Чи хочуть селяни на Херсонщині продавати свою землю?

Чи хочуть селяни на Херсонщині продавати свою землю?

Сьогодні про ринок землі не говорять хіба що діти. Хтось за вільний продаж землі, хтось – проти, але ніхто нічого толком ще не знає і не розуміє, як воно буде насправді.

Соціологічне опитування свідчить, що понад 70% українців проти зняття мораторію на продаж сільськогосподарської землі. Але дехто переконує, що власники паїв буцімто хочуть продати свою землю, а їх цього права позбавляють. Тож редакція «Сільських новин» вирішила дізнатися, які настрої селян – вони за ринок землі чи проти нього.

Перебуваючи напередодні нового року в селах району під час зустрічі директора ТОВ «ТД «Горностаївський райагрохім» з власниками паїв, які здають підприємству в оренду землю, попросила їх відповісти на запитання: «Чи хочете ви продати свою землю?»

Відвідали чотири далеких від райцентру села: Славне, Василівку, Новоєлизаветівку та Велику Благовіщенку. Відразу зазначу, в кожному з них на зустрічі було від 10 до 15 чоловік, але лише 1–2 з присутніх власників земельного наділу говорили, що мають намір продати землю. Решта відповіли, що не думають про це...

– Землю ми віддали в оренду, бо самостійно обробляти не можемо. Отримуємо від господарства гроші за оренду. Це постійний щорічний дохід. Правда, хотілося б отримувати більше, але ж бачу, що в інших орендарів ще менше платять. А продавати не збираюся, це єдине моє багатство, що можу передати дітям у спадок. Та й говорять, що ціна невелика – такі кошти можна отримати за 10 років, здаючи її в оренду, – поділилася думкою власниця паю із села Славне.

– Свою землю я продавати не буду, – заявив один з новоєлизаветівських власників земельного наділу. – Такої ж думки багато моїх односельців. Можливо, я й не правий, але живу думкою: «якщо помру, то хоч землю онукам залишу». Земля – це вічне, а гроші – прийшли й пішли, особливо зараз. Сьогодні нам «Райагрохім» заплатив за оренду по 30 тисяч гривень за рік, це найбільше з-поміж інших у районі, бо в нас найбільші паї. А продати... Нині ще не та ціна, щоб продавати.

– А я б продала батьківський пай, якби була висока ціна, – сказала одна із жінок у селі Василівці. – Навіщо за нього триматися? Гроші потрібні сьогодні. Тож я за те, щоб дозволили ринок землі, може тоді й ціна підвищиться. А то ж не секрет, що сьогодні вже скуповують негласно землі, тільки ж дають за неї мало – значно менше реальної вартості.

Як бачимо, селяни розмірковують не високими матеріями, хоча дехто й висловлювався: «А що ж тоді буде із селом, як продамо землю?» Все ж слід визнати той факт, що люди, якщо захочуть, то продадуть свої паї, хтось купить квартиру чи автомобіль, хтось заплатить за навчання внука чи доживатиме одиноку старість у кращих умовах. Бо таке у нас життя, що житло чи автомобіль – це предмет розкоші, а не елементарна необхідність.

А може бути й таке, що цей пай зможе врятувати людину... У нас може бути все, що завгодно, бо багато що для простого українця недоступне. І єдине багатство – це дійсно земля. Як і для держави...

Адже земля і вода – дві незамінні складові життя для будь-кого. Тож ті, хто це розуміє, порівнюють продаж землі із продажем власної матері/дитини чи власної нирки: ніби й жити після цього можна, але якось все не так, не повноцінно.

– Питання, дозволять чи не дозволять продавати землю – не найголовніше сьогодні для власників земельних паїв, – сказав директор ТОВ «ТД «Горностаївський райагрохім» Юрій Васильєв після зустрічі з орендодавцями. – І це не через те, що їм байдуже. Ні. Селяни добре усвідомлюють, що земля – це товар, на який рано чи пізно буде великий попит і його можна буде вигідно продати. А ми говоримо, що потрібно зробити дуже велику роботу, щоб передбачити всі ключові моменти і запобігти монополізації, аби не були ошукані мешканці села, та захистити сільгоспвиробника.

Юрій Васильєв звернув увагу, що великі холдинги соціальні питання не цікавлять. Вони приїдуть – засіють, потім приїдуть – зберуть... Скажуть, що «податок заплатили» і цього досить. Вони, на відміну від фермерів та середніх сільгосппідприємств, тут не живуть і не відчувають відповідальності за це село і цю землю.

– Дивіться, одне питання, коли ти орендуєш землю, а друге – коли ти є власником цієї землі, - пояснив керівник сільгосппідприємства. – Ми теж платимо податки, наповнюючи місцевий бюджет, і платимо їх тут, а не десь в іншому місці. Водночас, орендуючи землю, ми спілкуємося з пайовиками, слухаємо їхні проблеми і допомагаємо вирішити. Наприклад, у селі треба вивезти сміття, розчистити дорогу – даємо трактор. Просять в школі поставити двері чи вікна – ти маєш допомогти це зробити. Тобто, місцеві орендарі беруть безпосередню участь у розвитку того села, де орендують землю, бо ми тут живемо.

Щодо закидів стосовно низької орендної плати, Юрій Михайлович пояснив власникам паїв, що «Горностаївський райагрохім» щороку піднімає орендну плату. Але все залежить від економіки. Тобто є економічні показники – є зарплата, є податки, є пальне, є добрива, є засоби захисту, і складається видаткова частина – все, що витрачено. Після збору врожаю розраховується, що можна реально зробити, щоб наступного року ще засіяти була можливість, взяти якісь кошти додаткові десь, перекредитуватися. І все ж орендна плата щороку зростає.

Приміром, 2004-го за пай у Славному платили 1 054 гривні, а 2019-го нарахували вже 18 600 гривень, тобто орендна плата зросла у вісімнадцять разів. На жаль, ціна пшениці не так інтенсивно підвищилася. До того ж, орендна плата залежить від нормативної оцінки земель, яка в одному районі різна: у Славному один гектар коштує 23 тисячі гривень, а у Василівці, поряд через лісосмугу, – 28 тисяч. Від чого чи від кого це залежить – незрозуміло.

...Який висновок з усього можна зробити? Сьогодні не тільки в цих відвіданих селах не покладаються на майбутній ринок землі. Не розраховують на нього й інші власники земельних наділів. Причина проста – не відають, що являтиме собою той ринок, які правила запровадять.

То ж не зайвим буде нагадати, що коли йдеться про можливість продажу земель, слід брати до уваги природну і соціальну їхню особливість. По-перше, земля не є і не може бути товаром, а значить, продаватиметься не вона, а право власності на неї, бо, як відомо, її не можна ні перевезти, ані зрушити з місця. Та або інша земельна ділянка, яка поки що належить селянину, після її продажу перейде у власність іншої фізичної чи юридичної особи. Відтак селянин буде відчужений від цього основного джерела достатку. Більше того, він буде значно обмежений в елементарних правах людського побуту, бо його всюди оточуватиме приватна власність.

Водночас слід зазначити, що все більше й більше людей розуміє, що земля – це справді багатство, і чим її більше є в твоїй власності – тим краще. А це гарантія того, що дешево її вже ніхто не продаватиме.

Любов РУДЯ
Сільські новини