Фронтовик-орденоносець Федір Іванович Загороднюк (1922 -2017 рр.) – член Національної Спілки художників України, Національної Спілки журналістів України, почесний громадянин Херсона. Він створив багато художніх полотен про наш край та його людей.
Друга світова війна у житті Федора Загороднюка
З перших днів війни Федора Загороднюка у віці 19-ти років призвали до лав Радянської Армії. Спершу в складі 63-го Стрілецького полку він охороняв склади зі зброєю та боєприпасами містечка Гайсин, що на Вінниччині, супроводжував колони вантажівок на фронт. Федір Іванович записав своє перше бойове хрещення у липні 1941 року, коли на колону зі зброєю напали фашистські десантники. Бій був коротким: на допомогу вчасно підоспіли війська фронтової частини.
Восени 1941 року Ф.І. Загороднюка було відправлено на фронт у складі Стрілецького полку №1153. Незабаром він вже брав участь у визволенні залізничної станції Ростов-на-Дону. На все життя йому запам’яталася величезна кількість понівечених фашистами людських тіл, які Федір Іванович побачив у цьому місті.
Художник пригадував надзвичайно складні умови, в яких перебували фронтовики. Дощ зі снігом, непролазна багнюка, - все це заважало рухатись полку, “…тіло німіло від холоду, мокра шинель вкривалася льодом та боляче била об коліна”. Діставшись до передової лінії фронту на харківському напрямі, червоноармійці зразу ж вступили у бій. Три дні, в голоді й холоді, полк вів наступальну операцію. Наприкінці січня 1942 року, за участі Федора Загороднюка, було визволено населені пункти Балаклею, Глазунівку, взято в полон 80 фашистів.
2 лютого 1942 року, під час бою за визволення с. П’ятихатки, Федора Загороднюка поранили. Після 6 місяців лікування його направили на Сталінградський фронт. У складі 3-го батальйону курсантського полку юнак став ротним мінометником, брав участь у боях за визволення станції Суровикіно, хуторів Вертячий, Пісковатка, Ложки; займав оборону під Великими та Малими Россошками на Слободжанщині. В одному з боїв загинула майже сотня молодих хлопчаків. Федору Івановичу пощастило: він був одним з 23-х бійців, які залишились у живих.
Далі були фронтові будні військового зв’язківця у складі 2-ої мотострілкової бригади 462-го артдивізіону.
Як визначив сам Федір Іванович Загороднюк, війна для нього закінчилася 10 вересня 1942 року повторним тяжким пораненням. Відтоді розпочався час роздумів, час спогадів довжиною 75 років поспіль.
Творчість художника
За творчий період художник створив сотні робіт військової тематики. Це – світла пам’ять про фронтових друзів, загиблих і живих.
До 40-річчя визволення Херсонщини від нацистських окупантів, Федір Іванович зініціював та здійснив творчий проєкт – створив галерею портретів фронтовиків, Героїв Радянського Союзу, уродженців Херсонщини та тих, хто відзначився у боях за наш таврійський край. Серед них – П.О.Покришев, П.Г.Якубовський, М.Л.Шевченко, І.І. Бойко, М.П.Карнаушенко, Є.Є.Мороз, усього – 42 герої. По суті, засобами мистецтва був створений літопис відваги та мужності радянських воїнів в ім’я життя. Символічно, що всі кошти, отримані від публікації портретів героїв, були перераховані художником до Фонду миру.
Спадщина художника розпорошена по всьому світу, багато картин знаходиться у приватних колекціях та музейних фондах.
Тема “війни й миру” не полишала 95-річного майстра до останнього подиху. Він наполегливо продовжував писати, бо його життя – це змагання з часом. За себе, і за тих, хто поліг на фронтах Другої світової війни.
Громадська діяльність Федора Загороднюка
Федір Іванович був активним громадським діячем. В архіві зберігається його листування з однополчанами, пошуковими клубами навчальних закладів України та Росії, журналістами. З 1972 року Загороднюк очолив військово-шефську комісію обласної організації Національної Спілки художників України, діяльність якої була направлена на військово-патріотичну роботу серед молоді. Виставки, лекції, екскурсії, зустрічі у школах та військових частинах, допомога в оформленні кімнат бойової слави, активна життєва позиція протягом десятиліть засвідчила, що Федір Іванович Загороднюк – не спостерігач, а творець, який у межах власних сил і можливостей розбудовував українську державу.
Наталія Шклярук
