Послідовник Архіпа Куїнджі, грузинський художник Геворг Башинджагян написав картину «Вид нічного Тифлісу» ще 1891 року, на замовлення тамтешніх купців, котрі торгували тютюном.
А до фондів вона потрапила у складі колекції Марії Корніловскої, з якої музей, власне, і починався. Пейзаж із невеликими перервами перебував в експозиції, і мав навіть своїх шанувальників з числа любителів мистецтва.
Однак вік брав своє, і твір Геворга Башинджагяна довелося відправити «на лікування» до Національного науково-дослідного реставраційного центру України – у Київ, ще й почекати черги.
Головний хранитель музею Марина Жиліна каже, що зміцнення грунту й шару фарб, усунення сторонньої плями (це бездоганно виконала реставратор Вероніка Грабовець) оплатили коштами державного бюджету, згідно плану.
Але картину розміром майже в два метри, та ще й таку старовинну, у поїзді чи автобусі під пахвою пасажира не доправиш – наймали спеціальний транспорт в обидві боки. А це гроші, і немалі. До того ж, проблема не в окремо взятій картині – вона значно глобальніша.
— Реставрації потребує десь шістдесят відсотків – тисячі експонатів з фонду нашого музею. Та насправді вдається реставрувати від двох до десяти робіт на рік. Було б простіше, якби у нас працював би власний атестований художник-реставратор – у штаті згадана посада є, проте наразі вона вакантна. До того ж, «універсальних» реставраторів не буває. Це вузькі спеціалісти: хтось працює з картинами, а хтось із скульптурами чи тканинами, — пояснює Марина Жиліна.
– От і доводиться доправляти експонати в Київ чи в Одесу, записуючись у чергу до таких фахівців. Їх мало, а роботи в них багато, бо всі музеї України в такому ж положенні. Відтак і чекаємо коли рік, а коли й два.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ
Новий день
