Отже, всі розмови про те, що нові депутати прийшли у Раду для того, аби «працювати», що всі «рівні», що «нікого не цікавлять квоти» – не більше ніж популістські заяви і передвиборчі балачки.
Розмови, що новий склад Парламенту підпише Коаліційний договір наступного дня після виборів, про що неодноразово заявляв Президент Порошенко, мабуть, слід вважати такими ж заявами, які ми чули від нього під час президентських передвиборчих перегонів, коли він говорив, що «війна на Сході буде завершена через 2 – 3 тижні». Туди ж слід віднести його обіцянку, що він «продасть свій бізнес»...
Петро Олексійович при посаді вже майже півроку. Війна на Сході набуває все більшого розмаху, бізнес «Рошен» залишається у його власності, а підписання Коаліційної угоди все відкладається й відкладається.
Чи можна вірити, що політики, намагаючись прийти до влади, насправді роблять це без «задніх думок»? Чи насправді вони здатні домовлятися заради країни?
З цими запитаннями ми звернулися до експерта: політика, народного депутата України VII скликання, людини, яка має більш ніж 12-річний досвід взаємодії із політиками і у органах виконавчої влади, і в місцевому самоврядуванні, екс-міського голови Херсона Володимира САЛЬДО.
Та перед тим, ще коротка ремарка від «офіційного рупора», який озвучив такі тези: «Не может украинское государство быть заложником того, что кто-то хочет быть вечным министром, кто-то – вечным председателем Верховной Рады, а кто-то – председателем СБУ.
...Если мы не найдем формат действенного и взаимоконтролирующего механизма между правительством и парламентом, тогда один вариант – или еще одни выборы, или технократическое правительство без политиков вообще».
КОР. Володимире Васильовичу, як на Ваш погляд, цікава заява, чи не так?
Про що вона говорить?
Володимир Сальдо. А от про те й говорить, що політичні амбіції, скоріш за все, не дають можливості ані порозумітися, ані знайти компроміс.
КОР. Томенко недвозначно натякає хто, з ким, за що бореться і що з цього може витікати.
В.С. Давайте розберемося: про якого саме Міністра може йти мова, якщо Кабінет Міністрів України складає свої повноваження перед новообраною Радою? Мабуть, Томенко має на увазі того Міністра, який буде формувати новий склад Уряду, тобто Прем'єр-міністра? Хто зараз Прем'єр? Кого позиціонували як «європейського прем'єра»? Хто заявив, що формування Коаліції повинно відбуватися тією політичною силою, яка отримала перемогу на виборах? І хто формально переміг на виборах? Відповіді на всі ці запитання зводяться лише до однієї людини, яка й сьогодні при владі... Арсенія Яценюка.
Що стосується ключових посад. Хто сьогодні у кріслі Голови Верховної Ради? Хто зробив все, щоб бути якщо не першою особою в державі, то точно – другою? Навіщо було все це затівати? Невже для того, аби привести на омріяну посаду, і фактично, до влади іншу людину? Ні, вони бачать там самих себе.
У Президента – інше бачення. Невипадково ж чи не у перші години після завершення голосування в Адміністрації Президента натякнули, що бачать у кріслах Прем'єра та Спікера парламенту зовсім не тих людей, про яких йшлося раніше.
Після досить-таки гострої заяви Яценюка, мабуть зрозумівши, що підписання Коаліційної угоди під загрозою, Порошенко «пішов задки» і сказав, що готовий розглядати кандидатуру Яценюка на посаду Прем'єра. Тільки у такий спосіб вдалося «загасити полум'я непорозуміння».
КОР. Переговори офіційно зрушили з місця. Майбутні підписанти, навіть, зробили гучні заяви, що ще минулої п'ятниці офіційно підпишуть Угоду... Але... щось у них не склалося... Щось... пішло не так... Десь, хтось «проколовся»...
В.С. Так, скоріш за все, договоритися не вдалося. І саме тому в понеділок й прозвучали думки про «нові дострокові вибори». Такого не очікували, навіть, найсміливіші! Але, думаю, що тут Томенко видає бажане за дійсне. Адже відповідно до Конституції, новий склад ВРУ не може бути переобраний упродовж року, якщо він обраний на дострокових виборах, після Указу Президента, про дострокове припинення повноважень попереднього складу парламенту.
Втім, ми, на жаль, звикли, що в нашій країні немає нічого неможливого. А для окремих політиків – тим більше. І якщо устами Томенка зроблено таку заяву, то до неї слід дослухатися дуже уважно.
КОР. Чому? Це звучить як погроза?
В.С. Я переконаний, що сьогодні це звучить лише як попередження, яке завтра може стати реальністю життя.
Слова про можливість формування «технократичного» Кабміну – більш «оптимістичні». Вони саме й говорять про те, що новообрана Верховна Рада буде працювати 1 рік, а країна – матиме при цьому «технічний Уряд».
КОР. Що слід розуміти під терміном «технократичний»?
В.С. Сформований не з політиків, а з науково-технічних спеціалістів. Тут, насправді, хороший «хід». З одного боку – можливість очолити міністерства, а значить – конкретні галузі економіки зможуть суто професійні люди. Але ж з іншого боку, і це показує історія, технократи далеко не завжди виводили країни з кризи. Прекрасно володіючи теорією, часто вони наштовхувалися на абсолютну безпорадність на практиці, приводячи суспільство лише до поглиблення кризи.
Так було нещодавно в Італії. На хвилі тотальної критики дій Сільвіо Берлусконі прем'єром країни став Маріо Монті – один з найбільш поважних чиновників у історії Єврокомісії, дуже компетентний в економіці і фінансах інтелектуал і дипломат. Він швидко сформував свій «технічний» кабінет і отримав надвеликий вотум довіри.
А потім почав докорінні антикризові реформи, що передбачали жорстку економію: збільшив пенсійний вік, скоротив всі бюджетні програми, і соціальні у тому числі, збільшив податки. Червоним олівцем пройшовся по бюджету, але цей «червоний олівець» лише погіршив і без того тяжке фінансове становище країни. Економіка почала стабілізуватися, але пересічним італійцям жити стало не легше і не веселіше, а довелося ще більше «затягувати паски», адже рівень життя впав у рази, а безробіття суттєво зросло.
Кінець зрозумілий: численні страйки громадян, втрата політичної підтримки, суттєве погіршення ситуації в країні, урядова криза, розпуск парламенту, нові вибори... І все почалося знову, з чистого, як кажуть, аркуша. Вам це нічого не нагадує? Так може будемо не лише прагнути у Європу, а й вчитися на помилках європейців? Так що корисно замислитися, що ж мав на увазі пан Микола Томенко, коли говорив про «технічність».
КОР. Хто, у який спосіб, відповідно до якого Закону, збирається формувати «технічний Уряд»?
В.С. Жоден Закон України не має такого поняття як «технічний» Уряд. Уряд або є, або його немає. Скоріш за все ми можемо мати таку картину. Депутати приймуть присягу (до того моменту вони нелегітимні), Уряд складе повноваження і отримає приставку «тимчасовий». А от після цього можливі два шляхи розвитку ситуації.
Перший – депутати сформують Коаліцію, але так і не зможуть упродовж року створити новий Уряд, а тому Яценюк і всі міністри будуть продовжувати працювати із приставкою «в.о.», з певним обмеженням своїх функцій.
Чи зручно це? До певної міри так. Адже це дасть можливість керувати економікою у ручному режимі, і, кожен раз, коли виникатиме конфлікт щодо невиплати зарплат, пенсій, соціальних виплат тощо, Уряд буде кивати на депутатів, мовляв винні вони, ми тут ні до чого, у нас немає повноти повноважень.
Депутати, натомість, отримують чудову нагоду критикувати один одного і посилатися на те, що саме опоненти не хочуть працювати на народ України, а переймаються питаннями власного збагачення. У таких «дебатах» – мине рік, а тут вже й перевибори!
Другий варіант, більш драматичний: депутати не зможуть утворити Коаліцію...
КОР. І тоді...
В.С. І тоді, виникне правова колізія. З одного боку Конституція не дозволяє переобирати Парламент раніше ніж через рік, з іншого боку відсутність упродовж одного місяця повноцінної Коаліції – законний привід Президенту підписати Указ про достроковий розпуск Парламенту і проведення нових дострокових виборів.
КОР. Що знову?
В.С. А чому Ви дивуєтесь?
КОР. Чи вигідно це робити просто зараз?
В.С. Тема для окремої розмови. Можу лише констатувати, що ті політичні сили, які заявили, що готові до конструктивної роботи, виявилися не такими вже й готовими. І це зрозуміло вже сьогодні, зараз, ще до того, як вони набули повноважень.
КОР. Що буде далі?
В.С. Я думаю, що, в першу чергу, депутати все ж приведуть себе до влади, приймуть Присягу. Їм треба формально відправити у відставку нинішній склад Ради, який має офіційні повноваження відповідно до Конституції до того моменту, допоки новий склад не прийме присягу на вірність народу України.
А от після цього – нас чекають дуже цікаві події.
В першу чергу, вони будуть стосуватися, навіть, не Уряду. Це питання стоїть другим рядком на політичному порядку денному.
КОР. Спікірада?..
В.С. Так, на перший план вийде питання обрання Голови Верховної Ради. Але, не тільки це. Якщо наш склад «пройшов» це питання без особливих проблем, то у світлі заяви Томенка, можу припустити, що цього разу ситуація може скластися так, що «спікеріада» розтягнеться на довгі тижні, а то й місяці.
КОР. Кому вигідно це? Що це дасть?
В.С. Це дасть змогу до певної мірі зробити цей склад парламенту легітимним. Формально депутати отримують повноваження. Для ведення засідань, відповідно до Регламенту, достатньо обрати «головуючого під час засідання». І це дасть змогу нескінченно довго обговорювати питання – хто наразі має сісти у центральне крісло під куполом. Натомість людям вигідно, аби всі гілки влади скоріше домовилися про свої політичні амбіції, і почали працювати, а не гасла виголошувати.
Бо є ж і ще одне болюче питання – формування парламентських Комітетів. Обрати Голову ВР без розподілу керівного складу Комітетів, я переконаний, просто не вдасться. Саме керівний склад Комітетів стане, а точніше, думаю, вже став предметом дуже складного торгу.
КОР. За всі Комітети, чи тільки за окремі?
В.С. У першу чергу, всіх будуть цікавити комітети, діяльність яких так чи інакше стосується грошей: бюджетний, соціальний, оборонний...
Переконаний, що у цьому складі парламенту однією з ключових фігур стане Голова не тільки «бюджетного», а й «оборонного» Комітету. Але немає поки що публічної відповіді, за якими принципами депутати підійдуть до його формування.
У цьому контексті, ми, скоріш за все, отримаємо відповідь на ще одне дуже суттєве питання: навіщо партії привели до Верховної Ради «військових» і яких. З точки зору політичної доцільності розраховано вірно – включенням таких осіб до списків окремі політики завойовували підтримку електорату. Але, є й інший бік справи. Ці люди – не професійні кадрові військові.
Так, вони певний час, а хтось зовсім недовго, були «на передовій». Але вони не знають, що таке армія із середини, не уявляють, що таке формування армії, управління нею. От тут і почнуться складнощі. Одна справа – робити заяви «військовому-політику» (ким, фактично, є сьогодні значна більшість з них), інша ж – займатися армією на професійному рівні.
КОР. Що ж будуть робити «військові» у складі Верховної Ради?
В.С. За логікою, вони мають стати членами саме Комітету з нацбезпеки і оборони. І як це станеться на справі, покаже час, навіщо були військові у списках – для популізму, чи для реальної роботи. Якщо партії делегують їх до профільного комітету, де вони почнуть перейматися питанням національної безпеки – це одне.
І зовсім інше, якщо «військових» залишать поза межами Комітетів: військового, ветеранів, соціальної політики тощо. Участь чи не участь в роботі цих Комітетів, як лакмусовий папірець, вскриє, наскільки лідери партій насправді довіряють членам своїх фракцій – пускаючи їх у «самостійне плавання».
Тут питання не лише у довірі. А ще й у тому, що керівництво Комітетом – не просто посада, а велика й складна робота, яку можна довірити не кожній людині, особливо, коли мова йде про справи фінансові. Чи допустять партії до грошей людей зі сторони? Подивимося, це стане добрим тестом на правду.
КОР. І все ж, повернемося до питання керівництва Радою? Спікер...
В.С. Не тільки... Хоча перше місце буде займати питання саме Спікера. Керівних крісел у Верховній Раді - три, учасників Коаліції – п'ятеро. І, судячи з усього, всі вони не дуже-то й довіряють один одному. Крім того, один із заступників Голови парламенту завжди був представником опозиції. Як бути? Збільшувати кількість заступників? Один варіант.
Розподіляти посади заступників з урахуванням кількості Комітетів – другий.
Третій, який, мабуть, сьогодні і постав перед тими, хто ще не став повноцінними депутатами, – диктат з боку однієї політичної сили. Можливо таке? Цілком.
Я думаю, що сподівання Президента дуже сильно постраждали у той момент, коли його політична сила не програвши вибори взагалі, при цьому примудрилася програти їх двічі: по-перше, - Яценюку, по-друге, не привела повноцінну більшість (за формулою: «партійний список» + «мажоритарники»), що змусило Порошенка йти на «уклін» до інших. Все це для амбітного Президента дуже боляче, і я думаю, що саме зараз він намагається «відігратися», створивши таку «більшість», яка все ж дозволить диктувати йому власні умови.
Чи виходить таке? Судячи із заяви Томенка, ні, не виходить...
Чого чекати далі? Розвитку подій за одним із тих варіантів, які назвав наш експерт? Можливо.
А чи може бути так, що хтось із учасників Коаліції утне щось екстра неординарне? Все може бути. Недаремно політики продовжують говорити, що рано, ой, як рано забули про Тимошенко. Вона ще не сказала свого останнього слова...
Василь КУРУКОВ
