На Херсонщині сиплеться в бункери біле зерно

На Херсонщині сиплеться в бункери біле зерно
Прохолодне жовтневе сонце ледь збило росу із густої зеленкуватої зісподу стіни рисових стебел. Комбайни (потужні «Нью-Холанди» на напівгусеничному ходу), мов по команді із самого неба, дружно поринають у невідкладну роботу. Роботу непросту і відповідальну — зібрати врожай на заболоченій «місцевості» потрібно й оперативно, і без втрат. Та люди свою справу знають достеменно, бо ж досвідчені.

Згадалося Кобзареве: «Роботящим умам, Роботящим рукам Перелоги орать, Думать, сіять, не ждать І посіяне жать Роботящим рукам».

Аж ось і сам Тарас Григорович Шевченко! Повний тезко нашого Кобзаря — головний агроном ДП «Дослідне господарство інституту рису Національної академії аграрних наук України».

— Процес, слава Богу, пішов! — каже Тарас Григорович. — Пізненько, щоправда. Але — пішов! Тривога на душі?.. Я б не сказав: техніка надійна, комбайнери досвідчені. Початок рисових жнив цього року відтягнувся днів на десять — це як мінімум. Зрозуміло, що закінчимо збирати рис дещо пізніше від звичайного. Головне, щоб не задощило, морози не вдарили чи ще які погодні катаклізми не приключилися… Зараз, як бачите, почалося масове збирання культури.

— Початок, відчувається, непоганий…

— На круг виходить близько 80 центнерів зерна, і це без повторного обмолоту. Буде, гадаю, не гірше, ніж торік, коли врожайність на круг становила 83,3 центнера білого зерна з гектара. Поки що працюють два комбайни на гусеничному ходу, оскільки чеки ще сирі. А підсохнуть, то ще три комбайни приєднаються. За «Нью-Холандами» у чеки зайдуть «Дони» — на другий обмолот. За такої маси стеблостою ще центнерів 12 зерна з гектара приплюсується…

Тон рисівницькій галузі України задає саме Державне підприємство «Дослідне господарство інституту рису Національної академії аграрних наук України». Шостий рік його очолює молода жінка — кандидат економічних наук Валентина Уманська.

«Сарацинське просо» (так нарекли колись наші прабатьки чужу для України культуру) — невід’ємна складова і нашої аграрної економіки, і нашого продовольчого кошика. Тільки що в той кошик покладе рік нинішній, вередливий за погодою?

— Без урожаю не будемо, — певна Валентина Уманська. — Правда, жнивувати доведеться у складних умовах. Торік до Покрови Пресвятої Богородиці ми зібрали рис на загальній площі 500 гектарів, а нинішнього — всього на 70. Причина такого відставання не від нас залежала. Через холодну і тривалу цьогорічну весну посіви затримались у розвитку, й урожай визрів де на два, а де й на три тижні пізніше, ніж зазвичай. А потім пішли дощі… Зараз уже зроблені обкоси і почалося, можна сказати, масове збирання рису.

— Про врожайність, мабуть, говорити зарано. А все ж…

— Гріх нарікати. Гадаю (тут Тарас Григорович Шевченко правий), що центнерів коло 80 із гектара на круг візьмемо. А пощастить, то й більше. Тут знову багато що залежить від погоди. А загалом нинішнього року посіви рису в Україні, за деякими даними, зменшилися. Ми ж, як завжди, посіяли «своїх» 600 гектарів.

— Технології традиційні, чи і вас деякі вчені мужі «від рису» переконали, що майбутнє українського рисівництва — за крапельним зрошенням?

— Ми живемо власним розумом. На переважній більшості площ сіємо цінну продовольчу культуру за традиційними технологіями, але не боїмось і експериментувати. Тільки не з крапельним зрошенням, яке і нам нав’язували навіть доктори наук. У нас свій шлях.

— Який же, коли не секрет?

— Нині, поки що знову як експеримент, на 150 гектарах посіяли рис, глибоко закладаючи насіння в ґрунт. Цим самим ми не проводимо першого затоплення чеків — сходи з’являються за рахунок природної вологи в ґрунті. А це значне заощадження коштів на воді — щось із 2 тисячі гривень на кожному гектарі.

— Але ж, пам’ятаємо, навіть ваші найближчі сусіди і соратники — Інститут рису Національної академії аграрних наук — ставилися до цього експерименту скептично.

— Ставились. І казали: «У вас нічого не вийде!» Як бачите, три роки поспіль виходить, і досить непогано. А крапельне зрошення… Ми теж брали участь у цьому інститутському експерименті й зрозуміли, що це шлях до занепаду галузі. І добре, що ця тема на сьогодні вже затихла. Там економіка не прораховується. Тридцять-сорок центнерів із гектара — це і нерентабельно, і невигідно. Там самої тільки стрічки для крапельного зрошення на один гектар потрібно 16 кілометрів! Крапельне зрошення — це одна із можливостей вирощування рису, але продовольчого забезпечення України рисом воно не вирішує.

Отже, будемо з рисом. Тільки з чиїм — ось у чому питання.

— Потрібно, щоб були тільки з нашим, українським, рисом! — переконана наша співрозмовниця. — Щороку Україна виробляє приблизно 60 тисяч тонн за потреби коло 150 тисяч. Тепер залишилося близько трьох десятків сільгосппідприємств, які вирощують цю цінну продовольчу культуру. Чого так мало? Суттєво подорожчала вода для затоплення чеків, до того ж посіви потребують значної кількості добрив і дуже дорогих засобів захисту рослин. Тому нашим аграріям набагато вигідніше вирощувати сою, яка потребує всього цього набагато менше. Та й цінова політика не на користь рису — вигідної ціни на нього на сьогодні нема. Її перебиває дешевий і, зрозуміло, низько-якісний імпорт. І тут уже держава мала б звертати увагу на те, чим годують її громадян. А що відбувається? Нам, вітчизняним виробникам, потрібна державна підтримка, а ми її вже давно не бачили. Натомість податки зростають, податок на додану вартість скасували… Фактично діє лише одна програма — відшкодування затрат на придбання сільськогосподарської техніки. Але вона не для нас — вітчизняної машинерії для рисової галузі у спеціальному переліку нема!

…Поля дослідного господарства — справді зразково-показові. І люди сумлінні, бо ж працюють на неньку Україну. Говоримо, здається, суто про виробництво, а воно ж і до держави прикладається — не боком чи глибокою кишенею, як зараз «модно».

Тим часом перші вантажівки з рисом нового врожаю поспішають на тік ДП «Дослідне господарство інституту рису Національної академії аграрних наук України». Іде наш рис!

Іде, щоб українці споживали своє «сарацинське просо», а не нахабну дешеву «некондицію» з-за кордону. Шкода, що ця продовольча незалежність не від одного дослідного господарства, що в Антонівці Скадовського району, залежить.

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів