Ціль таких подорожей одна – більше ознайомитись з людьми, традиціями, відкрити для себе їх культурні та історичні цінності, побачити та розповісти, що Україна водночас різна та єдина держава, що між нами немає ворожнечі і усі однаково прагнемо миру та процвітання нашій країні.
День перший. О 6-й ранку херсонські журналісти вийшли з потяга і здивувались - нас зустрічав рясний дощ. Ми виїхали з засніженого Херсона і потрапили в дощовий Тернопіль. Добре, що таксі замовили заздалегідь, тому швидко доїхали до готелю. Слід зазначити, вартість поїдки в таксі менша ніж у Херсоні, та й місто саме не велике, компактне.
Зарваниця - Марійський духовний центр
В перший день перебування нас запросили відвідати Марійський духовний центр у Зарваниці. Це одна з найбільших святинь Української греко-католицької церкви, порівняти її можна з Почаївською або Святогірською лаврою. Зустрічав журналістів та проводив екскурсію служитель храму отець Микола Медюх. Він виявився жартівником та дуже гарним екскурсоводом. Тому час для відвідання духовного центру ми значно перевищили, і подальші екскурсії були з запізненням на півтори години.
За легендою, зародження Зарваниці розпочалось у 1240 році, коли під час набігу монголів був спалений Київ, а уцілілі люди втікали на захід. Один із ченців чудом врятувався та довго переховувався від ворогів. Багатоденна подорож та голод знесилили його, засинаючи у лісі, він молився за знедолений край, благаючи заступництва Божої Матіньки. Йому наснилась гарна місцина з квітами, джерелом та освітлена сяйвом в якому з'явилася Мати Божа з двома ангелами. Чернець упав на коліна, а вона подала йому в руки край свого омофора.
Пробудившись, він побачив долину, оточену густим лісом, а у траві блищало джерело, над яким світилась ікона Пресвятої Діви Марії з Ісусом на руках. Чернець одразу пригадав сон. Це місце, де зарвав (зірвався) його сон, він назвав Зарваницею. Монах тут залишився, він збудував біля кринички каплицю і помістив у ній ікону Богоматері. Почувши про чудо, тут почали поселятись люди. З роками побудували церкву, монастир. Однак, Зарваниця багато разів була зруйнована, знищена війною, та тоталітарною більшовицькою системою. Але, незважаючи на це Зарваниця щораз воскресала.
Розповідаючи про Марійський духовний центр отець Микола Медюх значив, що Зарваниця приймає усіх людей хто хоче пізнати любов Божу незважаючи на їх конфесії. Останній рік тут щоденно моляться за мир в Україні. Уже 10 років поспіль з середини травня до осені тут проходять прощі. Люди з різних куточків України та світу приїздять сюди, до святих місць, у надії на зцілення. За словами священика, у Зарваниці сталось багато оздоровлень.
У сільському храмі Пресвятої Трійці знаходиться ікона Зарваницької Божої Матері, одна з найдавніших в Україні. Це єдина коронована ікона. Вона дійшла до наших днів через великі труднощі. 1921 року мистець Петро Холодний її реставрував і зробив копію. Після Другої світової війни, коли більшовики почали руйнувати храми, місцеві жителі переховували ікону в себе. І лише у 1988 року передали її до храму Пресвятої Трійці. Журналісти з різних регіонів не тільки бачили, а й доторкнулись до святині християнства.
Про Зарваницю можна розповідати довго, та все ж сюди варто приїхати, усе побачити та оздоровитись в цілющому джерелі Святої Анни, температура в ньому цілий рік однакова і становить + 8 °C. Тим більше, що для паломників та туристів тут створені прекрасні умови. На території центру є готель та окремі дерев'яні двохповерхові будиночки. Проживання у готелі та 3-х разове харчування на 1-ну людину за добу коштує - 100 гривень, а у будиночках з харчуванням – 170 гривень. Ціни дуже радують, адже це місце гарне не тільки для духовного очищення, а й для сімейного відпочинку.
Тернопільські журналісти запропонували у Зарваниці провести на день журналіста – журналістську прощу. Напередодні бажаючі збираються у Тернополі і ходою йдуть до Зарваниці. Отець Микола Медюх погодився висповідати журналістську братію та навіть зробить знижку на проживання, якщо нас буде багато. Ми сказали, що один він не зможе усіх вислухати, прийдеться задіяти інших священиків храму. З цього приводу було багато жартів, та все ж набір охочих на журналістську прощу до Зарваниці відкрито.
Колегіум-інтернат для дівчат «Знамення»
Мене особисто приємно вразив єдиний в Україні навчальний заклад для дівчат - колегіум-інтернат «Знамення», котрий працює уже 7-й рік в селі Зарваниця Тернопільської області. Журналістів, з різних регіонів України, вихованки колегіуму зустрічали Різдвяними колядками та піснями. І хоча часу було обмаль та все ж ми поспілкувались з ученицями та учителями закладу.
Зазначу, що навчання, проживання та харчування там безкоштовні. Фінансує колегіум Тернопільська обласна рада, адже він є комунальним закладом. Приміщення, де навчаються і проживають вихованки, належать Марійському духовному центру «Зарваниця», який віддав їх у безоплатну оренду для закладу. Директором і засновником «Знамення» є Анна Зварич, яка розповіла нам про навчання у школі.
На сьогоднішній день там навчаються 38 дівчат із Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської, Київської та Харківської областей. Усі вони учениці 10-11 класів. Окрім основних шкільних дисциплін дівчата виховуються на християнських цінностях у тісній співпраці з Церквою: вивчають основи християнської психології, релігієзнавство, філософію, християнську етику та етику подружнього життя. Окрім цього є гуртки – швейна справа та хореографія.
«Навчатися у нас можуть дівчата віком 15-16 років, вступ за конкурсним випробуванням, співбесідою. Жодного значення не має конфесійна приналежність дівчат. Усі предмети у нас викладаються за державним стандартом України. Після закінчення школи учениці отримують атестат державного взірця, що дає право вступати до будь-якого навчального закладу. Колегіум тісно співпрацює з школами – партнерами зі Словаччини, Австрії, Польщі, тому учні посилено вивчають англійську, німецьку та польську мови. Активну мовну практику набувають під час спілкування у літньому таборі та відвідин шкіл – партнерів за кордоном», - розповіла пані Анна.
За словами учениць, батьки їх не змушували тут навчатись, вони самі обирали цей колегіум. Навчатись та спілкуватись з однолітками з подібних шкіл дуже подобається. Люблять дівчата і літній англомовний табір у Карпатах, до якого приїжджають вчителі з Бельгії, там вони відпочивають та удосконалюють іноземні мови. Також, щорічно, учениці разом з вчителями відвідують школу Святого Франциска в Австрії та Гімназію блаженного Петра і Павла Гойдича у Словаччині.
Зі слів дівчат, спілкування з протилежним полом їм вистачає. До них залицяються місцеві парубки, та дівчата кажуть, що більше приділяють уваги навчанню, ніж залицяльникам. Два рази на рік до колегіуму на дискотеку приїздять хлопці з аналогічного закладу, який також знаходиться у Тернопільській області. Спілкування з однолітками проходить постійно. Декілька разів на тиждень вихованки навчаються у звичайній сільській школі, адже певні предмети (напр. фізика, хімія) потребують спеціальних класів.
У закладі є свої правила та заборони. Суворо забороняється паління цигарок, вживання алкоголю, енергетичних напоїв, наркотиків та інших шкідливих речовин. Духовний наставник, або керівник має право перевіряти особисті речі вихованок у їх присутності.
Неприпустимою є неправда та неповага, а також дії, які можуть будь-кому зашкодити. Якщо дівчата не дотримуються правил, то існує система покарань: обмежується вільний час вихованки, завантажується суспільною працею, або повідомляються батьки. Якщо ж поведінка є дуже аморальною, то дівчину можуть виключити з інтернату. Незважаючи на це бажаючих навчатись у «Знаменні» з кожним роком стає більше.
Далі буде...
Алла ДІГТЯРЕНКО
Фото А.Карпенко
