Певний час Херсонський художній музей ім. О. О. Шовкуненка відвідувачів не приймав — карантин та ще й ремонт у будівлі. Коли ж двері мистецького храму відчинилися, херсонці активно потягнулися до вічного і прекрасного.
Досить масовою, наскільки це дозволяють карантинні вимоги, видалася зустріч із автором поезії у стилі хоку (трирядковий неримований вірш, сам жанр виник у XVI столітті). Будете здивовані, але поезію на кшталт японської пише монах, і не буддійський (бхікшу), а православний!
Отцю Авелю — 50 років, і він монах-відлюдник. Живе в усамітненні на Кінбурнській косі, а саме на тій її частині, що на Миколаївщині. У скромному будиночку, що дивом є посеред дикої природи, він оселився трохи більше півроку тому.
До цього Авель (таке ім’я отримав під час постригу) жив у монастирі, за сотні кілометрів від Кінбурна. У далекій обителі він провів майже 20 років. І як же, запитаєте, опинився на Півдні, змінивши аскетичну келію на море і степ? Бажання Господа: якоїсь миті почув голос, який ніби кликав до лона матері-природи.
Вибір куди саме їхати, власне, й не поставав. Родом чоловік із Херсона. А одна з його улюблених локацій на Півдні — Кінбурнська коса, яку не раз обирав для відпочинку. Опинившись по суті серед первозданної природи, усамітнений раптом усвідомив, що втрачає людина, живучи в благах цивілізації. Урбанізуючись, ми не чуємо Творця, який розмовляє з нами через природу. Місяці два Авель просто споглядав флору і фауну коси, вражений досконалістю природи.
«Береш будь-яку квіточку, будь-яку комашечку — це ж думки Бога. Він же коли створював, любив це. Тому природа завжди пов’язана з красою. Людина на підсвідомому рівні тягнеться до всього, де краса. Для мене краса — це мова Бога нашого, який звертається до нас. І з красою завжди поряд радість», — розповідає монах.
Монах Авель — син художника. Відомого херсонського живописця Єгора Теплякова, на жаль, серед нас вже немає. Здавалось би, очевидно, що хлопець, талановитий, як і батько, мав би піти його стопами. Та вже на останньому курсі Одеського художнього училища син раптом заявляє батькам — отримувати диплом не збирається. Молодик чітко визначився — його шлях інший, життя своє Богу хоче присвятити.
«Пішов на етапі дипломної роботи, тому що увірував. А коли людина увірує, вона обрізає все, що було до цього», — слова Авеля. Хоча хист художника не закопаєш. Аскет давно пише ікони і, де б не був, малює. Тепер ще й ілюструє власні вірші. На Кінбурнській косі в монаха відкрився ще один талант — поетичний. Пише, натхненний унікальною природою.
«Знаєте, на косі живуть дикі коні, які не бачили ані узди, ані сідла. Табун із 40—50 коней якраз проходить повз хатини, де я мешкаю. Вожак у них такий красень, здоровенний, сірий у яблуках. Він відповідає за безпеку табуна. Став, так подивився на мене, що я шкоди їм не несу, і повів табун далі. І я написав таке: «Я буду тих, вожак, не уводи табун. Позволь мне насладиться зрением свободы. Седла не знали ваши спины», — продовжує Авель.
Трирядкові вірші, дуже схожі на хоку, монах пише не випадково. Якось йому до рук потрапила збірка поезії японського класика Мацуо Басьо. Як відомо, той писав про природу, перевівши сам жанр хоку на пейзажну лірику. Вплив Басьо зробив свою справу, і тепер Україна має унікального монаха, який занотовує думки у трьох рядках.
«Мене надихнуло коротке концептуальне образне рішення трьох рядків. Це як триєдиний Бог, все не випадково. Перший рядок — це початок. Другий — розвиток. Третій — кінець. Так і почав писати вірші. Хоча я взагалі не поет», — зізнається автор.
Своїй поетичній збірці автор, який підписується псевдонімом Монах Адам, дав дещо дивну назву — «Монах на ліжку». Говорить, її визначив вірш, який з’явився першим.
«Коли я приїхав на косу, там було таке м’яке, лагідне сонце. І на терасі в будинку стоїть ліжко. Вдень там прекрасно спати. Я не скільки спав, стільки лежав, вслухаючись у цей божественний світ. Поряд росте акація, а в неї красиве листя. Страх, як люблю акацію. Дуже відчуваю це дерево. І коли лежиш, сонце через маленьке листя бігає по віях і повіках. І це таке божественне відчуття, така просто радість і вдячність Богу. Це був перший вірш, народжений там, і він став початком збірки», — розповів автор.
Доторкнутися до філософії Авеля учасники зустрічі тепер зможуть будь-коли. Бо всім монах подарував свою збірку, надруковану коштом благодійників. Після душевної зустрічі в умовах мирського життя Авель знову порине у звичне для себе середовище, де тільки шум природи і молитва. Таким він бачить своє сьогодні. Яким буде завтра, йому підкаже Бог…
Марина САВЧЕНКО
