З того часу кожна з фракцій зменшувалася. На момент прийняття рішення Президентом Зеленським про достроковий розпуск Ради «більшість» реально нараховувала 215 народних обранців. Як не дивно, але це не «заважало» Парламенту приймати закони завдяки ситуативному голосуванню частини позафракційних депутатів, а також групи «Воля народу», яка формально не входила у Коаліцію.
Якщо партії мали тільки 225 місць на «всіх», а фракції були такими «великими», як скажімо «БПП» (але 5 років тому вона була другою, першу сходинку займала – «НФ»), то звідки «більшість»? Відповідь відома, але на неї мало хто звертає увагу – мажоритарники (ті депутати, які обралися у одномандатних округах).
Всі роки у Незалежній Україні йде полеміка стосовно того, що для неї найбільше зло: пропорційна система (партійні списки) чи мажоритарна (голосування за конкретну особу)? Нагадаю: у різні роки в Україні застосовували і ту, і іншу в «чистому» вигляді. Зараз в Україні діє змішана система: 50% х 50% (225 – за списками, 225 – у одномандатних ТВО).
То ж, яка система «краще»: пропорційна чи мажоритарна?
Політики (в першу чергу власники партій), а ми знаємо, що у нас партії переважно «іменні» (т.т. створені під т.з. «лідера», а не на ідеологічних засадах), проти мажоритарки, адже пропорційна система виборів дає їм можливість повністю узурпувати владу у фракції і депутати змушені голосуватимуть так, як того хочуть вони. Кожне крок у бік – розцінюється як «зрада» партійним принципам і інтересам. Маючи інститут імперативного мандату (мрія всіх партійних лідерів у ВРУ) можна будь-якого депутата «відправити» у відставку. Наступник буде «шовковим».
Отже «пропорційна» система з точки зору вільності депутата у прийнятті рішення – 100% диктатура. Про яке «вільне» голосування в інтересах виборців можна говорити? Яскравий приклад Ляшко. Там всі голосують так як хоче «господар». «Демократією» не пахне. Їх це влаштовує... Можливо саме тому вся фракція знову запропонована у прохідну частину списку. А виборців? Можливо саме тому рейтинг партії скотився нижче «статистичної похибки»?
Звідки йдуть активні розмови, що «мажоритарка» це головне зло? Чи не від власників партій? Чи не вони проштовхують думку, що від «мажоритарної системі слід відмовитися через те, що там кандидати скуповують голоси».
Хіба? А партій не займаються тим самим, тільки у іншому форматі?
Поглянемо на дії представників партій, особливо у системі «відкритих списків» (останні місцеві вибори). Там все доведено. Кожен кандидат який був у списку і був запропонований у відповідний округ – робив теж саме, що й мажоритарник, тільки йому це виходило дорожче. Чому? Треба платити за місце, за округ. Партії стали монополістами – без них неможна висунутися. Хочеш балотуватися – плати! Якщо ви маєте власну, яскраво виражену позицію, яка не співпадає з поглядами керівника партійного осередку, то? Ви ніколи не станете депутатом – партія вас не візьме. А якщо яскрава особа піде від маловідомої партії? То вона не пройде тому, що партія не назбирає голосів для того, аби подолати прохідний бар'єр. От вам і «демократія» у дії...
Депутати ВРУ цієї каденції неодноразово «лякали» товариство, що вони ще до кінця цієї сесії встигнути розглянути у другому читанні проект нового виборчого Кодексу. Головна «тема» його «звучання» відміна «мажротарки» і введення пропорційної виборчої системи з відкритими регіональними списками. У чому суть зміни? Формально – виборець голосує і за політичну партію в цілому (вона має набрати прохідний мінімум), і за конкретного кандидата у її регіональному списку (т.т. у відповідному ТВО, таж мажоритарка тільки більш ускладнена).
«Оскільки кандидата в списку партії повинні підтримати виборці своїми голосами, партії не зможуть продавати гарантовані місця в списку токсичним кандидатам і гарантувати їх проходження в Верховну Раду», - так описує переваги такої системи Андрій Андрушків з громадського руху «Чесно», він є одним з лобістів нового виборчого кодексу, і переконаний: якщо в парламенті будуть виключно депутати від політичних партій – це зробить його роботу більш стабільною і прогнозованою.
Чи насправді все так «райдужно», як про це говорить «активіст»? А що ж сьогодні? Чи не так само партії формують списки на власний розсуд, а виборцям залишають тільки обов'язок голосувати за того представника, якого було висунуто по конкретному округу?
Абсолютна більшість партій в Україні створені не на підвалинах ідеології, а на амбіціях лідерів. Наші партії персоніфіковані. Виборці підтримують не Програму, і не напрямки, а лідера – Тимошенко, Порошенко, Савченко, Садового, Зеленського то ж і голосувати вони будуть не за особу, а за «представника» партії, будучи переконаними у тому, що тим самим вони підтримують «лідера».
За останніми опитуваннями партію Зеленського «Слуга народу» готові підтримати до 50% виборців (за партійними списками). А чи знають виборці тих, хто у списку? Навіть якщо перерахувати всіх? Перша п'ятірка партії «Слуга народу»: Разумков, Стефанчук, Венедиктова, Арахамія, Янченко... Багато про що вам сказали ці прізвища? Окрім першого якісь інші чули? То, за кого ви будете голосувати?
Перша п'ятірка партії «Європейська солідарність»: Порошенко, Парубій, Геращенко, Забродський, Федина...
Тут прізвища говорять самі за себе. Ви готові голосувати за «мародера»? То вам не все одно хто там у списку? А якщо вас нудить бодай від одного прізвища, то чи будете ви голосувати за весь список? А якщо вам заплатять? Але ж вас – нудить... Якщо Ви маєте сумління і Вам буде завтра соромно дивитися самому собі у очі, то ви ... не проголосуєте. Чи не так?
Ще варіант. На третій сходинці у партії «Сила і честь» стоїть прізвище – Рефата Чубарова, який сьогодні є депутатом від БПП.
Якщо ви це не сприймаєте, то чи будете ви голосувати за партію? Ні, адже автоматично ви голосуєте «два в одному» і за партію, і за людину.
Інший приклад – вам подобається особа, скажімо співаючий ректор Поплавський, який цього року очолює список «Аграрної партії» (будь ласка, смійтеся не так голосно), але ви не підтримуєте партію. Чи будете ви голосувати за особу?..
Про плюси та мінуси пропорційної і мажоритарної систем ми ще поговоримо, а поки відомо, що змін цього року не буде – процес запущений, вибори йдуть, депутати прийняти зміни не встигли. Але проблема залишилася: рано чи пізно її слід розв'язувати.
Сергій ОСОЛОДКІН
