Засновник Херсонського музею природи Йосип Пачоський

Основна частина наукової діяльності відомого українського і польського вченого-натураліста Йосипа Конрадовича Пачоського (1864-1942) пройшла на Херсонщині. Його перу належить понад 300 наукових праць з ботаніки, фітогеографії, ентомології, охорони природи. Він - засновник херсонського музею природи.

Йосип (Юзеф) Пачоський народився 8 грудня (26 листопада за старим стилем) 1864 року у стародавньому містечку Білогородка Заславського повіту Волинської губернії, що перебувала на той час у складі Російської імперії, нині це село Ізяславського району Хмельницької області України. Він був найстаршою дитиною у багатодітній родині. Родина Пачоських належала до мілкопомісної польської шляхти: батько – Конрад (зовсім не Кіндрат) Пачоський, управитель князя Санґушка, і мати – Людвига Людвиківна Пачоська (Веймут).

Документи державного архіву Рівненської області свідчать, що 11-річний Йосип Пачоський почав навчання у Рівненському реальному училищі, але його не закінчив. З 14 років він вчився в Уманському училищі землеробства і садівництва. Але основну увагу Пачоський приділяв ботанічним екскурсіям та виготовленню гербаріїв. З 1882 року 17-річний юнак розпочав свою наукову біографію – вивчав рослини у науковій експедиції по Уманщині, де за п’ять років практичної роботи став справжнім ученим.

У віці 23 років Пачоського було обрано дійсним членом Київського та Новоросійського (м. Одеса) товариств природознавців.

У 1888 році Йосип Пачоський на запрошення директора університетського Ботанічного саду переїхав до Києва, де до 1894 року працював помічником головного садівника Ботанічного саду. У ході наукових експедицій досліджував флору і фауну Херсонської, Астраханської, Таврійської, Полтавської, Волинської та Подільської губерній, низин Дону і Дунаю, північно-західного Кавказу і східної Польщі. Гербарії Й. К. Пачоського, зібрані в цих експедиціях, нині зберігаються в Інституті ботаніки імені М. Г. Холодного Національної академії наук України.

Навесні 1895 року 30-річний Йосип Конрадович їде до Австро-Угорщини у село Дубляни під Львовом, де два роки працював асистентом кафедри ботаніки Вищої рільничої школи (нині це – Львівський національний аграрний університет). Зібрані ним гербарії зберігаються у Державному природознавчому музеї НАН України у Львові.

Восени 1897 року Херсонська губернська земська управа запросила 33-річного визнаного у наукових колах Австро-Угорської та Російської імперій вченого-натураліста Й. К. Пачоського на тільки-но відкриту посаду губернського ентомолога.

Свою роботу Йосип Конрадович розпочав з організації ентомологічного кабінету. У 1899 році до губернського ентомологічного кабінету було передано природничу колекцію Херсонського повітового земства, з цього часу установа отримала тоді ще неофіційну назву – природничо-історичний музей. У 1902 році вчений звернувся до губернського земського зібрання із клопотанням щодо будівництва спеціального будинку для природничо-історичного музею, яким він завідував.

У 1904 році розпочалося будівництво, а 29 січня 1906 року двері Природничо-історичного музею Херсонського губернського земства по вулиці Вітовській (нині – вул. Горького, буд. 5) вперше відкрились для відвідувачів. Поступово музей, який Й. К. Пачоський очолював до 1920 року, став значним науковим центром Півдня Російської імперії. І сьогодні Музей природи виконує не тільки культурно-просвітницькі функції. Флористичні, ентомологічні та орнітологічні колекції, зібрані засновником музею, є науковою базою для вчених не лише України, а й інших країн.

Завідуючи музеєм, Йосип Пачоський продовжував експедиційну роботу, досліджуючи флору і фауну сучасної Херсонщини та Бессарабії. Зібрані ним гербарії окрім херсонського музею зберігаються нині в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова, у Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського.

У 1915-1916 роках вчений керував дослідженнями місцевих бур’янів на створеній Херсонським губернським земством Аджамській дослідній станції (нині це – Кіровоградська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України).

З 1918 по 1920 рік Й. К. Пачоський одночасно із роботою у музеї працював професором Херсонського політехнічного інституту, у 1920-1922 роках – у реорганізованому з інституту сільськогосподарському технікумі. Він викладав ряд природничих дисциплін і написав підручники для студентів із фітосоціології, морфології рослин та ентомології.

Систематичні дослідження рослин цілинного степу у приватному заповіднику «Асканія-Нова» Йосип Конрадович проводив із 1902 року. За документами архіву Біосферного заповідника «Асканія-Нова» імені Ф. Е. Фальц-Фейна Національної академії аграрних наук України із 26 травня до кінця жовтня 1917 року Й. К. Пачоський був комісаром Тимчасового уряду для охорони парку з вимираючими видами рідкісних тварин маєтку Асканія-Нова. А навесні 1922 року його було призначено завідуючим ботанічним відділом Науково-степової станції державного заповідника «Чаплі», як став називатись заповідник у 1919 році.

Й. К. Пачоський був не лише видатним ботаніком, а й орнітологом. Він провів велику роботу, досліджуючи харчування степових птахів, показував їх позитивне значення для сільського господарства. На основі своїх досліджень вчений, відзначаючи факт неухильного зменшення чисельності багатьох видів птахів, закликав не руйнувати їх природних місць проживання. Велику увагу Йосип Конрадович приділяв розробці раціонального мисливського законодавства, піднімав питання про введення пересувних строків мисливського сезону. Він став одним із ініціаторів введеної в Україні з 1925 року заборони весняного і літнього полювання.

У вересні 1923 року 60-річний вчений разом із синами Конрадом і Станіславом переїхав до Польщі. Біографи Пачоського причини переїзду бачать у політичній площині – трьох років при радянській владі виявилось достатньо, щоб учений, залишивши не лише все майно, але й велику наукову бібліотеку, поїхав за кордон.

Після переїзду до Польщі вчений п’ять років працював науковим керівником Біловезького народного парку, де заснував природничий музей. Одночасно із роботою у Біловезькій пущі вчений працював у Познанському університеті.

26 червня 1926 року Йосип Пачоський відзначений званням почесного доктора філософії, у 1938 році йому було присвоєно звання почесного професора університету, після чого 74-річний учений вийшов на пенсію.

На пенсії він продовжив наукові експедиції – досліджував флору Польщі, Боснії, Болгарії. У 1932 році Й. К. Пачоського було обрано членом-кореспондентом Польської академії наук.

У цьому ж 1932 році він купив невеликий маєток у селі Сірослав біля Познані, де заклав сад із тисячі плодових дерев, досліджував їх морозостійкість. З початком Другої світової війни та окупацією Польщі гітлерівці відібрали у Й. К. Пачоського маєток, змусивши родину доглядати сад, а вченого продовжувати для них наукові дослідження. 14 лютого 1942 року, дізнавшись про жорстоке побиття загарбниками онука, на 78-у році життя Йосип Пачоський помер від паралічу серця. У 1959 році прах ученого було перепоховано на Меморіальному кладовищі заслужених громадян Великопольщі на Пагорбі св. Войцеха в Познані.

Йосип Пачоський був видатним ученим у галузі біологічної науки і талановитим музейником. Він був одним із творців фітоценології і автором першого підручника з цієї дисципліни. Ім’ям Пачоського названо 1 вид комах, 16 видів рослин, з яких волошка Пачоського та зіновать Пачоського занесені до Червоної книги України.