У нашому місті отцю Миколі, без перебільшення, вдалося зробити те, що раніше багатьом було не під силу. Саме завдяки його копіткій духовній та фізичній праці створена громада Української автокефальної православної церкви та побудовано храм Святого Андрія Первозванного.
У Скадовську Українська автокефальна церква була зареєстрована у 1999 році. З того часу багато священиків намагалися її розбудувати. Відкривали капличку то в аеропорту, то в будівлі станції переливання крові, то ще десь... Служби проводилися, але з житлом священикам було важко, зарплату взяти – нізвідки, бо парафії як такої не було. Не кожен міг так довго витримати, особливо молодий духовник.
Згодом за кошти спонсора почалося будівництво церкви по вулиці Гуманенка. Знову ж таки, через відсутність постійного священика, перейматися цією справою було нікому. Одного дня, коли церква вже була майже готова, під час сильного буревію будівля завалилася. Як з'ясувалося пізніше, храм було зведено майже на суцільній глині... Так ці напівруїни по вулиці Гуманенка стояли ще кілька років.
Отець Микола Коршнявий у той час служив в Українській православній церкві Московського патріархату. Він закінчив Курську духовну семінарію. За плечима було більше 20 років духовного життя, два храми, які священик побудував у Гарбузинському та Вознесенському районах Миколаївської області, велика парафія.
Але з кожним днем отець Микола все більше розумів, що церква, яка є в його душі, в його уявленні, та існуюча церква, в якій він служить, відмінні одна від одної. Найбільше завдавало болю те, що єпископ змусив україномовних священиків проводити службу російською мовою. Одного дня священик прийняв важке, доленосне для себе рішення – вийти за штат, іншими словами, піти з церкви... Окрім нього, тоді пішли з парафії ще шестеро священиків.
– Саме в цей час до мене звернувся митрополит Макарій, предстоятель Української автокефальної православної церкви, і запропонував послужити в Скадовську, – згадує отець Микола. – Я погодився, навіть дав собі слово підняти цю церкву. Звичайно, не міг уявити, що роботи буде настільки багато. Але Господь-Бог дав так, що руки не опустилися, коли я приїхав і побачив, у якому стані цей храм.
Ціле літо священик розбирав руїни, а потім купив камінь і почав відбудовувати церкву майже з нуля. Взагалі отець Микола тієї думки, що побудувати храм – це дуже добре, але церква – це не просто стіни, церква – це перш за все люди.
– Спочатку я служив молебень фактично в порожній церкві. Але повз нашу вулицю люди водять корів на пасовище. Одного разу бачу: зупинилася біля церкви бабуся... Потім – друга, третя... З тих жіночок і почалася моя парафія. Дякувати Богу, зараз у нашому храмі тільки півчих можна нарахувати до десяти, – каже отець Микола.
Кожен, хто приходить до храму Святого Андрія Первозванного, знає, що це православна українська церква, а статус автокефальної свідчить про її самостійність. Хоча... через незнання історії та релігієзнавства дехто й досі вважає подібні церкви сектами й обходить їх стороною.
– Якщо ми – українці, якщо ми себе поважаємо, якщо ми любимо й шануємо Україну, то ми повинні мати свою церкву та свого Патріарха. Я був у Молдавії – там у храмах служать молдавською мовою, у Вірменії – вірменською. А чим ми інакші? Коли люди почали приходити до нашого храму, я запитував, якою мовою вони хотіли б чути проповідь. Більшість просили старо-слов'янською. Та коли я почав правити службу, ніхто нічого не розумів, ця мова дійсно архаїчна. І тоді ми перейшли на українську – парафіяни сказали: «Батюшко, так і служіть!».
До храму Святого Андрія Первозванного приходить дуже багато російськомовних віруючих, переселенці з Донбасу та Луганщини, скадовчани, які живуть у Східному мікрорайоні міста. Затишно всім! У Свято-Андріївському храмі немає зайвих пишнот, великої кількості позолоти та мармуру, але переступаєш поріг – і душею відчуваєш тепло, хочеться тут залишитися, повернутися сюди знову.
До Свято-Андріївської церкви люди йдуть не лише на свята, а й похрестити дітей, обвінчатися, по-християнськи провести в останню путь рідних і близьких. Але при цьому ніде у храмі не побачиш «тарифів» на церковні обряди. Їх тут просто немає! Люди залишають пожертву у скриньці, хто скільки зможе. – Молитва за гроші – це вже не молитва. Це бізнес! – не приховує обурливих емоцій отець Микола.
Сьогодні будівництво храму Святого Андрія Первозванного триває. Роботи ще чимало і всередині будівлі, і зовні, причому багато що отець Микола виконує сам. – Коли Господь роздавав таланти, одному дав талант бути художником, другому – навчати дітей, третьому – ще щось. А мені, мабуть, – йти будувати церкви, – з посмішкою зауважує священик.
Отець Микола і справді має золоті руки будівельника. Він і камінь кладе, і штукатурить, і шпаклює... Усе в нього виходить до ладу. Але, звичайно, навіть на будівельні матеріали потрібні кошти. Скадовські підприємці не залишаються осторонь і допомагають храму, хто чим може.
– Нас дуже підтримують Петро Іванович Шпак, Марія Іванівна та Олександр Євгенович Горяїнови. Дирекція скадовського ринку нещодавно допомогла нам з цементом. Одна жіночка, її звати Оксана (до речі, вона росіянка, вийшла заміж за кримчанина, а після анексії Криму переїхала до Скадовська), допомогла зробити в будівлі храму гарну стелю. Ми вдячні всім і кожному за найменшу пожертву, адже люди це роблять від усього серця, – наголосив отець Микола.
Родина священика залишилася у Вознесенську, перевезти її поки що немає куди, та й часто бачитися, на жаль, не вдається – храм не можна залишати без до-гляду. За ці роки, коли отець Микола від'їжджав додому, по поверненню міг побачити різне: то в храмі вибиті вікна, то хтось підкинув дохлу кішку чи навіть гадюку...
Але попри такі прикрі випадки, отець Микола відчуває, що духовність у нашому місті перемагає над злобою і ненавистю: - Люди стали більше поважати один одного, частіше розмовляють рідною мовою. Навіть ті, хто народився і виріс у Росії, а сьогодні живе тут, ходять у вишиванках, спілкуються українською. Люди стали більш духовними, більше цінують землю, на якій живуть, – каже отець Микола.
Наша розмова відбулася напередодні найбільших для українців свят – Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України. Користуючись нагодою, отець Микола адресував вітання усім скадовчанам: – Любі українці, від щирого серця, з безмежною шаною та любов'ю хочу привітати вас з Днем Незалежності України – найважливішим святом для кожного громадянина нашої Батьківщини!
Нехай Божа ласка та милість оберігає вас, дарує вам затишок та добробут в оселях, а небо над вами нехай завжди буде ясного блакитного кольору, як на нашому священному прапорі, а головне – нехай це небо обов'язково буде мирним для кожного з нас! Народе, ми повинні повсякчас пам'ятати, що допоки живе у наших серцях Віра, Надія та Любов – ми, власне, і є народом, ми є Україною!
Миряни, нехай Господь вам дарує здоров'я, наснагу та любов! Серця ваші нехай освічуються безмежною любов'ю до Господа нашого і до України. Божа благодать нехай зійде на кожного з вас, а всілякі негаразди вас нехай оминуть, а в серцях ваших нехай оселиться благодать та спокій, даровані Богом.
Живіть з вірою! З непоборимою вірою у щасливе майбутнє наших дітей, онуків і всього народу України, бо всі ми є братами і сестрами, однією родиною, яка любить свою Батьківщину та плекає у серці шану до неї. Живіть з миром, починайте кожен свій день з посмішки та дяки Богові за все, що ми маємо.
Многая літа та всього вдосталь вам і вашим родинам! Помоліться в цей день за всіх тих, хто бореться за нашу з вами рідну Україну, хто віддав своє життя, хто продовжує відстоювати її незалежність. Всім нам буде дароване благословення і щастя!
Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА
