Уже 15 років, як Україна шанує День вишиванки. І щороку громадяни все активніше долучаються до святкування, вбираючись у розшиті сорочки та сукні. Але чи знаємо ми, що кожен вишитий символ міг розповісти ледь не історію цілого роду конкретної людини. Про деякі секрети українського вишитого одягу розповіла гід, викладачка історії костюмів і майстриня, яка відновлює вишите вбрання, Інна Мікуцька (на фото).
- Пані Інно, чи можна назвати вишивку на одязі виключно українською особливістю?
- Усі народи світу прикрашали свій одяг, у тому числі й вишивкою. Якщо казати про певні візерунки, то до сьогодні у нас збереглось багато орнаментів. Дуже поширеним був квітковий. У нас також був поширений тваринний орнамент. І не лише півники. А й, наприклад, можна було побачити навіть вишитих котиків і собачок. Кожен народ, який заселяв землі Херсонщини, привносив свої традиції та символи у вишивку. Наприклад, на Херсонщині дуже часто можна зустріти орнамент у вигляді виноградних гронок. А це кримсько-татарські узори.
- А коли носили вишиванки? Це був повсякденний чи все ж таки святковий одяг?
- Вишитий одяг носили повсякчас. Але повсякденний був не так багато розшитий – лише комір і манжети, та поділ, якщо це жіночий одяг. До речі, такий знайомий нам хрестик прийшов в Україну у середині ХІХ століття з Франції. А взагалі вишите вбрання українців – це 200-250 видів ручних швів.
- А які кольори притаманні саме Херсонщині?
- Чорний та червоний. Спочатку був синій і червоний, але чорний витіснив синій. Любов і журба. А ще: здоров’я та кохання. А чорний – колір землі. До речі, всі барвники для ниток були виключно натуральні. Ось, наприклад, звідки походить назва місяця червень? Червець – так називали жука, з якого робили червоний пігмент для ниток. А чорний колір добували із кори дуба, як і усі відтінки коричневого та жовтого. Для вишитого одягу у нас більше використовувалось лляне та конопляне полотно. Цікава деталь: коли шили білим по білому, то на комірі та манжеті все одно робили хоч рядок червоними нитками. Це були обереги. А зараз за таким принципом носять червоні нитки на зап’ястках.
- Я так розумію, що мистецтво вишивки передавалось від матері до доньки?
- Вишивати дівчинку навчали з 5 років. Був цілий обряд посвяти, дитині дарували голку і ніхто, окрім дівчинки, не мав права її чіпати. Дівчина мала сама вишивати, ніхто не мав права їй допомагати. Особливо, коли мова йшла про сорочку для нареченого та його батьків. А вишити сорочку – справа кропітка. Для прикладу: я вишивала сорочку одним кольором, хрестиком, два рукави, трохи полочки та манжети. Я витратила 144 години.
Те саме стосувалось і весільних рушників. До весілля дівчина мала власноруч зробити 40 весільних рушників. Цікава деталь – на рушнику, на який ставали молодята, ніколи не вишивали нічого живого, лише орнамент. Бо неможна ногами топтати живе.
За вишивкою на одязі можна було сказати чи заможна родина. Якщо вишивка рясна, наприклад, повністю вишиті рукави, - значить родина заможна. Бо є час на цю кропітку роботу або спеціальні вишивальниці.
- Це ж не просто певний візерунки на тканині, це все певні символи…
- На чоловічих сорочках часто вишивали жолуді. Вони є символом здоров’я взагалі, і чоловічого в тому числі. Але їх можна було вишивати хлопцям лише молодим, чоловікам за 40 оздоблювали сорочки вже дубовим листям. Квіти – це і кохання, і здоров’я, і родючість. А головним оберегом був восьмикутник. Він уособлював собою і рід взагалі, жіноче та чоловіче, сонце та місяць. Кожна родина могла вкладати в цей символ власне значення.
Тому закликаю усіх – носіть вишитий одяг, давайте зберігати та відновлювати наші традиції!
Олена ПІМЕНОВА
Фото автора
