У Північному Причорномор'ї розпочали сіяти рис

рис, поле, сівба
Попри складні погодні й карантинні сьогорічні умови перший етап сівби білого зерна завершили механізатори державного підприємства «Дослідне господарство Інституту рису НААН». Уже кілька років поспіль у провідному рисосійному господарстві країни заробляють у ґрунт насіння цінної продовольчої культури за технологією сівби ранніх зернових — на кілька тижнів раніше звичайних строків.

— Саме така технологія дає змогу значно економити воду на вирощуванні цієї вологолюбної культури, — пояснює заступник директора дослідного господарства кандидат сільськогосподарських наук Олексій Уманський. — Чому? Насіння рису сходить за рахунок природної вологи, і до фази трьох-чотирьох листків посіви не затоплюються, як це робилося десятиліттями. І рис саме за такої технології розвивається як традиційна для України зернова культура, ті ж пшениця чи ячмінь. Проте як тільки рис досягає названої фази трьох-чотирьох листків, ми відразу затоплюємо чеки водою і культура розвивається у звичному для неї водному середовищі.

— За цією вже випробуваною нами технологією ми посіяли півтораста гектарів — четверту частину від усього рисового клину, — розповідає директор унікального сільгосппідприємства Валентина Уманська. — Технологія ця, як і будь-яка інша у сільському господарстві, певна річ, ризикована, бо не знаємо, як поведе себе нинішня вкрай примхлива погода, чи одержимо сходи. Але будемо оптимістами. Зараз замовляємо воду для затоплення чеків. А основні площі, відведені під рис, почнемо засівати вже на початку травня — в оптимальні для культури строки.

…І тут знову постає питання: чи здатна Україна з огляду на глобальне потепління споживати власний рис, який нічим не поступається японському, не кажучи вже про ті сурогатні поставки, що окупували вітчизняний ринок білого зерна?

Пригадується не така вже давня розмова із науковцями, що відбулася на полях дослідного господарства, знаного у «рисовому світі» — далеко за межами нашої держави.

— Рис — це єдина культура, яка з точки зору сортових ресурсів має повний контроль вітчизняної аграрної науки щодо пропозицій на даному ринку пос­луг, — упевнено наголосив член президії НААНУ академік Василь Петриченко. — А стосовно географії вирощування цінної продовольчої культури, то у нас уже був досвід плекання рису не лише в Криму, на Одещині та Херсонщині. Біля Вознесенська, що на Миколаївщині, існувала свого часу навіть рисова станція. І, можливо, ті ж крапельні технології дадуть змогу бачити рис не тільки на Кіровоградщині та Миколаївщині, а й на Вінниччині, де вже чітко відчувається подих південного степу. Гадаю, що всі ми разом можемо сформувати ще одне стратегічне завдання, адже держава ставить за мету й позицію імпортозаміщення. І отих 80 тисяч тонн рису, які ми купуємо на зовнішньому ринку, ми можемо вирощувати в Україні.

Можемо, та ніяк не спроможемося. Поки що нас «виручають» Пакистан, Індія та Китай. Тому не питайте, чому замість набагато смачнішого й екологічно чистішого рису українці змушені вдовольнятися чужим сарацинським просом. І це при тому, що в нашій державі створені й випробувані високоврожайні сорти цінної продовольчої культури.

Василь ПІДДУБНЯК
© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон