Херсонський "Прометей пародій" живе за кордоном

Діаспора, письменник, Крат
Херсонець Анатолій Крат зараз мешкає в Чехії; в діаспорі відомий також своєю громадською діяльністю, зокрема, і як “хрещений батько” керованої ним Фейсбук-групи “Українці за кордоном”.

А з іронією дружить давно, ще з тих часів, коли мав зовсім негумористичний фах, працював у Херсонській школі міліції. Вміння виявляти злочинців трансформувалося на літературній ниві: дотепним баченням творчості колег з письменницького цеху – “зірок” і тих, що лише сходять.

– Ви вже дочекалися реакцій спародійованих Вами авторів? Чи були вони (не)сподіваними?

– Реакція більшості письменників, на яких я впродовж майже 40 років писав і друкував у різних часописах власні пародії, мені невідома. Але відгуки деяких з херсонських, де я прожив до еміграції в Чехію, були неоднозначними. Такі метри, як Микола Братан або Анатолій Кичинський, поставилися з гумором і розумінням. Натомість поет молодшої генерації Василь Жураківський довгий час зі мною не вітався, коли побачив надруковану на себе пародію в часописі.

Справа в тому, що за першу поетичну збірку “Приходять люди до ріки” він отримав літературну премію імені Василя Симоненка і дуже пишався цим. Тому й подарував мені свою книжку з проханням написати на неї рецензію. Коли я познайомився зі збіркою, то відверто відповів автору: загалом книжка непогана, але кривити душею не буду. Отже, я або нічого не писатиму про неї, або напишу правду.

Зрештою, я обрав третій шлях і створив цілу серію пародій, в яких висвітлив всі недоліки його творів, як-от, надумані порівняння, бідна лексика, одноманітність метафор тощо. Тільки через десять років ми відновили спілкування, але такий факт швидше виняток, ніж правило.

– Список імен, що втрапили Вам на перо – гоноровий, але чому саме ці автори? І чи є в планах спародіювати метрів і метрес, штибу Забужко, Андруховича й не тільки. (Бо в кожного є що пародіювати!).

– Ще давньогрецький філософ Сократ за допомогою іронії викривав безпідставні претензії на непогрішність. Тож писати пародії можна і на класиків, і на сучасників. Саме тому моя збірка “Прометей поміж грудей” на 136 сторінках містить 60 пародій на 36 “зіркових” письменників і молодих авторів. Серед перших, наприклад, згадуваний вами Юрій Андрухович, а також Іван Драч, Ірина Жиленко, Людмила Скирда, Наталка Поклад, Олександр Ірванець, Павло Вольвач, Тарас Федюк, Сергій Жадан, Юрко Іздрик, Антонія Цвід.

А серед других, менш розкручених, але при цьому не менш талановитих — Роман Кухарук, Василь Загороднюк, Наталка Фурса, Василь Кузан, Ляля Рубан, Ярослав Ярош, Анатолій Орел, Василь Піддубняк та інші. Є також кілька відвертих графоманів, які дивним чином проскочили в Спілку письменників і вважають себе трохи не класиками або геніями. Їхні імена називати не буду, але, прочитавши мою збірку, ви здогадаєтесь, про кого йдеться.

Втім, гадаю, вагомим аргументом для втіхи пародійованих мною поетів може стати той факт, що в моїй книзі читачі знайдуть також автопародію і пародію на мого молодшого сина Максима. Теж поета і прозаїка, дипломанта міжнародного літературного конкурсу “Гранослов”. Як бачите, я – ніби Тарас Бульба, не тільки себе, але й сина свого не пожалів. Що вже казати про інших!

– “Я тебе породив, я на тебе й пародію…” А як вона приходить до пародиста, чи він до неї? Як обираєте об’єкти для кпинного увічнення?

Часом іду на це свідомо, як у випадку з Василем Жураківським, якого вже згадував, а інколи випадково: читаєш поезії українських авторів в інтернеті, і раптом потрапляє на очі такий рядок, що аж проситься в пародію. Такого записую в свій нотатник і ношу з собою, допоки не надійде мить осяяння. Буває, що довга пародія пишеться легко і швидко, в той час як коротка вимагає більше часу і зусиль.

Натхнення — річ непередбачувана, надто, якщо йдеться про поезію. Автор — класик чи початківець — для мене не має значення, об’єктом пародіювання насамперед стає його творчість, а вже потім через неї — його ім’я. Наприклад, дуже шкодую, що до збірки, в якій левову частку складають еротичні пародії, не потрапила така цікава майстриня еротичної поезії, як Вікторія Стах — авторка і упорядниця антології української еротичної поезії “Біла книга кохання”. До речі, пародію на себе я написав на власний вірш, уміщений нею в цій антології.

— Яку пародію вважаєте найбільш вдалою?

Кожна для мене, як діти для матері, однаково рідні, і важко виокремити якусь одну. З кожною пов’язана якась історія. Наприклад, свою першу пародію я написав на полтавського поета Анатолія Орла ще 1982 року, відразу після виходу його першої збірки “Журавлі опівночі”, і наважився віднести своє невеличке творіння до відомого сатиричного журналу “Перець” (я тоді ще був студентом у Києві).

В ті роки там ще працювали чимало відомих в Україні гумористів на чолі з редактором Федором Маківчуком. На диво, пародію взяли до друку, і відтак я став пародистом. Інколи, правда, я переключався на власні поетичні збірки, переклади, упорядкування і редагування книжок інших авторів, але все одно час від часу повертався до свого улюбленого жанру комічного й сатиричного наслідування іншого художнього твору. Між іншим, моя перша пародія “ХоТІЛОся б…”, про яку я щойно розвів, відкриває другий (еротичний) розділ — “Любов збурює кров” — моєї збірки.

— Ви живете в Празі і є частиною української діаспори за кордоном. Чи можна вести мову про нашу діаспорну літературу як явище?

Так, звісно, література української діаспори вже давно існує не тільки як окреме явище, але й як невід’ємна частина літературного процесу України. Варто згадати, наприклад, так звану “празьку школу”, яка охоплює творчість Юрія Липи, Олекси Стефановича, Олександра Олеся, Оксани Лятуринської, Галини Мазуренко, Олега Ольжича, Юрія Клена, Олени Теліги, Леоніда Мосендза, Євгена Маланюка.

Втім, як ви розумієте, ця назва — досить умовна, позаяк не всі із згаданих митців жили в тодішній Чехословаччині (Юрій Липа, до слова, в Польщі). Крім того, всім авторам “празької школи” був властивий стильовий синкретизм (модернізм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм). Або та ж сама Нью-Йоркська група, котра об’єднала 12 українських еміграційних поетів та прозаїків. До неї належали, зокрема, Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський, Богдан Рубчак, Юрій Коломиєць, Олег Коверко, Патриція Килина та інші. І знову ж таки, частина Нью-Йоркської групи мешкала поза межами США, як-от Марко Царинник (Канада), Емма Андієвська (Німеччина), Віра Вовк (Бразилія), Роман Бабовал (Бельгія).

— Розкажіть, як Ваша збірка знайшла своє видавництво.

Спочатку хотів видати книгу у себе вдома, в Херсоні. Це було ще 2006 року, перед від’їздом до Праги. Але мені не сподобались пропоновані ілюстрації херсонського карикатуриста.

Важкий початок еміграційного життя на десятиліття відклав ідею повернутися до початкової ідеї. Підштовхнув мене до неї минулого року мій молодший син Максим, який наразі мешкає і працює у Великобританії, теж, як бачите, письменник української діаспори. Він попросив у мене рукопис і за нагоди читав його вголос багатьом українцям, з якими зустрічався. Реакція була позитивною, і більшість хотіла придбати книгу, якої ще не було.

Це мене надихнуло, і я всерйоз узявся за доопрацювання рукопису. Допомогти з виданням зголосився Роман Кухарук з Українського клубу в Києві. Навіть знайшов мені прекрасного художника-карикатуриста. Але, зрештою, відмовився від цього задуму без пояснення причин.

Тому мені нічого не залишалося, як самому знайти редактора — нею стала відома письменниця Антонія Цвід, а вже потім і видавця. Найбільше припав до душі сайт видавництва братів Капранових “Зелений пес”. Книга має з’явитися друком на початку літа. Це буде чудовим подарунком не тільки для читача, який любить пересмішницький жанр, але й, насамперед, до мого дня народження (19 червня).

— Хто ж автор малюнків до вашої збірки?

Це Олег Смаль — український професійний карикатурист, журналіст, книжковий графік, живописець і скульптор. Але, перш за все, відомий в Україні та за її межами крутий політичний карикатурист. Впродовж 25 років він опублікував близько 15 000 своїх робіт та є володарем світового рекорду за сумою судового позову за газетну карикатуру. Свого часу суд Шевченківського району Києва зареєстрував позов на його карикатуру на 120 млрд грн.!

Виставка робіт Олега Смаля в Києві під час Революції Гідності стала дуже популярною та широко висвітлювалась у ЗМІ, але більшість експонатів була знищена при спробі штурму Майдану спецпідрозділом “Беркут”.

Тим не менш, твори київського художника зберігаються у музеях світу та приватних колекціях, зокрема, у Станіслава Лема, екс-президента Словаччини — Андрея Кіски, послів США, Бельгії, Франції, Німеччини в Україні.

Олег Смаль — призер і переможець близько 40 міжнародних конкурсів графіки в Бельгії, Румунії, Україні, Ірані, Італії, Китаї, Південній Кореї, Росії, Франції, Японії. До того ж, ми з ним одного року народження — такий цікавий збіг. Мені просто пощастило з художником та його блискучими ілюстраціями. Деякі з них настільки влучні, що я кожного разу, коли натрапляю на них, не перестаю сміятися.


— Побутує думка, що українці в останні роки взагалі не читають. Чи Ви, як письменник, з цим погоджуєтеся? Що думаєте з цим робити? І чи варто щось робити?

Мені важко судити, бо я вже 15 років живу і працюю в Чехії, а вдома буваю рідко. Якщо вірити опитуванням, які проводяться час від часу в Україні, ситуація з читанням ще не катастрофічна, але близька до цього. Книга — це інтелектуальний продукт, і не може коштувати дешево. Але має бути фінансово доступною, як, скажімо, в Чехії. На жаль, платоспроможність пересічних українців відстає від їхніх читацьких запитів, а книгозбірні також не можуть їх задовольнити через фінансування за залишковим принципом…

Іншими словами, розширення культурного простору стримується економічними лещатами. Так, наприклад, ціни на книги в Празі і Херсоні практично однакові, але при цьому українська зарплата щонайменше вп’ятеро менша від чеської. Іншими словами, якщо я можу собі дозволити купити щомісяця в Празі п’ять книг, то в Херсоні або жодної, або щонайбільше одну.

— Якою буде аудиторія “Прометея…”? Зрозуміло, що насамперед збірку оцінять гурмани, але таких, як ми знаємо, небагато…

Так, небагато, тому наклад моєї книжки цілком реалістичний — 1000 примірників. Хоча я дуже сподіваюсь за українську діаспору в світі, оскільки книгу можна буде вже за місяць замовити безпосередньо на сайті видавництва “Зелений пес”, а також на книжкових інтернет-порталах “Всі Книги” і “Yakaboo”. Всі вони забезпечують доставку книг у будь-який куточок земної кулі. Якщо українські громади матимуть бажання провести зустріч з автором, тільки вітатиму такі запрошення.

А звернутися до мене можна через Фейсбук-групу “Українці за кордоном”, в якій наразі перебувають понад 16,5 тисяч учасників, бо я там — один із трьох адміністраторів і “за сумісництвом” — контент-менеджер. Повірте, прочитати книгу самостійно — це одне, але послухати її в авторському виконанні — це зовсім інший рівень сприйняття. Bже не кажу про можливість отримати автограф.

Людмила ПУСТЕЛЬНИК
© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів