Сьогодні Україна відзначає 85-ту річницю Голодомору 1932–33 років - однієї з найтрагічніших сторінок української історії, яка залишила свій чорний слід у нашій ментальності і наших душах.
Мільйони людей у центрі Європи померли не на полі бою, не від від стихійного лиха, а від штучного голоду, який влаштував українцям сталінський режим. Зламати, підкорити, упокорити, та ще й помститися тим, хто не хотіли бути рабами і стадом, — ось чого прагнули кати.
Прирікаючи на голодну смерть, забирали не лише життя, нас хотіли назавжди позбавити майбутнього. Експерти ще ламають списи стосовно кількості людських втрат від «червоного голоду» - чи то чотири чи то сім мільйонів. Та хто і як підрахує, скільки люду духовно загинули в цій пащі?
Адже голод — це не тільки фізична смерть, це ще й духовна руїна. Нищівного удару зазнав найактивніший прошарок населення, який здатен був сам дати собі раду, був носієм традицій і здорової народної моралі. Навіть через десятиріччя після Великого голоду у багатьох українських селах ще довго стояли закритими школи — їх більше не було, кому відвідувати... Таке забуттю не підлягає.
Голодомор 1932–33 років перетворив Україну, житницю Європи, на місце безмірного людського страждання, але не зламав нашого духу, не вбив можливості національного відродження. Наш генетичний код свободи виявився сильнішим.
Та нас знову випробовують на міцність. Причому путінський режим прагне того самого, що і сталінський. Зламати, підкорити, упокорити, помститися...
Але ми вже навчилися засвоювати уроки історії. Бо знаємо: без пам'яті про минуле не може бути майбутнього. Ця пам'ять дає нам наснаги жити далі, мріяти, боротися і відчувати себе господарем на своїй землі.
Сьогодні, у цей скорботний день, рівно о 16.00, кожен із нас повинен запалити свічку, аби вшанувати пам'ять тих, хто загинув, і тих, хто вижив, перенісши найстрашнішу трагедію поколінь. І показати всім: Ми пам'ятаємо! Ми сильні!
