Юрій Васюк: Мій стиль починають впізнавати

Юрій Васюк: Мій стиль починають впізнавати

Херсонський прозаїк, публіцист, інтерв'юер Макс Плющ поспілкувався з українським драматургом Юрієм Васюком, який цього року став переможцем міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» у номінації «П'єси».

- Маєте в доробку багацько п'єс та сценаріїв. Мабуть за освітою Ви сценарист чи режисер?

Ні. Я технолог хлібовиробництва. Всього вчився самотужки на форумах та з літератури, а також із майстер-класів діючих драматургів.

- От, що значить народитися талановитим! Бо ж коли студенти вступають на творчі професії без будь-якого бажання та задатків з того нічого не виходить у підсумку!

Можливо так і є.

- З чого розпочалася Ваша творча біографія і що було написано найпершим?

Мені завжди було цікаво щось придумувати. Ще до епохи інтернету я написав історію про трьох невісток та свекруху. Коли почалась глобальна інтернетизація України, то вже тоді знайшов в мережі форуми та літературу. Почав спілкуватися та читати і зрозумів, що це не так просто.

Головна задача того, хто пише - зрозуміти, для чого ти пишеш. Знайти потрібний посил, ідею, яку хочеш донести до когось. Отже, спочатку я шукаю ідею, яку хочу розказати, потім вже форму.

- Ваші творіння не для широкого загалу я так розумію? Хто споживач творів Юрія Васюка?

Для кожної роботи є цільова аудиторія. Тому, дивлячись, хто чого хоче подивитись. Є і драми, і комедії, і сатира. Дитячі теж є.

- До речі про дитячі... Ваші п'єси для дітей завжди мають повчальний підтекст?

Так. Кожна робота написана для того, щоб потім спонукати подумати над собою і своєю поведінкою.

- А п'єси для дорослих писати важче?

Авжеж. Бо вже написати щось оригінальне дуже складно.

- "10 000 років до Н.Е.", "Коматозники", "Мавпи"... Самі назви цих п'єс вже викликають зацікавлення. Які теми там піднімаються?

В "10 000 рр." тема захисту своєї землі. "Коматозники" мають змусити подумати над своїм життям, щоб не було соромно за себе на прийомі в Всевишнього. "Мавпи" - це фантасмагорія. В ній я провожу аналогії з нашим суспільством і суспільством розумних мавп.

Дивлячись або читаючи п'єси глядач має сам розуміти те, що хоче донести до нього автор.

- І ось так плавно ми підібралися до однієї з найнеформатніших п'єс сьогодення - драми "SOBAKA", головний герой в якій хлопець років двадцяти п'яти - тридцяти. Розкажіть як виникла ідея створення?

В нашій країні, яка найбідніша і найкорумпованіша не тільки в Європі, а мабуть і в світі є багато людей, які можуть собі дозволити годувати своїх собак парною телятиною. А є такі люди, які можуть собі не завжди дозволити навіть дешеві субпродукти. Ось через цей контраст і утворилась ідея п'єси.

- Давайте для тих хто не в курсі коротенько змалюємо тему п'єси...

В заможний будинок потрапляє молодий хлопець, якого господар вважає за собаку. Хлопець живе на килимку в кухні, де проводять свій час кухарка та водій, що працюють у багатія. Між трьома цими героями і відбуваються певні взаємовідносини і трансформації.

- 2019 року п'єса "SOBAKA" здобула І премію конкурсу «Коронація слова» в номінації «п'єси». Який посил закладено в драмі?

Кожен може побачити в ній щось для себе. Там багато чого закладено. Тому, це має вирішити глядач. Не дарма ж п'єса перемогла.
Як я зазначав глядач сам повинен мати своє розуміння матеріалу, який він дивиться. Автор має підштовхнути до роздумів...

- Театрам пропонували її для постановки?

Так. П'єса вже поставлена в Києві. Можливо ще хтось захоче. Я буду радий поспівпрацювати.)

- Який театр ставив?

"Новий український театр" на Михайлівський.

- Цікаво! Не думали про адаптацію для кіно?

Думав і думаю. Але, треба все ретельно обміркувати, розширити історію, персонажів, світ. Це займе багато часу. Тому коли це станеться, то вже інше питання.

- Із великим задоволенням прочитав п'єсу одразу екранізуючи в уяві події! Гадаю то якраз історія для великого кіно. Скорше за все експериментального!

Можливо. Я ще подумаю про формат. Можливо міні-серіал.

- Театральне мистецтво ще довго залишатиметься актуальним? Кінематограф не витісне його?

Думаю, ще буде актуальним. Люди хочуть бачити живу гру. Але, можливо все може змінитися з появою глобальної віртуальної реальності.

- Чому глядачі зараз віддають перевагу: класичним творам чи постановкам п'єс сучасних авторів?

Класика перевірена роками. Тому, гадаю, що класичним постановкам.

- На кого Ви орієнтуєтеся у своєму мистецтві?

Сам на себе. Намагаюсь бути оригінальним. Звісно, роботи можуть нагадувати когось, але мій стиль вже починають впізнавати.) Бо в доробку різні форми і жанри. Може якісь роботи і можуть бути схожими з чиїмись.

- Що Ви думаєте про сучасний театр, особливо авангардний?

Я надаю перевагу класичному, з цікавою драматургією та цікавими вирішеннями. А цього зараз мало. Але театр не може стояти на місці.
Кожен знаходить те, чого шукає. Я можу запропонувати щось своє. Якщо це когось зачіпає і комусь цікаво, то мені приємно. Значить, не даремно витрачав свій час за роботою.

- Кого в історії українського театру та драматургії вважаєте найсильнішим, найяскравішим?

Кожна епоха дає своїх героїв. Тому, в кожній епосі можна виділити талановитих людей. Мені подобається Курбас, Старицький. З сучасників звісно Ворожбит, Ар'є, Неждана.

- Що можете сказати про "Березіль" та "Руську Бесіду"? Хто Вам більше імпонує?

Мабуть "Березіль". Той же Курбас - театральний геній не тільки свого часу. Це питання насправді складне, тому що стисло не можна конкретної відповіді дати. Тут можна розмірковувати довго. Може бути ціла дискусія.

Я думаю, історики краще це зроблять і зробили за мене. Про театр можна багато сперечатись. Мені краще сперечатись про ті речі, які я бачив, або до яких я маю відношення.

- В "Коматозниках" обігруєте світ, як велетенський супермаркет. Чи основана Ваша п'єса на філософії Бодріяра - суспільство споживання?

Ні. Трохи не так. В "Коматозниках" ідея була в тому, що на той світ нічого забрати не можна. Тільки свої вчинки, які накоїли за життя. Тому я в сатиричній формі це подав для роздумів. Цю виставу мають побачити ті, про кого в ній ідеться. І не тільки вони. Але вони в першу чергу.)

- Але в анотації до "Коматозників" зазначено, що там світ зображено, як великий супермаркет (до речі, це концепт Мішеля Уельбека, в нього навіть книжка є "Світ як супермаркет"), а є концепція світу як музею - вони перегукуються чимось. Світ як музей, з якого виходиш-заходиш, а все залишається на своїх місцях.

Супермаркет - можливо. Але дія відбувається не в нашому світі. А там діють інші закони.)

- Вдячний Вам за гарну розмову! Кілька слів під завісу...

Переказую вітання всім знайомим та друзям. Глядачів запрошую на свої вистави, а режисерів до співпраці. Всім дякую.

Спілкувався Макс ПЛЮЩ