Херсонська жінка із внутрішнім світлом

Херсонська жінка із внутрішнім світлом
Кожна людина наповнена своїм власним, внутрішнім світлом. І це світло  робить сама людина. Її внутрішнє світло, її любов та справжня доброта - це сила, яка освітлює світ навкруги. І навколо нас світла рівно стільки, скільки ми його віддали. 

Саме такою є героїня сьогоднішньої розповіді. Напередодні жіночого свята – 8 березня, розмова з чарівною, гарною, тендітною  і водночас відповідальною жінкою – генеральним директором лікарні ім.Є.Є.Карабелеша Аллою Малицькою.

На формування її особистості вплинула сім’я.  Мама з сім’ї,  де  було 8 дітей, тато, де росло семеро. Чуття єдиної великої родини було закладено з самого дитинства. Сімейні традиції і загальні збори стали важливими і цікавими для дітей. 

До Криму вирішив переїхати дідусь, коли Крим «українізували». Він потім пояснив, чому так сталося. Залишили прекрасну Черкаську область, щоб жити і розвиватися. Мовляв, у нас велика родина, а  там давали землю і є можливість разом долучитися до розвитку України. 

До цього часу Алла Павлівна пам’ятає  як двічі на рік  до Різдва і до Великодня бабуся білила будиночок. Тоді маленька дівчинка не розуміла для чого це робилося, гадала – така українська традиція.  А тепер як лікар  пояснює: якою ж бабуся була далекоглядною – кращої дезінфекції і не придумаєш.

Алла Малицька на сьогодні заслужений лікар України, лікар вищої категорії з організації охорони здоров’я, член Асоціацій гастроентерологів та гепатологів України та Росії, секретар міської Асоціації лікарів. І за все, що їй вдалося досягти у житті і бути такою, якою стала сьогодні, завдячує родині, в першу чергу батькам.  

До того ж, з власного життєвого досвіду жінка зрозуміла: ти повинен знати чого хочеш і що тобі ніхто нічого не винен. За таким принципом живе сама  і навчає такому ж правилу свою любу доньку з незвичним іменем Іона. 

Таким оригінальним і прекрасним іменем її дитину назвала мама, яку вона обожнює і з вдячністю згадує про неї. Маючи творчі таланти, головна людина в її житті ділилася з нею усім, чого знала сама і хотіла бачити у своїй дитині.  У кожної людини є можливості, але їх треба розвивати.  

- Коли я це зрозуміла стало так легко, і в сім’ї більше порозуміння. Зрештою своїм життям ти розпоряджаєшся сам, - ділиться Алла Павлівна. - Свою маленьку батьківщину з Криму я перенесла на Херсонщину. Біля дачного будиночку ростуть нарциси, тюльпани. Є ірисарій, де близько 20 і більше сортів ірисів, різних квітів. У мене родить інжир, кизил, фундук. Тогоріч був величезний врожай гранату. А різні сорти винограду асоціюються із сонцем і Кримом. До того ж радо обмінюємося рослинами з іншими дачниками. А це захоплює, радує…

Шанувати землю і її дари знову ж таки навчила бабуся. Бувало так: з’їла бабуся абрикос і кісточку садить. Мало хто вірив, що з того виросте щось путнє.  Але  - виростало…

Бабуся була «мічуріним в лапках». Чи то легка рука, як зараз прийнято говорити, чи то душа і надія вкладена в ту кісточку...

- Зараз із донькою захоплюємося піонами. Нещодавно посадили піони «іто» і  чекаємо…Є жовті, коралові, рожеві з батьківського дому.  Але постійно розсаджуємо полісадник. Це так гармонійно – радує і заспокоює. Кримських рослин у нас чимало. Так, ростуть анімони. Прості, схожі на ромашки, але інші: ніжні, красиві. Садок у нас красивий. Все що садимо – все приймається і  росте. На щастя, до встановлення кордону, багато чого вдалося привезти з батьківського дому і це по-справжньому радує.

Малицька Алла обрала професію, яка традиційно чомусь вважалася чоловічою. У минулому столітті  представниць жіночої статі взагалі не допускали до навчання, тим більше проявляти себе в медицині. Та часи змінювалися. 

І от на сьогодні багаточисельний колектив лікарні ім. Є.Є.Карабелеша складається на 85 відсотків  із жінок. Це – лікарі, медсестри, облуговуючий персонал. І на цих тендітних плечах лежить рутинна важка робота. І з ними потрібно мати тісний контакт і взаєморозуміння. Це, погодьтеся, непросто.

Сьогодення диктує свої умови. І якщо в Україні не так багато хірургів-жінок, то за кордоном, у тій же Німеччині, їх все більше. Є сподівання, що гендерна політика внесе свої корективи і в медичну практику в Україні.

Але незважаючи на обмеження, є славні імена жінок, які внесли свій вклад у розвиток медицини на Херсонщині. Наша героїня з теплою вдячністю згадує   Анну Нікітічну Щедролосєву, яка залишила важливий слід у її формуванні. Лікар з великої літери. 

- Я захоплювалася її жіночністю, розумом. Довгий час у професії позначився і на тих, кого вона навчала.  Ще були начмеди Лошкарьова Ніна Іванівна з плеяди невропатологів,  Дещенко Лілія Вікторівні і Волошині Євгенія Іванівна. Коли приходив новий лікар, то вони обов’язково брали його під своє крило. 

Взагалі у нашій лікарні традиції наставництва на високому рівні, по-домашньому, по-материнському підходять до питання введення в курс справи молодих фахівців, - ділиться Алла Павлівна. - Коли я прийшла, то мене так зустріли, наче на мене тут давно чекали. Мікроклімат – це дуже важливо. Досвід передається молодим, цей процес не зупиняється.

Звичайно, як кожній людині, потрібен відпочинок, і не тільки фізичний, а й душевний. Закохана у свій рідний край, Алла Малицька зізналася, що на Херсонщині  також є місця, які вона відверто любить і захоплюється. Її з чоловіком однокурсники приїхали в таврійський край раніше від них на кілька років. Друзі за розподілом потрапили до  Старої Збур’ївки Голопристанського району. 

Коли навчалися в інституті і херсонські студенти хвалилися, що у них теж є море і красиві місця, то не дуже вірилося. А потім приїхали і закохалися в пониззя Дніпра. Це на стільки привабливі місця і естетично, і енергетично, що таке можна тільки відчути серцем. Бували часи, коли Малицькі з товаришами тут і на байдарках каталися. Але це вже спогади.

Малицька Алла по праву може називатися щасливою жінкою. Має улюблену роботу, медичну сім’ю, в якій і чоловік, і донька допомагають людям бути здоровими і красивими. Ще, правда, вона мріє про те, щоб її лікарня розвивалася, зокрема, були введені нові технології. Спеціалісти є, а от вкладення потрібні.  

І ще жінка бажає, щоб був мир на землі і люди перестали бути злими і заздрісними. І щоб збулася суть теми її твору у випускному класі: коли робота задоволення – життя насолода…

Галина ЛИСЕНКО  
© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів