Цього року у нього подвійне свято - сьогодні 78-й День народження, а влітку - 50-річчя роботи у міськвиконкомі.
Від його праці, без перебільшення, залежить нормальна робота всього виконавчого комітету.
Співробітники відділу громадських зв'язків Херсонської міської ради вирішили познайомити вас ближче з Валентином Дмитровичем.
- Розкажіть, як Ви починали працювати у Херсонській міській раді. З чого починався цей шлях?
Я прийшов працювати у міськвиконком у 1967 році, у 28 років. Це було суто випадково. Після армії працював 2 роки на ХБК, а потім якось зустрів знайомого, він покликав мене на роботу у «ЖЕК-1». Я прийшов, влаштувався, попрацював лише пару місяців, коли мені кажуть: «У міськвиконком потрібен слюсар. Ти підеш?» Я й пішов. З тих пір минуло вже 50 років, як я працюю тут, у цьому колективі.
- Чи завжди Ви працювали тут, у цьому відділі? Наскільки змінився колектив з тих часів?
Перші 10 років ми були у будівлі нинішнього художнього музею ім. О.Шовкуненка. А вже 200 років Херсона у 87-му році ми зустрічали тут, у новій будівлі. Колектив не стільки змінився, скільки поповнився. Сьогодні разом зі мною у відділі працює також і мій син, Євген Буров, з 1996 року. А коли я прийшов, нас було всього 2 людини у адмінгоспвідділі - я і електрик.
- Що усі ці роки входило до Ваших обов'язків?
В основному, я завжди був як слюсар-сантехнік. Опалення, водопостачання, каналізація... - це все моя робота. Треба відремонтувати замок, повісити штори - будь ласка. Доводилося займатися всім - від електричних робіт до сантехнічних. Як вдома. Все, що потрібно по дому, все і робив. Це теж мій дім. Усе життя це був мій другий дім.
- Чому Ви все ж залишились на цьому робочому місці? Чи не виникало згодом бажання влаштуватись на іншу роботу?
Я закінчив свого часу Судомеханічний технікум і отримав відповідний фах, але якось я знайшов себе саме тут. Мені було приємно працювати в цьому колективі. Я завжди все міг зробити, був корисний, тому відчував себе людиною, яка потрібна. І мені самому було це приємно. У мене хороша майстерня, повний набір всіляких інструментів.
Я ніколи не мав якихось проблем в колективі, вмів спілкуватися, з багатьма мерами був в теплих відносинах. За всі ці роки їх змінилось 12. Коли я прийшов, мером був Петро Андрійович Яковенко. До сих пір, хто залишився в живих з керівників, зустрічаємося, як рідні. Мені приємно і, напевно, їм так само приємно, якщо досі пам'ятають.
- За ці 50 років Ви, напевне, бачили і відчували на собі, як змінюється місто і, власне, ваша робота. Що змінилось за цей час в органах місцевого самоврядування?
За 50 років змінилося чимало. Змінилися часи. Було і погане, і хороше. Я частіше згадую гарне. Що для мене було хорошого - вміння керівництва спілкуватися з простими людьми. Було досить легко спілкуватися з ними - від мерів до керівників відділу.
Якщо я заслуговував їх поваги, вона виявлялася. Повинні бути строгість, почуття дисципліни і порядку, але коли є тісні людські відносини між керівником і підлеглим - це завжди добре. Цим повинні жити люди. Тоді всім легко - легко керівнику і легко підлеглому. Тоді не треба ніяких особливих вимог до підлеглого, якщо є взаємоповага.
Є завдання - ти розумієш, що це потрібно зробити і просто робиш легко, у тебе не виникає відчуття при цьому, ніби ти підкорюєшся. Тоді все працює, є і порядок, і дисципліна, є людські взаємини. Такими принципами, мені здається, і повинні жити люди.
- Які поради Ви дали б молодим чиновникам або тим, хто тільки планує прийти на роботу у міську раду?
Коли ти приходиш у новий колектив, важливо зуміти повести себе так, щоб не тільки тебе поважали, але й ти сам поважав колектив, у який прийшов. Можуть бути різні думки у колективі, по-різному складатися відносини. Якщо ти прийшов з бажанням, щоб цей колектив став кращим і готовий зробити все для того, то це прекрасно.
Люди за своєю природою різні. Не може бути однакових людей. Але коли ми вміємо доповнювати один одного, щось робити корисне - це прекрасно. Мені добре, коли людям, які поруч зі мною, добре. Я народився людиною, для якої робити добро - це задоволення.
- Що є найбільшою гордістю у Вашому житті?
Для мене головна гордість у житті - це коли тебе розуміють, коли ти можеш бути лідером. Але в людині лідерство повинне поєднуватись з порядністю. Важливо, щоб ти і міг розуміти людей більш освічених, і тих, хто менш розумний та менш розвинений, ніж ти, не ображав.
Бути лідером – значить бажати добра кожному. Чим більше ти несеш добра людям, тим більше воно до тебе повертається...
