Сергій, біженець із Донецька, розповідає як на початку літа йому із дружиною та двома маленькими дітьми, 5 та 11 років, довелося покинути домівку та терміново їхати на Херсонщину. «Дорога була складною, прямого транспорту до Херсона не було. – ділиться чоловік. – Довелося добиратися спочатку до Дніпропетровська, а звідти – у Херсон».
«Грошова допомога, яку ми одержали від держави – це копійки, – жаліється чоловік. – А тому розраховувати на такі соціальні виплати ми не можемо, шукаємо інші засоби для існування. Наприклад, один із директорів фірми запропонував нам безкоштовне харчування, а це вже набагато краще від того, що пропонували нам держустанови».
Процес забезпечення житлом не кращий: родину розмістили у розваленому будинку в області. Змушені були повернутися до Херсона, де по два тижні жили у волонтерів чи небайдужих херсонців.
Сергій додає: «Людський фактор спрацьовує, напевно, завдяки цьому й тримаємось, бо небайдужі дійсно допомагають, а от така «допомога» держустанов лише провокує на думки про те, що ти нікому не потрібен, а сподіватись можеш лише на власні сили».
На сьогодні, за словами самих же постраждалих, усі витрати біженців зводяться до чотирьох-п'яти пунктів: оренда житла, харчування, одяг, мобільний зв'язок і ліки. Жодних інших витрат, ні речей, ні побутових приладів – про це мова вже не йде. Людям потрібно вижити. «І держава повинна максимум докласти зусиль, щоб забезпечити цей мінімум», – висловлюються одностайно постраждалі й волонтери.
Права і свободи переселенців
Відповідно до офіційної інформації, наразі нараховується принаймні 310 тисяч осіб, переміщених з території Криму і Донбасу. Вони потребують допомоги, зокрема, доступу до освіти, медичних послуг, місць проживання, працевлаштування та навіть їжі й теплого одягу.
А тому, на думку багатьох небайдужих, питання ухвалення закону про внутрішніх переселенців є необхідністю. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) вітає зусилля Верховної Ради України щодо якнайшвидшого прийняття нового законопроекту, який регулюватиме питання дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.
Якщо законопроект буде ухвалено, то за сподіваннями агентства ООН у справах біженців, будуть визнані права та свободи внутрішніх переселенців, буде встановлено просту процедуру реєстрації внутрішньо переміщених осіб та надання їм тимчасового житла. Законопроект спрощує доступ до ряду громадських, економічних і соціальних прав, таких як реєстрація за місцем проживання, працевлаштування, пенсійні та інші соціальні виплати.
Але наразі постраждалі люди покладаються лише на власні зусилля й ініціативи громадських організацій і волонтерів. З цього приводу Богдан Купчинський, голова організації «Все робимо самі» м. Житомир, говорить наступне: «У нас що армію, що переселенців годують та одягають небайдужі люди. Держава ніби виділяла на них гроші, але чи ви бачили якісь звіти стосовно державної допомоги».
Хлопець додає: «Законів про внутрішніх біженців немає. Вони у нас в країні у статусі тимчасових переселенців. А про тимчасових біженців законів, які б їх захищали і допомагали теж немає. Є лише постанови. А це фількіна грамота», – говорить активіст.
«Я спілкувався з переселенцями, – пояснює Богдан, – вони хочуть соціальних виплат, потім соціальне житло вимагають ті, хто не повернеться назад, а також відшкодування збитків, які вони отримали у наслідок бойових дій. Далі вони хочуть, щоб їм списали кредити, адже вони не працюють. Держава такого їм не надасть – це 100%. Можливо цей закон надасть їм маленькі гарантії, що вони будуть отримувати соціальні виплати, але ж гарантій не достатньо».
Історій вистачає...
Випадок Сергія із Донецька не поодинокий. Постраждала від воєнних дій і родина Василини та Віктора, що мешкали на Донеччині та змушені були переселитись спочатку у Бердянськ, а згодом у Запоріжжя. Молода сім'я із маленькою дитиною на руках покинула домівку, батьків і вирушила у сусідню область. Василина говорить: «Мені пощастило...ми звернулись до МНС, все було дуже швидко та професійно. Нас зареєстрували як біженців та порадили куди звертатись далі».
Але більш-менш соціально-захищене життя родина забезпечує власними силами. «Я не працюю, дитині рік, але, на щастя, житло в нас є. Нам було куди їхати та й роботу чоловік знайшов самостійно, хоча й працює неофіційно – ділиться молода мама. – Соціальні виплати на дитину надходять із величезними затримками, бо досі нараховує їх донецьке казначейство. Із Запоріжжя відправили запит, але ніхто не відповідає, хоча вони працюють. Ніякими іншими методами переоформити ці виплати не вдається».
Дівчина також додає: «МНС видало довідку, що виходить стало єдиною допомогою держави, де зафіксовано моє ім'я та ім'я дитини, надали статус тимчасового переселенця, скоординували, а на звороті Червоний хрест поставив позначку про те, що одержала продуктовий набір. От і все».
Родина Василини має надію на те, що закон буде прийнято, а допомогу постраждалим буде надана у повному обсязі.
Спочатку зламати систему
Але сумнівів щодо ухвали законопроекту вистачає. Богдан Купчинський скептично налаштований щодо парламентських ухвал та з цього приводу додає: «Цей закон, такий як і всі соціальні закони у нашій країни. Він не буде чиновниками виконуватись. Потрібно не закон прийняти, а спочатку зламати систему. А потім будувати нову країну із справжніми соціальними законами і стандартами».
Юлія Соломахіна/Каховские новости
