Першими у Північному Причорномор’ї практично завершили збирання рису механізатори Дослідного господарства Інституту рису НААН України.
Попри холодну затяжну весну, тут, на відміну від сусідів, зуміли вкластися в оптимальні строки сівби цінної продовольчої культури. Звідси і віддача: кожен гектар у провідному в Україні рисосіючому господарстві видав по 82—84 центнери білого зерна.
Це удвічі, а то й утричі більше, ніж у сусідів, зокрема, й у самому Інституті рису, який останнім часом помітно здав колишні і наукові, і виробничі позиції.
— Ризик через складні погодні умови нинішньої весни звичайно був, — говорить директор дослідного господарства кандидат економічних наук Валентина Уманська. — І ми на нього пішли, але не всліпу. Допоміг досвід попередніх років, а також освоєння власних технологій сівби і вирощування рису в умовах Північного Причорномор’я. Нинішній урожай вищий, але радості мало.
— От тобі на! Чим же він вас так засмутив?
— Та все тим же… Ми досі не могли продати жодної тонни ні насіння, ні товарного зерна, хоч у складах і на току накопичилося 10 тисяч тонн пшениці, ячменю, рису, інших культур. Покупці, котрі знають ціну нашому товару, приїжджали і приїжджають, але реалізацію зерна заблокували дві особи — директор Інституту рису скадовський пан Дудченко і харківський пан Борейко. Ці пани всіляко перешкоджають господарській діяльності підприємства.
Доречно нагадати, звідки взявся у південних краях маловідомий поки що ділок із «рисосіючої» Слобожанщини Андрій Борейко. Пан-тріумфатор з’явився на прибережній смузі Чорного моря як переможець (!) конкурсу на заміщення посади директора Державного підприємства «Дослідне господарство Інституту рису Національної академії аграрних наук України». Про цей історичний факт аграрна академія урочисто проголосила 16 вересня ц. р.
«Лихо з розуму», як писав класик! Може, й так. Тільки кому «на руку» оця кадрова карусель (крутилка по-народному)? Невже вчені мужі на чолі з чинним президентом НААН України академіком Ярославом Гадзалом не знайшли нічого ліпшого, як влаштовувати оті конкурсні «відбори» у розпал збирання врожаю. Чи у керівництва академії власні науково обґрунтовані строки «жнив»?
Не зрозуміло, як уже писав «Новий день», за якими такими критеріями конкурсна комісія визначала переможців — за науковими, діловими, моральними зрештою? І чим не влаштовує керівництво НААН України директор передового рисосіючого підприємства?
Чи, може, президент Ярослав Гадзало і освячена ним конкурсна комісія виконували вказівки директора захирілого Інституту рису Володимира Дудченка і його талановитого зама з наукової роботи Василя Єропкіна прибрати безкомпромісну (читай: неугодну) Валентину Уманську з посади?
Тоді все зрозуміло: конкурсна комісія важливе доручення свого президента виконала. Тільки от чи з честю — це питання, і питання велике?
— Справа тут навіть не в конкретній особі, а в честі самої академії, — зауважує директор ДП «Дослідне господарство Інституту рису Національної академії аграрних наук України» Валентина Уманська. — Щодо мене, то я буду до кінця відстоювати свої права і як керівника, і як людини. Мені прикро, що деякі сумнівної репутації особи підривають у людей довіру до справедливості, а в кінцевому підсумку — до чинної влади, передовсім центральної. Так нову Україну не будують!
Чи в академії думають інакше?..
Григір РУДЬ
