Як навчаються у Херсоні школярі з ДЦП

Як навчаються у Херсоні школярі з ДЦП

Про інклюзію, особливо у закладах освіти, сьогодні говорити принаймні модно. Однак, як саме відбувається інклюзивне навчання — простіше, навчання дітей з інвалідністю, у пересічних херсонських школах? Ми дізнавались.

Що таке інклюзія

Почнемо з того, що таке інклюзія взагалі та що мають на увазі, коли кажуть «інклюзивне навчання». ЮНЕСКО визначає інклюзивне навчання як «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади, та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі». Перекладаючи звичною мовою, це такий спосіб отримання освіти, коли учні або студенти з особливими освітніми потребами — люди з інвалідністю — навчаються в загальному освітньому середовищі за місцем свого проживання. Це є альтернативою інтернатній системі, за якою вони утримуються та навчаються окремо від інших дітей, або домашньому та індивідуальному навчанню.

Інклюзивно-ресурсні центри, створені для розробки та контролю методичних аспектів роботи інклюзії, працюють по всій Україні. Є вони і в Херсоні та області.

Коли ДЦП — не вирок

ДЦП — це узагальнений термін для групи захворювань, які проявляються в першу чергу порушеннями рухів, рівноваги та положення тіла. Для цього захворювання візуально характерні порушення мовлення та рухів. В залежності від форми захворювання, люди з ДЦП можуть вести різні способи життя, зокрема залишатись активними і навчатись та працювати разом зі всіма іншими. На кількох прикладах дітей з ДЦП ми спробуємо описати, як вони навчаються в сучасних херсонських школах.

Женя

Жені 12 років, вона навчається у звичайній херсонській школі №9.

Женя Айдогдиєва

Маючи порушення центральної нервової системи, Женя веде активний спосіб життя і нічим не поступається ровесникам: добре навчається, танцює і навіть розвиває навички репортера. Разом із дикторами радіо «Суспільне Херсон» Женя брала участь в одному з проєктів.



На прикладі Жені доволі зручно говорити про інклюзію в дії: вона вільно спілкується з однолітками, має успіхи у навчанні. Проте якби не наполегливість її мами та директорки центру сімейної реабілітації дітей з інвалідністю та інвалідизуючими захворюваннями «Софія» Ольги Цілинко — громадської організації, яка опікується родинами, що мають дітей з інвалідністю, Женя могла б перебувати на домашньому навчанні. 



 «Про інклюзію стало модно говорити відносно нещодавно, — зазначає Ольга Цілинко. — І навіть попри моду деякі ментальні та психологічні перепони подолати вкрай важко — на це потрібен час і нелегка робота. Я пригадую, як Женю педагоги рекомендували відправити на домашнє навчання. Кого? Женю? Активну розумну дівчинку, яка прагне до спілкування? Це було справжнім злочином. У неї не було жодних перепон для навчання зі здоровими дітьми — і практика показала, що це дійсно так: не було і немає. Вона вільно спілкується, має друзів, захоплення тощо. Тоді Женю фактично врятувала наша з її мамою наполегливість і директорка школи, яка попри завіряння членів комісії не дозволила відправити Женю на домашнє — фактично ізольоване навчання».

Діана

Діана трошки старша за Женю. Вона також навчається у звичайній школі — школі №4. Не дуже любить фотографуватись, але ми вмовили. Варто зауважити, що такі діти, як Діана, через постійні реабілітаційні курси в ранньому дитинстві часто йдуть до школи пізніше за своїх однолітків, проте мають успіхи. 


Діана пересувається здебільшого на візку або ходить за допомогою сторонніх осіб. Проте це не заважає їй навчатись. Єдиною перепоною для неї можуть стати інфраструктурні бар'єри: відсутність пандусів, круті підйоми тощо. 

«Діана менш активна за Женю, проте також має свої захоплення, непогано навчається. Для кожної дитини дуже важливо мати оточення, яке її підтримує і в якому їй комфортно. Особливо це важливо для дітей з інвалідністю. Тому в нашому центрі ми намагаємось максимально наблизити одне до одного дітей з різних родин», — розповідає Ольга Цілинко.


Діана (в центрі) разом із подругами

Разом із подругами Діана займається на майстер-класах та відпочиває. У школі для неї також немає перепон у спілкуванні та навчанні. 

Чи дійсно немає препон для дітей з інвалідністю

На це питання ми попросили відповісти Ольгу Цілинко — психолога і директорку центру «Софія», яка працює з дітьми, що мають захворювання центральної нервової системи.

«Як я вже казала, основна перепона — це психологічна, зокрема і у викладачів, не лише у дітей чи батьків. Інклюзія — це чудова практика, але Херсон має до неї ще адаптуватись. Не завжди до цього готові інфраструктурно та ментально. Дитина з інвалідністю має ті самі права і потреби, що і здорова дитина — просто у неї менше можливостей для цього. І ось це необхідно виправляти».

Під час репортажу ми також дослідили, чи дійсно діти з інвалідністю не мають перепон у навчанні та повсякденному житті, і дійшли висновку, що мають. Щонайменше, це видно з наступного:

1. Інфраструктурна недоступність у Херсоні: діти з інвалідністю вкрай рідко самостійно можуть дістатись школи, особливо якщо вони на візках. До цього не прилаштований міський транспорт, високі бордюри та відсутність «зебри» на численних переходах.

2. Невелика кількість гуртків позашкільної роботи, адаптованих для дітей з інвалідністю. Хоча такі гуртки розвиваються, їх іще недостатньо — діти з інвалідністю не завжди можуть реалізувати свої здібності. 

3. Особливо обмежена інфраструктура для дітей, які мають вади слуху. 

В рамках проєкту «Світ можливостей для кожної дитини», який тривав у Херсоні у 2018 — 2019 рр., центр «Софія» разом із херсонською гімназією №3 та іншими фахівцями вивчали та впроваджували заходи із просвітництва щодо навчання дітей з інвалідністю: для батьків, для самих дітей та педагогів.

Завдяки проєкту, підкреслює Ольга, відбулось не лише важливе підвищення кваліфікації педагогів, а й діти наблизились одне до одного: це дуже важливо в процесі інклюзії. Власне, в цьому і полягає сама інклюзія.

Для дітей з інвалідністю, розповідає Ольга, необхідно створювати умови, за яких вони не будуть відчувати психологічний тиск. Особливо це важливо в перехідному — підлітковому періоді, адже цей період важкий для всіх дітей: діти з інвалідністю не є виключенням.

«Необхідно і далі розвивати інклюзію в освіті — від методик викладання до облаштування доступної інфраструктури», — підкреслює Ольга — Коли дитина може самотужки дістатись школи, а не зупинятись на вході через неподолані сходи чи вузький для візка прохід — це вже провал інклюзії. Але, звісно, все не здійснюється в один день — до всього необхідно прийти».

Дуже важливо, доповнила Ольга, аби діти з інвалідністю, які мають можливість спілкуватись з ровесниками, робили це: мали спільні заходи, захоплення, проводили час разом. Це сприяє психологічному розвантаженню та подальшій реалізації дитини в соціумі.

Кавун-City

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів