Олександр Книга: Херсон задає тренди

Олександр Книга: Херсон задає тренди

Застати керівника Херсонського академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша у власному кабінеті виявилось не так вже й просто: гастролі, депутатська робота, зустрічі та переговори у міністерстві.

Проте все ж вдалось розпитати Олександра Книгу про нове покоління глядачів, рекорди та секрети незгасимого оптимізму.

- Олександре Андрійовичу, цьогоріч херсонський театр активно гастролював. Я б навіть сказала займався культурною дипломатією.

Чи планується подібна активність і наступного року? Чи вже маєте запрошення до якихось країн?

Уже маємо план колаборації з нашими португальськими друзями – режисером Руї Мадейрою. Від їх сторони буде режисер, художник по костюмах і виконавець специфічних португальських пісень. Від нас – наша творча трупа, оркестр. Зараз португальська сторона домовляється про гастролі майбутньої вистави у 5 містах Португалії. Перед цим, безумовно, її побачать херсонські глядачі.

Дуже великі плани у нас із Грузією. Цьогоріч ми вперше відвідали цю країну. Побачили, які там гостинні та добрі до українців люди. Бо вони самі вже пройшли той шлях, яким зараз іде Україна. Мова і про конфлікт з Росією, і про багато іншого. У квітні ми їдемо до міста Озургеті, де після капітального ремонту будуть відкривати театр. Цей колектив уперше завітав на фестиваль «Мельпомена Таврії» у 2019 році. До речі, його директор дав завдання будівельникам, аби і у їх театрі з'явилась така ж сцена під дахом, як і у нас. У червні ми плануємо поставити грузинську п'єсу з грузинським режисером і нашими акторами. А потім цю виставу повеземо на фестивалі до Грузії.

У лютому я лечу до Стамбула на першу конференцію Євразійської асоціації театрів, одним із засновників якої я був. А вже друга конференція може відбутись під час фестивалю «Мельпомена Таврії». До Туреччини наш театр завітає у вересні з виставою «Лавина». Продовжимо співпрацю із Румунією, також нас запросили на фестиваль до Молдови. Є запрошення з Узбекистану, ведуться певні перемовини з Китаєм.

Ось так вже багато років, не чекаючи вказівок згори, займаємось культурною дипломатією. Навіть незважаючи на різні мови – ми робимо одну справу, глядачі нас розуміють. Під час наших гастролей до Румунії з виставою «Межа» мене дуже вразив один випадок. У передостанній день, у місті Пітешти, працівниця сцени, яка не розуміє української, після вистави підійшла, обняла мене і заплакала.

Через мистецтво, через емоцію, ми можемо достукатись до сердець один одного. І показати Європі, що ми не якась варварська країна, де лише корупція та розподіл бюджету. А що ми нація, зі своєю культурою, зі своєю історією. І цим ми можемо бути цікаві.

- А як щодо проєктів від Українського культурного фонду?

Плануємо багато чого реалізувати завдяки співпраці з Українським культурним фондом, ми вчимося писати проєкти. Зараз там змінились правила і тепер одна організація може подати десяток заявок. І 5 можуть підтримати. Тож намагаємось шукати фінансування на наші проєкти. Для прикладу: спілкуємось з Руї Мадейрою, а він каже, що в середньому одна постановка коштує 10 тисяч євро. Але він розуміє, що ми живемо в Україні, тому половину витрат на нашу спільну виставу покриє португальська сторона. Але ж другу частину коштів нам потрібно десь знайти.

- Ви сказали, що Вас запросили на відкриття кількох театрів за кордоном. Якийсь капітально відремонтували, якийсь звели з нуля. А як щодо нашого театру? Наприклад, ремонту фасаду?

Наразі є заклади, які більше потребують ремонту. Проте в мене є проєкт на 15 мільйонів щодо повної заміни звуко-технічної частини нашого театру. Це не одну лампочку замінити, а цілі кілометри дротів, які прокладали ще у 60-ті. А це не просто забаганка, це, в першу чергу, питання безпеки.

Голова облдержадміністрації пообіцяв мені посприяти, можливо будемо стукатись до держави, аби вона виділила якісь кошти. Наразі ми відновлюємо наш великий репетиційний зал, кошти на ремонт якого частково виділила обласна рада, частково наші кошти. Бо потрібно створювати комфортні умови як для глядачів, так і для самих працівників.

- Зараз існує велика кількість різноманітних тренінгів. Кілька років тому, під час «Мельпомени Таврії», Ви проводили семінар для театральних менеджерів з усієї України. Чи плануєте Ви його повторити? Бо досвіду у Вас багато, та й гроші на цьому можна заробляти.

Зараз по країні пішла певна хвиля, люди хочуть отримувати додаткові знання. Думаємо, наступного року створити таку школу театрального менеджера онлайн. Певні ідеї є, бо нам дійсно є чим поділитись з іншими колективами. Ні у кого немає стільки сценічних майданчиків. А ми їх зробили самі. Ніхто не випускає таку кількість вистав, як ми.

Ми, можна сказати, задаємо певні тренди. З приходом контрактної системи керівниками театрів іноді стають люди, які не мали до нього відношення. Тож можемо поділитись з ними досвідом, як вся ця система може працювати. Зараз проблема в іншому – не можемо знайти часу для обміну досвідом. Але я думаю, що це обов'язково станеться.

- Багато хто проводить семінари з лідерства, вчить як керувати великими колективами. Що робите Ви, аби Ваші творчі підлеглі не вигорали?

Намагаюсь постійно шукати мотивацію, дати кожному роботу. Тому ми і випускаємо 16 прем'єр на рік, аби максимально задіяти усіх акторів. Серед колективу проводимо анонімне анкетування, аби дізнатись настрої, чого не вистачає. З нового року планую запустити оцінювання роботи адміністративного персоналу. Нехай працівники анонімно виставляють кожному оцінки, і мені в тому числі. А за результатами вже будемо робити висновки.

Як казав Станіславський: «Театр – це мистецтво колективне». Тому тут всі головні – від техперсоналу до акторів. Бо якщо геніальний актор у геніальному костюмі поповзає по брудній сцені, то глядач вже буде дивитись не на геніальну гру, а на брудні штани.

- Поговоримо про репертуар. Чи почали змінюватись смаки у херсонського глядача?

У нас на кожну серйозну виставу з'явився свій глядач. Наприклад, на «Лавину» чи «Каліку з острова Інішмаан». Хоча зовсім нещодавно квитки на них не так активно продавались. Можу сказати, що зараз активно почав зростати попит на класику. Тому наступний рік ми для себе вирішили зробити роком класики. У нас буде Шекспір, Островський, Чехов, Гоголь, буде багато цікавих речей.

- А як виховувати глядача, як зробити так, аби ті ж самі школярі із задоволенням йшли до театру?

Ми зараз змінюємо нашу співпрацю зі школами. Бо нещодавно я напружився: прийшла школа на виставу. І я дивлюсь, на сцені грають актори, а у половини залу світяться гаджети. Тобто діти дивляться не на сцену, а в телефони. Тому ми зараз взяли на роботу дівчину, педагога. Вона буде відповідати за роботу з навчальними закладами. Зараз там проводять анкетування, бо нам цікаво знати, що самі діти хочуть бачити. І вже маємо перші результати. Діти написали, що не хочуть ходити туди, куди їх «заганяють». Вони самі хочуть обирати, що їм дивитись. Тому ми зараз думаємо як правильно з ними працювати. Чи почати з лекцій, обговорення їх проблем, чи запрошувати їх на проблемні вистави.

Молодь задає власні вимоги і ми маємо їм відповідати. Для цього, наприклад, ми відновлюємо виставу «Наталчина мрія», зараз працюємо над спільною роботою з антинаркотичною асоціацією. Бо тема наркотиків соціальна, особливо коли дивишся скільки подібної реклами щодня з'являється по місту на кожному кроці. У нас активно працює творча лабораторія, яка вже переросла у студію «18+». Зараз там ідуть репетиції за п'єсою херсонського автора, яку ми неодмінно представимо.

Разом із цим ми продовжуємо роботу і з нашим дорослим глядачем. Я дуже хочу, аби до театру ходив наш херсонський бомонд. Це люди, які чогось досягли у житті, у них є ім'я та кошти.

Проте багато з них, чомусь, ходить виключно на гастрольні вистави. Я дуже радію, що зараз до театру почали приїздити глядачі з області. І якщо ще років 5 тому ми там ледь 10-20 квитків могли продати, то тепер у нас там аншлаги. А це означає, що попит суспільства на культурний продукт збільшився. І ми маємо за ним встигати.

- Візитівка Херсонщини «Мельпомена Таврії». Я розумію, що один фестиваль у Вас плавно переходить у наступний. Тож, чим будете дивувати у 2020 році?

Цьогоріч ми вже з 1 вересня почали приймати заявки на участь. І плануємо завершити у лютому. Фестиваль, маю надію, буде потужним, хочемо його підняти на новий рівень в технічному плані. Бо, чесно кажучи, вже втомились, «на коліні» робити якісь речі. Тому в цьому питанні ми сподіваємось на підтримку Українського культурного фонду.

Обов'язково буде літературний театр, де відомі українські письменники презентуватимуть свої роботи. Зараз дуже модні різноманітні перфоманси. Обмірковуємо таку ідею. Є ідея якось задіяти, наприклад, наш морський порт чи суднобудівний завод. А може ми відкриємо новий майданчик – зробимо, наприклад, водний театр. Чому б ні, річки та моря у нас є. Тому слідкуйте за рекламою!

- Зараз по Україні котиться хвиля встановлення різноманітних рекордів. Чи чекати чогось подібного від нашого драмтеатру?

Я до них дуже спокійно відношусь. Останнім часом ми їх певним чином знівелювали. У нас є кілька ідей, можливо, не зовсім пов'язаних з театром. Ми їх виношуємо вже рік. Говорити про них поки що не буду, бо колись сказав, потім бачу, а інші нашу ідею вже використали. Тож чекайте новин від нас наступного року.

- Я знаю, що у Вас є мрія про справжню алею зірок.

Першу зірку Анатолія Толока ми зробили, але вона стирається і виглядає не зовсім так, як нам би хотілось. Хочу зробити гарну, фундаментальну алею до Дня театру. Зараз збираємо ідеї та кошти. А, можливо, вона з'явиться завдяки якомусь небайдужому спонсору.

- До речі про спонсорів. Чи бачите Ви тенденцію, що заможні херсонці почали більш активно пропонувати свою допомогу театру?

У театра є друзі, і я їм щиро вдячний за підтримку. Останнім часом є тенденція, що люди, у яких є кошти, хотіли б побачити себе у виставі. Тому наступного року хочемо дати їм можливість зіграти на сцені за певні кошти. Чому б не зробити таку «фішку».

- Наш театр став певною «кузнею кадрів» для столиці. Узяти хоча б улюбленців глядачів Сергія Кіяшка та Олександра Мельника. Чи побачимо ми їх знову на херсонській сцені?

Такі ідеї у нас були від самого початку. Але тоді у хлопців просто не вистачало часу. А зараз ми думаємо, що час зробити якусь колаборацію. Ми над цим працюємо.

- Олександре Андрійовичу, те, що Ви оптиміст, вже знає половина Європи. Як зберігати такий настрій, коли в країні важкі часи, за вікном розбиті дороги та реклама наркотиків на стінах?

У мене є любляча сім'я, мої друзі, мій колектив. Ну а далі починаємо відновлювати те, що треба відновити, зафарбовуємо рекламу наркотиків, саджаємо дерева і так весь час. Якщо весь час робити продуктивні речі, то на поганий настрій просто не залишиться часу.

Спілкувалася Олена ПІМЕНОВА