Без роботи водночас залишилися майже три сотні жителів села Червоний Чабан Каланчацького району. Все своє життя вони працювали на підприємстві «Кримський Титан», розташованому на півострові. Серед них і чоловік секретаря сільської ради Лілії Сімейко: «Проблеми почалися майже одразу після «кримської весни», — розповідає вона. - Спочатку у чоловіка, як і в інших його колег-односельців, почали відраховувати з зарплати більші податки, як з «іноземців». А десь у листопаді попередили, що з 1 січня завод повинен працювати відповідно до вимог російського законодавства. Після цього тих, хто живе на материковій частині України, звільнили».
Селян змушували обмінювати паспорти на російські
«Першими під скорочення потрапили працівники пожежної бригади підприємства і охоронці. Потім звільнили всіх інших. «Пообіцяли, що тих, хто оформить трудові патенти за новим законодавством, знову працевлаштують. Однак час йшов, люди вирішили, що їх обдурили, впали у відчай і вирішили перекрити залізничну гілку, яка веде на «Кримський Титан», — продовжує Лілія Сімейко.
Повертати звільнених людей на підприємство, судячи з усього, й не збиралися. Його представники пояснювали це відсутністю квот на «працевлаштування іноземних громадян. Однак одразу після того, як обурені люди вийшли на колію, до них приїхали представники заводу разом із директором Сергієм Косенком. Вони запевнили, що забезпечать протестуючим роботу і сприятимуть в отриманні трудових патентів.
Простіше буде тим, хто отримував атестати до 1991 року, вони повинні пройти тільки співбесіди. А ось тим, хто за¬кінчував українські навчальні заклади в часи незалежності, треба ще додатково здати екзамени на знання російської мови, історії Росії і права. «Екзамени ці відбудуться у березні, — коментує голова Червоночабанської сільради Андрій Сучок. — Також керівництво «Титана» попередило, що не зможе вирішити хіба що проблему з транспортом: заводський автобус до села не курсуватиме. Тільки до російського КПП на кордоні, до якого заводчанам з села доведеться добиратися самостійно».
«Люди готові терпіти будь-які незручності, аби тільки отримати роботу. Бо ніякої альтернативи «Кримському Титану» у себе вдома вони не зна¬йдуть. Їх не лякає кордон. Не страшить те, що зарплати на підприємстві (після анексії Криму) не змінювалися. Готові здавати екзамени і навіть самостійно сплачувати внески до Пенсійного фонду України, щоб не залишитися тут потім без пенсій. Все, що завгодно, аби тільки працювати», — стверджує Лілія Сімейко.
Жінка впевнена, що завод виконає свою обіцянку. Її надію підживлює наказ директора армянської філії ТОВ «Титановые инвестиции» — «Крымский Титан» Андрєя Акулова від 29 січня п. р. «Про забезпечення виробничого процесу кадрами» за рахунок звільнених громадян України. Копію цього документа розіслали колишнім працівникам з Червоного Чабана. «Повернути на роботу пообіцяли 110 односельців, які виявили таке бажання. Сам Сергій Косенко скаржився нам, що в Криму неможливо знайти машиністів та інших фахівців, адже зарплата на «Кримському Титані» відносно невелика, а ціни в Армянську (після окупації) на все виросли в рази», — додає Лілія.
Щоправда, далеко не всі вірять у те, що проблема з роботою на розташованому на анексованому півострові підприємстві таки вирішиться. «На ньому працювало близько 400 жителів і нашого району. Нині вони без роботи і без жодних перспектив її повернути. Немає у нас і жодних контактів із заводом», — стверджує заступник голови Чаплинської райдерж¬адміністрації Олександр Бурейко.
З появою «зелених чоловічків» у Криму роботу на «Кримському Титані» загалом втратили близько 800 жителів Чаплинського і Каланчацького районів. «Керівництво «Титана» відмовлялося приймати жителів району через зміну кримського законодавства і навіть змушувало обмінювати паспорти на російські, — доповнює голова Каланчацької РДА Ганна Загорулько. — Для нас це дуже серйозна проблема, адже з роботою у нас у районі кепсько. Лише якійсь частині колишніх робітників вдалося десь працевлаштуватися, дехто ж вирішив займатися підсобним господарством. Ось і все».
Село між двома кордонами
Якщо їхати до Червоного Чабана трасою Т 2210, через Чаплинку, то прямо перед поворотом на село дорога впирається в блок-пост. За ним розташований український контрольно-пропускний пункт на адміністративному кордоні з Кримом. Від Чаплинки до нього — не більше 22 км. На машині цю відстань можна подолати за якихось 20 хвилин. Але вантажівкам, які прямують на півострів, для цього нині потрібно не менше п'яти діб.
У день, коли ми вирушили до Червоного Чабана, на трасі очікували своєї черги до КПП близько 400 фур. «Стою тут уже три доби. Ще стоятиму, мабуть, стільки ж. Якби не кордон, був би у себе вдома вже за 40 хвилин. Краще б там ніяких прикордонників і не було. Але на свою роботу я не скаржуся. Адже іншої в Криму зараз немає», — зізнається далекобійник Володимир із Красноперекопська.
Узбіччя дороги до кримського кордону завалене горами сміття. Через відсутність елементарної інфраструктури сотні водіїв змушені ходити до вітру у чисте поле: дерев або кущів, за якими можна заховатися, тут майже немає.
«Наприкінці лютого обл¬автодор, який обслуговує цю трасу, вивіз звідти 4 вантажівки сміття. Вже накидали знову. У самих водіїв культури немає ніякої, їм аби заробити гроші, а сміття можна викинути в поле, — розводить руками Андрій Сучок. — Що робити з цими фурами — я не знаю. Більше того, Червоний Чабан розташований між двома трасами на Крим. Водії зідзвонюються один з одним, і якщо на іншій дорозі черга менша, переїжджають туди через село. Колони 60-тонних машин уже вщент розбили наші дороги. Ставили дорожні знаки — вночі їх ламали. Перекривали блоками в'їзди в село — зсовували. Порушували це питання на рівні області — реакції ніякої. Єдине, що нас нині обнадіює, це обіцянка керівництва «Кримського Титана» побудувати об'їзну дорогу до села. Але цього мало».
«Щоб відремонтувати дороги тільки на території села, потрібно близько 2 млн. гривень. Але ж фурами і танками розбито також і мостовий перехід через Північно-Крим¬ський канал, який нині в аварійному стані. Якщо з ним щось станеться, Червоний Чабан буде відрізаний від райцентру. Щодо траси Т 2210, то ми виступили з пропозицією вилучити земельні ділянки уздовж шосе, щоб згодом її впорядкувати і створити сервісну інфраструктуру для водіїв зі стоянками, туалетами, можливо, готелем. Але все упирається в те, що офіційного кордону з Кримом у Херсонської області немає. Та й на районному рівні вирішити всі ці пи¬тання нереально», — додає Ганна Загорулько.
«Окупація Криму створила ще одну проблему для червоночабанців. Близько 1200 гектарів сільськогосподарських земель ще рік тому були вилучені військовими для охорони півдня від російських окупантів. «Люди досі навіть під'їхати не можуть до своїх ділянок. Паї не обробляються, відповідно, податки не сплачуються. У результаті втрачає бюджет. І вся наша громада», — констатує сіль¬ський голова.
«З появою кордону погіршилося і автобусне сполучення села з навколишнім світом. Автобус до райцентру, як і раніше, курсує лише кілька разів на тиждень. «Була раніше зручна щоденна маршрутка Армянськ — Хорли. Справа в тому, що у жителів села багато родичів в Армянську. Доїхати до них або їм до нас тепер дуже важко», — говорить секретар сільради Лілія Сімейко.
«Відсутність транспортного сполучення з сусідами вдарила також по залізничниках. «Місцева станція Вадим Одеської залізниці жила за рахунок вантажоперевезень «Кримського Титана». Тепер у них усе завмерло», — додає Андрій Сучок.
У телевізорі — «Київська хунта» і «Руський мир»
Здається, держава просто відмахнулася від проблем, які виникли в прикордонних районах Херсонщини після окупації Криму. Розбиті дороги, безробіття, підвищення цін: все це не кращим чином впливає на настрої людей. Особливо на тлі антиукраїн¬ської пропаганди, що і вдень і вночі брудним потоком ллється з телеканалів, які дивляться тисячі жителів Каланчацького району.
«Ще з радянських часів наше село ловило сигнал з телевишки, розташованої на Перекопі. Як не крути антену в бік Каланчака — телеканали показують погано. Тому більшість людей досі дивляться кримське телебачення, на якому не зупиняється антиукраїнська пропаганда, і не мають доступу до альтернативної інформації. Спілкуватися потім із цими людьми дуже важко, — зізнається голова Олексіївської сільради Олег Каменєв. — У мене самого вдома антена направлена на Крим і те, що я дивлюся в телевізорі, — просто жах. Ми вже зверталися у Київ, просимо встановити телевишку в Хорлах або Гаврилівці. Я розумію, що для цього потрібні серйозні кошти, але ж узагалі закривати на це очі ніяк не можна»!
«Чимало людей скаржилися нам на відсутність українського телесигналу. Російське телебачення нині дивляться не лише в Олексіївці, а й в Червоному Чабані й Олександрівці. Це тисячі людей, на яких російська пропаганда може сильно впливати. Я особисто надсилала листи до Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення. А вони відповіли: мовляв, нехай люди просто повернуть свої антени на український ре¬транслятор. Але це ж смішно! Адже він транслює лише 4 телеканали, та й ті вкрай погано. Кримський же ретранслятор дає хороший сигнал, і вибір каналів там значно більший. Ті, хто має супутникові антени, по¬дібної проблеми не мають. Але таких людей небагато», — доповнює Ганна Загорулько.
«Кримська весна» віджахнула й бажаючих приїжджати на відпочинок у курортне село Хорли, розташоване на березі Чорного моря. «Щоб вдихнути у нього життя, потрібно бажання передусім керівництва сільради, — вважає голова Каланчацької РДА. — Там можна було б створити справжній райський куточок, який приносив би більше доходів громаді. Для цього треба розвивати сферу послуг. Поки ж було чимало випадків, коли люди приїжджали в Хорли на відпочинок, одразу розверталися і виїжджали».
Щоб район не залишився взагалі біля розбитого корита, тут очікують на пільгові кредити для місцевих аграріїв. Сподіваються вони також на вирішення проблеми з поливом і хвилюються, чи дійде до них вода через Північно-Кримський канал.
«Після того, як кількість жителів району значно зросла після появи у нас військових та прикордонників, постало питання збільшення асигнувань для ра¬йонної лікарні. Адже вона фінансується відповідно до чисельності офіційно зареєстрованого населення, — доповнює Ганна Загорулько. — В лікарні є також проблема з кадрами. Вирішити всі ці питання на районному рівні з нашим мізерним бюджетом буде дуже складно. Тому нам доводиться розраховувати лише на допомогу від держави».
Олег БАТУРІН
Каланчацький район
P.S. Матеріал підготовлено за сприяння проекту підтримки журналістських розслідувань в Східній Європі SCOOP та освітньої програми «Розуміємо права людини».
