На 109 тисячах гектарах його території процвітають тридцять видів рослин, тринадцять видів риб, сорок видів комах, вісімнадцять видів тварин, внесених до Червоної Книги України. Тут на привіллі пасуться дикі коні, що їх у народі називають чорними мустангами.
На островах біля узбережжя гніздяться пелікани, ба навіть арктичні гаги.
Знайшлося місце й чорноголовій чайці – шанованом селянством «крилатому агроному», яка винищує на полях шкідливих комах. ЇЇ навіть у емблемі ЧБЗ увічнили.
Але вшановують науковців не тільки за те, що вони дбайливо оберігають та вивчають унікальний світ – дивом уцілілий шматочок легендарної Гілеї, оспіваної ще батьком історії Геродотом.
А впродовж всієї своєї історії заповідник намагалися розірвати на шматки й отримати від цього зиск. А його трудовий колектив змушений був усіляко захищати його від бажаючих ловити тут у промислових масштабах рибу, відстрілювати качок та навіть лебедів, випасати у піщаних дюнах овець.
У ті чи інші часи за СРСР з охоронної зони влада безсоромно видирала шматки для господарської діяльності – тут навіть облаштували військово-морський полігон для бомбометання із знущальницькою назвою «Вільний порт».
Потім у заповідні затоки Чорного моря скидали грунтові води з двохсот свердловин вертикального дренажу, намагалися будувати на узбережжі приватні оздоровниці. А до каскаду унікальних Потіївських озер зливали стоки з очисних споруд курортного селища Гола Пристань.
У тому, що заповідник відстояли – є безсумнівний внесок не тільки керівництва ЧБЗ, але й кожного його працівника – від директора Анатолія Юрченка до наукових співробітників, єгерів, водіїв.
Тому з нагоди ювілею на них пролився «золотий дощ» з цінних подарунків, подяк та почесних грамот від Верховної Ради України, Національної Академії Наук України, Херсонської облради та облдержадміністрації.
Вітаючи колег, знаний учений та екс-ректор Херсонського державного університету, доктор біологічних наук Олександр Ходосовцев сказав промовисту фразу: «Я ступив на землю Чорноморського біосферного заповідника ще 1992 року, і з того часу щороку приїжджаю сюди, ніколи не залишаючись без нових відкриттів».
