Темою дня MuseumWeek 2020 є клімат. Херсонська кліматична зона - степ. Про нього і піде мова, бо саме безлюдний просторий степ зараз нагадує нам про найсуворіші часи карантину, коли багатолюдні вулиці міст ставали зовсім порожніми, і ти, виходячи з дому, почувався порошинкою у степу — нехай і серед багатоповерхівок. Але митців степ споконвіку захоплював своєю дикою красою і безмежним простором, духом свободи і відчуттям спокою.
Степи… Безкрайні, наче море, простори, де гуляла козацька вольниця і цар Дарій ганявся за скіфами. Тут, скільки сягає око, колихається океан трав і хвилями тікає ген за небокрай. Потрапивши сюди, спочатку здається, що ти лишився один на всьому світі — ніде ні душі і лише поодинокі кургани, безмовні свідки давнини, стоять серед степу, наче стражі споконвічного спокою, що панує тут. Та варто придивитись уважніше — і весь степ оживає, сповнюється міріадами звуків та пахощами степових трав. То тут, то там літають бджоли, з трави доноситься щебет невеличкої пташки, а у небі ширяє сокіл, оглядаючи все довкола.
Ольга Бринцева. Степові трави
Можна подумати, що крім безкраїх просторів трав тут немає нічого. Аж тут в далині помічаєш невеличке деревце. Підходиш ближче і починаєш чути тихе журчання струмка, що ховається в низині зеленої балки. І тягнеться та балка, зміїться посеред степу, а струмок поступово перетворюється у невелику річечку і врешті єднається з могутнім батьком-Дніпром, що несе свої води через всю Україну до синього моря. Старий Славута (як в давнину називали Дніпро), широкий і повноводний, завжди приймав «під своє крило» тих, хто селився на його берегах. І от вже варто озирнутися довкола, а безкраї степові простори змінились на сади, лани та тихі села і містечка.
