- Відколи почав писати? Чому саме поетична творчість?
Це почалось ще в школі, в класі дев'ятому.
Але спочатку було не писання а малювання портретів (писати портрети не дозволяв низький рівень професіоналізму, тому я їх малював).
Вечорами вдома якось не дуже хотілось робити уроки, але внутрішній поштовх постійно давав якийсь потяг до того аби щось створити. І я почав перемальовувати портрети з книжок історії.
Щоправда ще в років 10 теж малював всіляких динозаврів, якщо це можна вважати якимсь початком, чи точкою відліку в творчості. Потім, в класі десятому, під руку потрапила касета кінострічки "Вогнем та Мечем". Дома відика не було, але через знайомих вдалось її поглянути... І коли я повертався додому то мене так накрило атмосферністю кіно, що переспавши я проснувся, а в голові стояв перший мій вірш) І я його написав. Так і почалась поезія) Все таки не одному Мєндєлєєву корисне прийшло уві сні)
- Як називався перший вірш? Про що він був?
"Три битви". Перші 4 рядки наснились і в "поствогне-мечевому" настрої були про часи Хмельниччини)
- І це в десятому класі! Не про кохання, не про непорозуміння з однолітками, а про битви!
Так, фільм дуже мене зачепив... Плюс паралельно для себе я читав Грушевського "Історія України - Руси", тому якось було не до кохання в тому вірші. Твори про кохання здавались чимось занадто інтимним, я їх почав писати за півроку після першого твору
- До малювання не повертаєшся?
Періодично хочеться але фотоапарат вбиває в мені цей потяг.
- А з цього моменту можна детальніше? Захоплюєшся фотографуванням?
Як кажуть якщо в тебе є скрипка ти ще не скрипаль, але якщо фотік то вже майже фотограф. Фотоапарат - це як рекламна пауза, що змушує забути про все довкола, паралельно концентруючись на деталях довкілля. Ти забуваєш про те що довкілля з тебе щось вимагає, і граєшся з його шматочками немов, фіксуючи й любуючись їхньою красою.
Хоча назвати себе фотографом не можу - часу мало на те, сміливості, й внутрішнього авантюризму для частих подорожей. Але фоткати люблю, коли випадає нагода. Мабуть так заміщається потяг малювати.
- Якщо фотоапарат - це рекламна пауза, яке для тебе місце в житті займає поезія?
Інколи питають - чи це хобі? Чи робота? Не робота точно, бо не приносить жодного прибутку. З приводу хобі, мені це слово не подобається. Воно асоціюється в мене зі збиранням марок чи банок з під газіровок та пива.
Велопрогулянки, рибалка - це сприймаю як хобі... А поезія це як другий голос, паралельний. Це як частина тебе. Третє око що ти його всім показуєш, як ти через нього бачиш світ.
- До речі ким працюєш?
В будівництві інженером.
- На Заході письменник може дозволити собі займатися виключно творчістю. В нас ситуація дещо інакша. В чому проблема?
Я думаю і на заході є люди що пишуть цікаві речі, і не можуть собі багато чого дозволити. Скільки американських кін про бідних сценаристів, які шукають кращої долі в Голівуді, ми бачимо. І лише розкручені, брендові письменники мають прибуток, рівноцінний рівню загальному по країні. Так і в нас - брендові беруть певні матеріальні вершки, аматори живуть на рівні своєї країни. Це закономірно...
Не хотілось би виділяти себе, як поета, з праці водія тролейбусу, за яку він має теж добре отримати в кінці місяця. Кожен працює на своєму полі і кожен достойний жити як людина. Так що тут питання вже глобальніше, чому в нас такий рівень загальний життя. Хочу лише зазначити, що на мою думку, голодний митець більш схильний говорити правду і гостро бачити, аніж загромаджений матеріальними благами.
- Повністю погоджуюся. Аматори мені здається біль чесні. Та й відсутність чогось завжди мотивує.
Це так. Єдине що - серед них дуже багато поганенького матеріалу, так що діаманти розгледіти важко.
- Багато з тих хто пише вважає себе Великим по суті перебуваючи на досить низькому рівні. А тому читач сам визначає де справжні, а де позери.
Згоден. Щоправда якщо зважати - що кожен має бути щасливим в душі, і якщо він вважає десь глибоко себе великим, і не шкодить іншим а просто щасливий з того, хай вважає.) Зрештою іскра похвали за зроблене починається саме з того хто це зробив - автора діяння.
- Типу треба себе любити в першу чергу, а потім тебе полюблять інші?
Треба себе поважати і вірити в свій успіх. Слово любов пусте без взаємодії з іншими. Опустимось на рівень нижче - це як секс із собою, ну що це за секс?
- Хах, треба занотувати! Натхнення в простих речах чи є щось особливе? Я про поезію.
Тут все індивідуально. Нещодавно довелось переглянути "Паттерсон" Джармуша здається, там водій автобусу (знову до водія), він же поет, ловив творче в деталях - коробка сірників, дівчинка на тротуарі, краплини дощу на склі. В мене таке теж буває, але частіше все народжується з чогось глобального.... Ну скажімо - вторгнення іншопланетян, чи великі битви минулого. Хоча в ліриці, справді - достатньо малої деталі (простої речі), мов зернини.
- Перед публікою виступаєш?
Ні, комплекси. На пенсії може...
- Та ну, не повірю. Соромишся?
Коли багато очей на мене дивиться, таке враження що зараз почнеться якийсь "шухєр". справді є страх облажатись, затупіть. З тієї ж причини майже ніколи нормально тост сказати не можу, чи привітання на весіллі.
- Виходить своє доносиш переважно через Інтернет?
О слава йому! Спочатку Інтернет і комп'ютер був мечем що рубав по творчості, і втягував у інші речі, яких тут повно... Але зрештою творчість перемогла, і тепер цей меч став мачете в джунглях, шо прокладає путь.
- У що втягував? Поясни.
Ігри. Біда 21 століття...
- О, є таке. Якщо грамотно використовувати Павутину, то навіть дуже допомагає авторам.
Завдяки Павутині і розширив свій творчий багаж, знання. Вона допомогла... Клин клином вишибли.
- Ну а ще поетичні збірки. Розкажи як створювалися, яка тематика і таке інше.
На певному етапі мене запитали, чи писав я колись в стилі еротики?! Дали приклади з класики російської і мені вони здались не повними. Коли спробував то виявив, що це просто. Багаж еротики накопичився на цілу збірку і потім ще одну. В решті ж книжках розбивав тематику по настроям. Окрім ліричної, значне місце зайняла релігійна, оскільки довго вивчав цю тему.
- Поєднав не поєднуване.
Можна й так сказати, хоча інколи це поєднання родить окремі невдоволення серед читача)
- На смак і колір кожному своє. Скільки всього вийшло збірок?
4 збірки, плюс були ще спільні роботи з іншими авторами... Книжок 5 ше таких.
- У сумі виходить дев'ять книг наштампував?
Чотири. коли гуртом робиш ремонт то не рахується, як сам.
- Точно. Теж непогано. Давай повернемося до еротичної поезії. Тим паче, що її кількість підозрюю найбільша. Чисто таких віршів набилося на дві збірки. Правильно?
Практично так, в останній ще є лірики трохи. Поет Серго Сокольник колись написав, що писати таке просто, і фраза засіла в підсвідомості. Тому коли творчий застій то береш, сідаєш і пишеш еротику. Рекомендую всім у кого бувають застої))
- Не скажи. Не всі можуть так майстерно закручувати еротичні теми, як робиш це ти. Мало авторів в нашій країні, які пишуть у цьому жанрі.
Можливо... я мало читаю насправді останні років 5. Важко оцінити рівень еротичної поезії інших.
- При всій відкритості таких пікантних історій, ти знаєш все таки рамки через які не переступаєш. І це прекрасно.
Максимальна відкритість і пошлість змушує того хто читає мислити прямолінійно. Я люблю коли при прочитанні хоч трошки чухається за лобом, очі розкриваються ширше від упійманих і розшифрованих образів... А кому цікаво якщо там переписано те що і на заборі)
- Круто. По декілька разів перечитую твоє. А це для мене показник. Пишеш лише українською?
Російською чомусь важче. Говорю нею але коли треба застосувати "високий слог", то українською краще вдається. Якось спробував писати англійською, і навіть хтось вподобував у західних групах на гугл+, коли той ще був живим...
Але знаю що вийшло поганенько. Людина має писати тою мовою якою найкраще вдається. Це як лишатись собою і не бути кимось іншим. Потрапляють інколи твори наших аматорів англійською, і стає якось соромно за них... Ці рими - еврідей окей.
- Здається в арсеналі є білі вірші? Ще якісь стилі зачіпаєш?
Білі спробував після фільму "Патерсон". Аж занадто там поет кльово їх подавав! Дуже рідко але експериментую. Є твори де фрази з двох, трьох слів римою в одну колонку стоять, у вісім рядків здається, а потім всі вони сплітаються у 4 рядки реченнями, теж в риму. "Любов-Вода" до прикладу вірш, або "Брат за братом". Прозу колись писав трохи. В університеті з міні-повістю "Час". Навіть перше місце взяв (єдине що виграв за все життя в конкурсах))
- Все попереду! Про що повість? (мабуть про час?)
Про одиноку душу яка захотіла спинити час, як потяг де відбувались людські трагедії)
- Зі стрімким розвитком цифрових технологій менше стали читати. Як повернути людей до книги?
Знімати більше фільмів де головний герой інколи сидить з книгою а не в тюрмі... Або якщо вже й трапилось так що в тюрмі, то з книгою) Як герой Втеча з Шоушенку. Ми візуали всі, і десь оці образи побачені на екранах моніторів, кіно - вплітаються в розум.
- Можливо. Хоча набирають обертів електронні та аудіокниги.
За ними майбутнє. Все таки досить рубати ліси на книги) Хоча з іншої сторони фізично надруковане довше збережеться... В бібліотеках Ватикану де нікому нічого не покажуть)
- Чому сам мало читаєш?
На початку дванадцятого року до рук потрапила книга Каганця "Арійський стандарт". Деякі речі прочитані там, наштовхнули на вивчення релігійної літератури, і коли я те все прочитав, праці художні стали не цікавими. Порожніми... Позбавленими сенсу. З тринадцятого року я одного Умберто Баудоліно мабуть прочитав, і Стівена Кінга пробую зараз. Але дуже важко йде.
- Ще одна з причин поганої статистики - ціна на книги. Навіть преса декому не по кишені.
Згоден, книги купувати дорого, видавати теж дорого... Тому шукаємо якийсь баланс.
З іншої сторони, як думаєш, чи вартує одна книга 3 банки шпротів?))
- І приходимо знову до Його Величності Інтернету. Знаю, що в соціальній мережі читачі пропонували теми для твоїх творів.
Кожен літератор, аматор чи профі, тримає десь думку - чи перетну я лінію писання творів на замовлення? Партії чи фіз.осіб?! Мені ця думка теж не давала спокою, тому я її вирішив використати всім у плюс, поставивши суботні теми читачів. Всі бажаючі таким чином можуть написати своє бачення для вірша, світлиною, назвою, сюжетом...
Далі я відчув що маю сили непогано інколи писати, в заданому напрямку, і вже більше року практикую це. Всім по моєму цікаво. Люди долучаються до праці і воно подвоює бажання перебувати в літературному процесі.
- Ближче до народу?
Я такий же як усі.. не Данте же.
- Ага, в тебе трохи інше прізвище. Не плануєш прозою зайнятися в майбутньому щільніше? Можливо роман?
Хотілось би звичайно. На роман не вистачить терпіння, бо мені два дні і все, більше я не можу сидіти над одним сюжетом. Починаю впадати в маразм подій, дратуватись і стає не цікаво зрештою...
От в стилі Чехова, невеличкі оповідання, цілком можна спробувати писати. Інша річ що твором у понад 500 слів, важко притягнути читача. Все таки прізвище інше (не Данте), а читають тепер великі праці в основному брендів. Такі маленькі поети як я, можуть привабити лише міні-прозовими працями.
- Є ідея, яку з тих чи інших причин не вдається давно втілити?
Дві ідеї. Все ніяк не можу написати працю по одному сюжетному, фантасмагоричному сну, бо він аж занадто фантасмагоричний, і до кінця не ясний мені)) А друга - хотілось би зняти міні-мульт в стилі бойового аніме. Був такий "Ад Данте", по Божественній Комедії... От в цьому стилі щось, але треба буде кілька-сот тисяч доларів))) Тому це завдання на наступне життя а в цьому зупинимось на тому сні.
- Сюжет сну?
Там про Каддафі який купаючись молодим зустрів Посейдона, що вручив йому містичну монету. І що з того вийшло. Але не хочеться розкривати сюжет повністю...
- Дійсно фантасмагоричний! Ок, тримай інтригу до появи. Ну добре будемо закінчувати наше ляляфа. Якось з легкої руки я назвав тебе у своїх публікаціях майстром еротичної поезії. Тому бажаю тобі увійти в історію як мінімум саме так!
Дякую. Та простять мене цнотливі люди! Успіхів і тобі із наступними задумами й проектами.
Спілкувався Макс ПЛЮЩ
