З цією людиною дуже цікаво розмовляти. Слухаючи розповіді Володимира Костянтиновича, подумки поринаєш у чарівний світ далеких подорожей. Загадкові Індія та Китай постають в уяві... Тепер ось – Малайзія. Вона десь лежить, загублена в океанських просторах, а Володимир Ємельянов – ось він, а нещодавно – звідти і ділиться неквапливо своїми враженнями.
– Як це зазвичай буває, все починається несподівано, – почав Володимир Ємельянов. – Ось і цього разу зовсім не очікувано приходить мені запрошення взяти участь у фестивалі повітряних зміїв у Малайзії. Ну як же відмовитися?
Починаю збиратися, набираю команду з трьох чоловік, готую сім літальних апаратів, аби гідно виступити. Ця справа вже звична для мене. Звісно, і спонсора треба знайти – світ далекий, дорога недешева. А коли всі організаційні клопоти лишаються позаду – сидиш собі у літаку, сполученням Київ – Цюріх, а потім Цюріх – Сінгапур і відпочиваєш від біганини.
Втім, чотирнадцять годин перельоту швидко надокучують, хочеться швидше прилетіти і включитись у змагання. Приземляємося. Вилетіли з України взимку, 17 лютого, а прилетіли у неймовірну для нас, майже сорокаградусну спеку. Лишаємо на собі мінімум одягу і рятуємось у прохолодному готелі частими походами в душ. А вже на другий день мікроавтобус мчить нашу команду у сусідню Малайзію, їдемо у небаченому нами потоці машин. Він нагадує яскраву різнобарвну залізну ріку. Якось непомітно перетинаємо кордон, ще кілька годин – і ми вже на місці проведення фестивалю. З радістю помічаю серед учасників свята своїх давніх друзів з Лівану, Бейруту, інших знайомих.
– Які ж вимоги ставили перед учасниками цього фестивалю? Чи передбачалась якась обов'язкова програма?
– Ні, програма виступу для всіх команд не була регламентованою. Перед тисячами глядачів треба було показати свої літальні апарати та продемонструвати власні вміння керувати ними. Скажу відверто, що це непросто. Треба було виділитися серед двохсот учасників повітряних змагань з сорока країн світу оригінальністю своїх небесних витворів та вправністю управління ними. Мені приємно сказати, що глядачі відзначили нашу команду і бурхливими оплесками зустріли політ нашого змія з портретом Тараса Григоровича Шевченка.
Ось такий наш скромний внесок у святкування 200-річчя великого Кобзаря (посміхається). Працювати було складно – вітер з океану був не лише потужним, а й уривчастим, потоки повітря – непередбачуваними... Ми одразу втратили три апарати. Та все ж не загубилися серед своїх конкурентів, були відзначені почесними дипломами і нагородами. Додам, що в азійських країнах польоти повітряних зміїв є культом, давньою традицією і частиною культури. Люди йдуть дивитися на їх польоти, як на масові гуляння. Розгортається широка мережа торгівлі, фестиваль перетворюється на бурхливе багатолюдне свято. Панує атмосфера радості і захоплення. Дорослі і діти тішаться від усієї душі.
– Крім самого фестивалю, які були інші враження?
– Під час нашого перебування у Малайзії в Україні сталися великі політичні події, змінилася влада, про що одразу повідомили всі ЗМІ планети. Люди на це відреагували, нашу команду почали виділяти серед інших учасників. До того ж, на інтерв'ю для місцевого телебачення я одягнув українську вишиванку. І це справило велике враження на присутніх. Але я не хочу змовчати і про таку річ: при перетині кордону Малайзія – Таїланд лише у членів української команди зняли відбитки пальців. Для чого це було зроблено – цілковита загадка для нас. Та краще згадувати хороше.
Нас возили на екскурсію в грандіозні печери, треті за величиною у світі. Брали ми участь й у сплаві на байдарках по річці. Залишилось у пам'яті і безкоштовне харчування для всіх приїжджих – надзвичайно смачні страви з морепродуктів і дуже багато м'ясних страв. А от хліба було зовсім мало. Ми до такої кількості незвичні. Нарешті, на прощання нам подарували ще й сувенір – макет сільськогосподарського національного знаряддя. Хочу передати цей подарунок до нашого краєзнавчого музею.
Наша розмова завершувалася. Я поцікавився, чи лише до Скадовська приходять запрошення на участь у подібних фестивалях. І дізнався від Володимира Костянтиновича дуже цікаву інформацію. Виявляється, лише він один, наш земляк, представляє на всіх цих заходах всю нашу державу. Секрет цього несподіваного для мене відкриття простий – мій співрозмовник понад двадцять років працює і вдосконалюється у справі повітроплавання.
Його ім'я добре відоме у світі любителів цього виду спорту. Він йшов до широкого визнання серед колег крок за кроком, впродовж багатьох років. Зрештою, він став відомим авторитетом, і якщо десь у світі організовується фестиваль повітроплавання – запрошення на участь України надсилають саме йому – нашому землякові, скадовчанину Володимиру Ємельянову!
