Не щодня до села приїжджають журналісти з шести областей України, тому для нашої групи (з 18 чоловік) місцеві жителі влаштували справжнє Різдвяне дійство - нас зустріли віншуваннями, вертепом та колядою. Останні колядки співали разом обнявшись.
Найкраща сільрада в Україні
У сільській раді, на нас чекало ближче знайомство з Білівським сільським головою Володимиром Шматько. Під час розмови вияснилось, що до рідного села, 28-річний Володимир приїхав з зони АТО на декілька днів: необхідно прийняти бюджет села на 2015 рік та випала нагода поспілкуватись з журналістами.
Невеличка довідка про село: Село Біла одне з найбільших у Тернопільській області за територією 5238,90 га, та 3-є за кількістю населення - понад 3700 людей. Тут всі вулиці освітлені, кожен житель може користуватись Інтернетом, селом ходить громадський транспорт для цього є навіть облаштовані зупинки. Біла має свою кольорову газету, яка випускається один раз на місяць та безкоштовно розповсюджується.
Село чисте, кругом стоять сміттєві бачки, тут регулярно вивозиться сміття, та прибираються вулиці навіть у великі снігопади. На стадіоні, який був збудований до Євро 2012, зроблені роздягальні з душовими, є сцена з великим екраном для фанзони. Тож не дивно, що сільрада Біли визнана однією з кращих в Україні впродовж останніх років.
Молодий та господарський
Таким село стало, після того, як сільським головою обрали 24-х річного Володимира Шматька. Мало хто з експертів передбачав йому перемогу, та тільки не односельці, вони повірили молодому односельцю. І як показав час не помилились.
«Перше, що я зробив коли став сільським головою, — розповідає Володимир — добився того, щоб французька фірма, яка орендує наші землі зареєструвала юридичну адресу в селі. Таким чином усі податки залишаються у нас. Далі ми провели інвентаризацію усіх приміщень і земель, уклали угоди, і всі без винятку орендарі справно сплачують сільраді гроші. У перший же рік ми вже мали прибуток».
Пишається сільський голова новим стадіоном, який збудували всього за 3 місяці, та з бюджету витратили лише 19 тис. грн., решту - 300 тисяч гривень, заробляли та «випрошували як могли». Зате село має стадіон, найкращу фан зону в області, під час матчів сюди приїздять тисячі уболівальників, а це також приносить прибутки.
Намагається Білівський голова економити на усьому, впору у нього навчитись і херсонським урядникам. Адже економити зажди важче, ніж розбазарювати кошти громади. До прикладу, на газове опалення дитсадка йшло 65 тисяч гривень за сезон, тому стали думати, як зменшити витрати. Від райради отримали премію за першість з благоустрою - 15 тисяч гривень.
Вирішили придбати новий котел для опалення дровами, дещо докупили та переобладнали. Далі очистили навколишній ліс від сухостоїв, навели порядок у селі та на цвинтарі, таким чином з'явились дрова, і тепер опалювальний сезон обходиться у 10— у 15 тисяч гривень. А на зекономлені гроші зробили ремонт у садочку та закупили нові меблі.
Ще приклад: вирішили у селі встановити шість зупинок громадського транспорту, замовили проект у фірми, вона нарахувала 36 тисяч гривень. Володимир Шматько вирішив що занадто багато, тому з депутатами поїхали у райцентр знайшли матеріали, через центр зайнятості оформили зварювальника, долучили до роботи своїх різноробочих та й вклалися у 15 тисяч гривень.
Великим випробуванням за словами Володимира Шматька стала ліквідація смітників у селі. Особливо важко було привчити людей до того, що за вивіз сміття вони мають сплачувати гроші. Майже рік вивозили сміття за рахунок сільради, ліквідували усі смітники навколо села. Машину взяли з металолому, відремонтували, перевели на газ, заправляти часом голові приходилось за власний рахунок, та люди побачили, що так зручніше й самі почали пропонували оплату. На спільному зібранні виріши, що для початку будуть сплачувати по 50 гривень з кожної хати на рік. Це частково перекриває частину витрат.
Позивний «Петро»
Довго можна розповідати про вражаючі господарські здібності Володимира Шматька, та все ж не обійшлося і без обговорення теми війни на Сході України. Тим більше, що сільський голова Біли з кінця серпня минулого воює в зоні АТО. Не так багато людей при владі зголосились йти на війну, а він не побоявся та не намагався відкупитись.
«З початку дій АТО на Сході, до нашого села почали приходити повістки з військкомату, і мені разом з військовими доводилось розносити їх. Я ніколи не забуду, коли в один двір приходили повістки на усіх синів. Батьки плакали і просили лишити їм хоча б одного сина. Дуже важко таке бачити та чути. Тому, я також вирішив, що моє місце разом з односельцями, і ми разом будемо боронити нашу державу, - розповідає Володимир.
- У серпні я пройшов медкомісію, і хоча медики знайшли негаразди у моєму здоров'ї, та я наполіг і сказав, що все одно піду воювати. Коли розповів батькам та дружині , вони мене спочатку не зрозуміли. Я один у батьків, маю молоду дружину, та маленьку доньку, якій на той час не було і року. Тому і відмовляли. Та я прийняв рішення і по іншому бути не могло», - пригадує Володимир. Зараз він проходить службу у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді ЗСУ поблизу Дебальцево, та має позивний «Петро» (так звати його батька).
Багато було запитань від журналістів про події на Сході, про настрій наших військових, про відношення до них місцевого населення, про те як він, сільський голова керує селом та воює водночас. Спілкування було емоційним, особливо після того, як «Петро» розповів гостям про ситуацію в зоні АТО, що більшість місцевого населення не підтримують наших військових та намагаються перешкоджати їх роботі.
І взагалі, він не впевнений чи варто звільняти ті села та міста, якщо люди там настроєні негативно до всього українського. Після такої промови «нерви здали» у журналістів з Донецька, вони навіть не стримали сліз. Адже вони звідти давно виїхали, та мріють повернутись назад, в український, а не російський чи денееровський Донбас.
І таких людей, як вони багато, всі вони покладають надії лише на українську армію. Тож «Петро» пообіцяв визволяти Україну, а журналісти передали вітання усім хлопцям на фронт і пообіцяли їм моральну та інформаційну підтримку.
І на останок, сільський голова Біли Володимир Шматько, цілком серйозно заявив, що має дуже амбітну мрію – стати Президентом України. Час покаже, та я знаю одне, що з кожним роком люди все виваженіше підходять до свого вибору, тому якщо «мрійник» матиме довіру у громади, то можливо одного дня ми будемо слухати його Новорічні вітання...
Алла ДІГТЯРЕНКО
Фото О.Карпенко
