стоматолога та поліцейського.

Минулого року також взяли опіку над двома випускниками школи – вони навчаються в медичному і сільськогосподарському ВУЗах. Вже за кілька років і наша фірма, і громада в цілому отримає молодих спеціалістів - соціально відповідальний бізнес має привносити можливості розвитку там, де він працює.