Різні обличчя одного маяка на Херсонщині

Херсонщина, маяк, історія

Острів Бирючий на Херсонщині дуже підступний для кораблів - він плаский, його обриси зливаються із морем, тому побачити землю можна лише за лічені метри до зіткнення. Тому ще понад півтора століття тому на кінці Федотової коси, на західному березі Бирючого вирішили побудувати маяк.

За деякими хроніками, з такою ініціативою у 1869 році, виступив тодішній керівник Миколаївського порту, бо через Генічеськ по морю доставляли сіль й антрацит і маршрут проходив якраз поряд із небезпечним берегом.

В "Інструкції доглядачеві маяка", виданій у 1869 році, у першому її параграфі вимагалося: "Маячний доглядач зобов'язаний запалювати лампи щовечора при заході сонця, спостерігати, щоб вони постійно горіли, чисто і яскраво, до сходу сонця".

За невиконання цієї вимоги загрожувала в'язниця і навіть каторга, якщо з вини доглядача в районі відповідальності сталася катастрофа і загинули люди. Не менш суворо регламентувала інструкція й використання освітлювальних приладів, приладдя до них, механізмів і обладнання. Усе маякове господарство повинно було перебувати в зразковому робочому стані. Це стосувалося і житлових, і службових приміщень.

Першим на Бирючому встановили тимчасовий маяк, дерев'яний. Висота споруди становила 24,7 метра, а світло з башти можна було побачити з відстані 8,3 морських миль (понад 15 км). Поруч із маяком звели будиночок для доглядача і трьох його помічників, а також - стайню, льох і комору.

А справжній, мурований із червоної цегли, 32 метри заввишки, почали будувати у 1878 році, але через Російсько-турецьку війну споруду ввели в дію лише через п’ять років – 21 жовтня 1882 року. Уся внутрішня обробка була дерев'яна, з дуба, поруччя були ковані, прикраси - мідні. Кажуть, дуже гарний був, шедевр того часу.

У річному звіті Гідрографічного департаменту за 1882 рік зазначено: “Завдяки будівництву і вогню цього маяка на краю низинного Бирючого півострова судна отримали можливість доступу в нічний час до міста Генічеськ”.

Ця споруда була дуже міцною, пережила багато штормів. Так, один із найпотужніших налетів взимку 1886 року. За свідченнями очевидців, косу затопило, дісталося і маяку - під натиском урагану хиталася навіть кам’яна башта! В результаті на ній з’явилися тріщини, які невдовзі було ліквідовано зусиллями доглядачів.

Та під час Другої світової війни, у 1943 році, німецькі війська, як йшли з острова, підірвали споруду. За спогадами жителів села Бухта (яке було тут до 1969 року), під маяк три рази підкладали вибухівку, але він не піддавався. Не втримався лише з третього вибуху, та й то впав на берег цілим.

Нову навігаційну споруду змогли встановити тут у 1947 році, тільки після того, як острів розмінували. Спочатку це також був дерев'яний тимчасовий маяк, 28 метрів заввишки. Він виглядав майже так само, як сьогоднішні єгерські оглядові вежі.
А сучасний - восьмигранну кам'яну вежу - у 1957 р. на острові побудували військові. Маяк працював завдяки дизельному мотору і кислотно-лужним батареям. Заново було відбудовано й маякове містечко.

Ця споруда також пережила потужний шторм, який взимку 1969-го знищив два мости й залізницю на Арабатській стрілці й поселення Бухта (бо на Бирючому рівень води піднявся на 2,5 метри, а більшість споруд були із саману). Жителі поселення три доби рятувалися на горищах будинків, чекали, поки їх евакуюють вертольотами. А родина доглядача рятувалася у башті маяка.

Більше ніхто з жителів поселення на Бирючий не повернувся, залишилися жити тут лише єгері, які доглядають за територією заповідника, та - родина доглядача маяка.

Тоді доглядачем працював Єфіменко Микола Вікторович (з 1948 по 1969 роки). Після Миколи Вікторовича - його прийомний син Волобуєв Павло Петрович. А тепер - його син - Волобуєв Віктор Павлович. Ось така утворилася династія на бирючанському маяку.

У 1984 році маяк Бирючий модернізували, капітально відремонтували, встановили на ньому сучасне обладнання, а у 1993 році під'єднали до зовнішньої електромережі, яку провели з Федотової коси.

А знайомі родини доглядача сумують: мабуть, та династія на Вікторові Павловичу й закінчиться. Бо у нього дві доньки, які віддали перевагу модельному бізнесу.

Адже бути доглядачем на Бирючому - це не лише запалювати вночі світло кораблям і без ліфта підійматися/спускатися на висоту 11 поверху. Начальник маяка - це універсал-господарник, який і траву має косити, і обрізати дерева, робити поточний ремонт будівель та приладів. І, як і сто п'ятдесят років тому, - нести вахту цілодобово...

Вікторія ГЛЄБОВА
Фото Дмитро Сидоров
© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів