Ірен Роздобудько: Все, що зроблене, я забуваю, аби робити щось нове

Ірен Роздобудько: Все, що зроблене, я забуваю, аби робити щось нове

Херсонський прозаїк, публіцист, інтерв'юер Макс Плющ поспілкувався з відомою українською письменницею, ілюстраторкою та сценаристкою Ірен Роздобудько.

...Розпочинати інтерв'ю з особистістю такої величини нелегко, оскільки є ймовірність зморозити щось не те, звернувши не туди. Але ми спробуємо!

- Тож, Ірен, ким мріяли стати в дитинстві?

- В дитинстві я мріяла... продавати морозиво. Але коли одного разу, набігавшись у дворі, заскочила, аби заховатися від хлопців, до бібліотеки - вона розташовувалася на першому поверсі будинку - побачила полиці з купою книжок. Здивувалася, що на світі є книжки, які пишуть для інших якісь люди і вирішила, що я теж буду писати книжки. Мені було років шість. З тієї пори я почала складати різні історії і записувати їх у нотатник. Він досі десь зберігається у мами. Так що мій вибір був з дитинства.

- Похвально! Колись треба буде той нотатник випустити у світ в друкованому вигляді. Розберуть весь тираж стовідсотково!

Ви перебільшуєте... Дякую!

- Не віриться, що Ви не володіли зовсім українською мовою...

Ну, те що "не володіла" - це не зовсім вірно. Моя бабуся була вчителькою укр. мови і літератури. Це трішки міф, що в Донецьку зовсім не було української. Вона була... Особливо за межами міста. А в місті, в часи молодості моєї мами вважалося, що краще говорити "по-городському". Тому мова була на побутовому рівні. Співали пісні, вчили вірші. На кожне свято, пам'ятаю, я була в українському костюмі. Так що мовою володіли, але мало вживали.

- З тієї купи професій, що Ви опановували, одна незрозуміла - шпрехшталмейстер в цирку. Розтлумачте...

Шпрехшталмейстер - людина, яка оголошує в цирку номери. Я ходила тоді до театральної студії, мала добру дикцію, тому якось мені запропонували підробити в цирку.

- Для тих, хто комплексує, треба додати, що відома тепер письменниця свого часу працювала завідувачем відеосалону в кінотеатрі, а також офіціанткою в ресторані...Яку музику слухаєте?

Ох, Максе, якби у мене на те був час.. люблю авторську пісню і класику - Альбіноні, Малер, Моцарт...

- Ваші улюблені фільми?

Улюблених фільмів багато... один з таких - "Амаркорд" Федеріко Фелліні. Я люблю "класику жанру" і важко сприймаю "art-house".

- Чим любите займатися у вільний час?

У вільний час можу займатися чим завгодно... Можу просто лежати на дивані і читати чи дивитися кіно. Можу готувати щось незвичайне або малювати. Всі мої "хобі" - психологічне розвантаження. Адже якщо "хобі" стає постійним і однозначним - то вже не хобі, а професія.

- Опишіть своє найбільше досягнення і найбільш вражаючий провал.

Я користують "формулою" поета Бориса Пастернака: досягнення від провалу ти не мусиш відрізняти. Варто просто рухатись. А що ти зробив успішного чи провального - то вже розсудять люди.

- В чому секрет успіху?

Секрет успіху... Його немає. Якщо ти програмуєш себе на успіх - завжди програєш. "Програмувати" варто на любов до людей, на чесність, відвертість, і підкріплювати це все своєю діяльністю, своїм життям. І якщо ти, зрештою, зможеш зробити так аби від твоєї любові, чесності і діяльності комусь стало легше жити - оце і є успіх.

- Користувалися попитом Ваші твори в школі, університеті?

В університеті я ще не писала книжок. Тільки для себе.

- Чи пробували Ви себе в написанні казок?

Я починала з казок. Перша моя публікація була в журналі "Соняшник" - казка "Коли оживають ляльки". Я і зараз пишу для дітей. Ось, чекаю на вихід нової книжки для 3-річних малюків у видавництві "Фонтан казок".

- Ви працювали в багатьох періодичних виданнях, зокрема заступником головного редактора в журналі "Наталі", головним редактором журналу "Караван історій. Україна" та журналістом у журналі "Академія". На вашу думку, журнали у друкованому вигляді довго існуватимуть?

Глянсові журнали - це не просто "чтиво", це ще дизайн, гарні фото і можливість розвивати смак (якщо журнал добрий), тому багато прихильників журналів будуть їх купувати. Ще такі журнали залюбки передплачують бібліотеки. Думаю, що такі видання будуть існувати навіть довше за паперові книги.

- Поговоримо про Ваші ґудзики, а точніше про романи "Ґудзик" та "Ґудзик-2. Десять років по тому." Перший твір у 2005 році здобув перемогу у конкурсі "Коронація слова", а у 2008 році його було екранізовано. Розкажіть історію створення...

Я не перечитую своїх книжок і говорю про них "через силу", якщо це цікаво комусь. Все, що зроблене, я ЗАБУВАЮ, аби робити щось нове. Все, що я хочу сказати у відповідь на всі (всі!) запитання - я вже давно написала в книжках. Гадаю, їх можна читати "з олівцем" аби знайти відповіді на питання, які хвилюють моїх однодумців.

Мені часто буває "пофіг" все, що про мене пишуть і думають. А думають, частіше за все, не те, що є насправді. Тому я не хочу бути "ілюзією" і для Вас, і для ваших підписників в тому числі. Краще читайте книжки. І це буде найсправжніша і найвідвертіша розмова. Якщо такої розмови немає в книжках письменника - він брехло! Якось так на завершення...

- Спасибі за ексклюзивне інтерв'ю!

Спілкувався Макс ПЛЮЩ